Теорія права і держави - Скакун О. Ф. - Розділ 9. Демократична, правова, соціальна держава

1. Поняття та ознаки демократичної держави

Демократична держава - форма держави, що грунтується на конституційному визнанні народу джерелом влади та реальному здійсненні народної влади через рівноправну участь громадян в управлінні загальнодержавними і місцевими справами, у контролі за державною діяльністю; виборності та змінюваності вищих органів державної влади; існуванні багатопартійності; забезпеченні прав і свобод людини й меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Ознаки демократичної держави:

1) визнання народного суверенітету - влади народу як верховного носія і джерела державної влади;

2) рівноправна участь всього народу (а не тільки частини населення) в управлінні справами в суспільстві і державі безпосередньо (самоврядування) і через представницькі органи. Рівний доступ усіх до державної влади передбачає участь у формуванні органів держави, контролі за їх діяльністю, підтриманні постійного контакту з ними населення;

3) демократична процедура утворення органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів (загальне право голосу; рівність у виборах; таємне голосування; прямі (безпосередні) вибори, що передбачають змінюваність парламенту, президента, місцевих рад демократичним шляхом. У демократичній державі одні й ті ж люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів. Потрібні змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівна можливість кожного реалізувати свої виборчі права;

4) політична свобода і рівність громадян перед законом і судом. Політична свобода означає свободу вибору суспільного ладу, форми правління, право визначати і змінювати конституційний устрій; забезпечувати захист прав людини. Вона грунтується на свободі економічній, різних формах власності, рівному доступі до власності та на багатоманітності культурного життя. Свобода має первинне призначення - на її основі можуть виникнути рівність і нерівність, але вона передбачає рівноправ'я, рівність громадян перед законом і судом, незалежно від тих відмінностей, які властиві окремим індивідам, і незалежно від тих стартових можливостей і ресурсів, які кожен з них має;

5) проголошення і реальна гарантованість основоположних прав людини і громадянина, тобто налагодженість юридичних інститутів та юридичних механізмів і процедур дієвого захисту особи від свавілля і беззаконня;

6) наявність систем самоврядування - місцевого самоврядування як особливого виду суспільного управління на місцях, здійснюваного територіальними спільностями громадян і органів, що ними обираються; професійних організацій; виробничих, громадських об'єднань за їх інтересами та ін. Особливість систем самоврядування виявляється у поєднанні суб'єкта і об'єкта управління, у спільній участі у прийнятті і реалізації рішень, визнанні над собою влади тільки власного об'єднання;

7) багатопартійність та ідеологічний плюралізм - наявність кількох політичних (у тому числі опозиційних) партій, різноманіття політичних думок - партійних та інших ідеологічних підходів до вирішення загальнодержавних і регіональних (місцевих) завдань. Виключаються державна цензура й ідеологічний диктат. Проте політичне й ідеологічне різноманіття має свої межі - забороняється створення політичних партій, програмні цілі і дії яких спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу, порушення цілісності держави, її незалежності та ін.;

8) ухвалення рішень волею більшості за обов'язкового додержання прав меншості, тобто поєднання волі більшості з гарантіями прав і свобод особи, котра перебуває в меншості - етнічній, релігійній, політичній; відсутність будь-якої дискримінації, що означає утвердження якісно нових принципів демократичного плюралізму - демократії консенсусного суспільства, тобто демократії "вирішальної меншості" (а не диктатури більшості, як-от: парламентської);

9) взаємна відповідальність держави і громадянина. Відповідальність держави виражається у недопущенні свавілля (з боку державних органів і їх посадовців) щодо громадянина, у вимозі утримуватися від вчинення дій, що порушують права і свободи людини, тобто у забезпеченні законності. У Конституції України підкреслено: "Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" (ст. 3). Людина відповідає перед людиною і державою за додержання законодавчо встановлених заборон і виконання обов'язків. Основним арбітром у можливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд.

Частину з цих ознак можна вважати й принципами демократії, котра завжди має державний характер. Принципи демократії складають і такі безперечні вимоги: законність, поділ влади, гласність в діяльності держави, невтручання держави у приватне життя громадян тощо.

Слід зазначити, що демократія не позбавлена істотних недоліків, а її потенціал у рішенні багатьох соціальних проблем обмежений. У XX і на початку XXI ст. вона не могла вирішити проблем бідності, соціальної нерівності, політичного відчуження, масової самітності, регіонального сепаратизму й ін. Але людство не має кращої форми державно-політичного режиму ніж демократичний режим.

Схожі статті




Теорія права і держави - Скакун О. Ф. - Розділ 9. Демократична, правова, соціальна держава

Предыдущая | Следующая