Теорія нотаріального процесу - Фурса С. Я. - 9.7.4. Перевірка цивільної дієздатності фізичної особи

Найскладнішим для нотаріусів можна вважати питання щодо визначення обсягу дієздатності фізичних осіб, оскільки до його вирішення існує декілька підходів. Так, медичний передбачає можливість встановити безпосередній стан особи на момент вчинення нотаріального провадження, наприклад щодо вживання алкоголю, наркотичних засобів або перебування у такому стані, коли особа не розуміє значення своїх дій, зокрема, через психічний розлад. Юридичний підхід передбачає встановлення нотаріусом юридичних фактів щодо обмеження дієздатності (ст. 36 ЦК) чи визнання особи недієздатною (ст. 39 ЦК), а також віку дитини, що встановлює межі її дієздатності.

Формально від нотаріуса не можна вимагати надавати медичний висновок щодо адекватного сприйняття людиною тих юридичних обставин, за засвідченням чи посвідченням яких особа до нього звернулася, оскільки у нотаріуса, як правило, не має медичної освіти. Він не зобов'язаний оцінювати психічний стан своїх клієнтів чи інших учасників нотаріального акта, складання якого йому було доручено, за умови, що відсутній будь-який явний розлад; він не "суддя договору" і не лікар-спеціаліст 13в. Останнє положення узгоджується із Законом України "Про психіатричну допомогу", у ч. З ст. 7 якого встановлено правило щодо заборони визначати стан психічного здоров'я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психіатричного огляду, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно187. Із наведеного Р. Стефанчуком визначення психічного розладу можна зробити висновок, що в Україні домінує презумпція психічного здоров'я, згідно якої кожна особа вважається такою, що не має психічного розладу, тому він не вважає можливим обмежувати право особи на посвідчення прав особи в нотаріальному порядку138.

У той же час від нотаріуса вимагається вказати у посвідчу-вальному написі на документі про те, що ним дієздатність особи перевірена.

Це положення у Законі України "Про нотаріат" відображено так само з двох підстав, оскільки у ч. 2 ст. 44 встановлено, що у разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Якщо це положення сприйняти згідно норм ЦК, то хронічний, стійкий психічний розлад і не спроможність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними є підставою для визнання особи недієздатною (ст. 39 ЦК). Оскільки такий стан людини кваліфікують не тільки юридично, а й у широкому застосуванні пересічними громадянами, він є образливим. Пропозиція нотаріуса щодо надання відповідної довідки може бути сприйнята і юридично, як посягання на честь, гідність і ділову репутацію людини, що може слугувати підставою для відповідного позову, якщо особа звернулася до нотаріуса з контрагентом, з яким мала намір посвідчити договір. Тому важко собі уявити, що нотаріуси запропонують громадянам надавати такі медичні довідки.

Частина 2 ст. 44 Закону не передбачає ні підстав надання такої довідки, ні відповідного обов'язку заявника, ні права нотаріуса її витребувати. Так, згідно ч. 4 ст. 286 ЦК, фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду, але у випадках, встановлених законодавством. Ні ст. 44 Закону, ні інші норми законодавства не встановлюють однозначного обов'язку щодо проходження медичного обстеження за вимогою нотаріуса.

Можна на законодавчому рівні встановити загальне правило, що при відчуженні майна громадяни мають надавати довідку про психічний стан, але це положення істотно ускладнюватиме вчинення нотаріальних дій, перекладатиме відповідальність за. стан осіб при посвідченні нотаріальних дій на медичних працівників тощо.

Тому вважаємо, що ч. 2 ст. 44 Закону щодо надання довідки про те, що особа не страждає на психічний розлад, не повинна застосовуватися на практиці, оскільки вона стосується не правового питання, а медичного. Автор вважає, що опікуни та піклувальники зобов'язані вживати всіх засобів, які мають бути встановлені у законодавстві, щоб фізичні особи, які страждають на психічні хвороби, не мали можливості здійснювати юридично вагомі дії. Наприклад, у таких осіб не повинні знаходитися документи, за допомогою яких можна підтвердити права власності на майно тощо.

У той же час передбачається цілком юридичною кваліфікація стану особи, коли встановлюється відсутність обмежень у дієздатності, оскільки у разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою. Це положення ч. З ст. 44 Закону України "Про нотаріат" також ускладнює діяльність нотаріусів через те, що до його обов'язків передбачено відносити встановлення за зовнішнім виглядом пересічного громадянина його психічний стан, який може проявлятися у стані кризи, а не у повсякденному житті.

Автор до такого обов'язку знов таки відноситься не зовсім однозначно. Дійсно, не можна посвідчувати правочин у тому випадку, коли у нотаріуса виникає сумнів у дієздатності заявника. Але уявити механізм звернення нотаріуса до органів опіки та піклування складно, оскільки для відповіді на питання щодо опіки та піклування над конкретною особою необхідний час. Таке ускладнення не передбачене ст, 42 Закону, тому особа не зобов'язана очікувати відповіді від органів опіки та піклування. Крім того, таке звернення до органів опіки та піклування можна сприймати як образу, приниження честі, гідності і ділової репутації заявника, особливо, якщо буде встановлено, що особа не обмежена у дієздатності і вона не визнана недієздатною.

Наприклад, особа звернулася до нотаріуса в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, отже можна припустити, що для неї такий стан є повсякденним, оскільки, за логікою, до нотаріуса звертаються не кожен день і ціна такого звернення є значною. Тому є підстави сумніватися в дієздатності такої особи, але не можна поширювати свої сумніви з приводу конкретного стану особи і узагальнювати їх до правової оцінки, оскільки таким чином підстава звернення до органів опіки та піклування не відповідатиме висновку, який змусив нотаріуса звернутися до зазначених органів.

Тому автор цілком приєднується до концепції, що мають Існувати електронні реєстри, в яких будуть наведені відомості про осіб, які обмежені у дієздатності або визнані недієздатними. Тобто у цьому реєстрі надаватиметься об'єктивна інформація про фізичну особу. А всі зацікавлені (члени сім'ї та інші, кому надане відповідне право згідно вимог законодавства) особи, які вважають особу психічно хворою, мають звертатися до суду за визнанням такої особи недієздатною або обмежено дієздатною, щоб застерегти інтереси такої особи від помилок.

Більше того, автор крім бази даних про обмежено дієздатних або недієздатних осіб139, пропонує створити базу даних втрачених документів, за допомогою яких може встановлюватися особа заявника, та правовстановлюючих документів на майно. Остання пропозиція зумовлена тим, що доволі часто видаються дублікати правовстановлювальних документів, але можуть використовуватися й оригінали таких документів. Нотаріус має бути повідомлений через електронний реєстр, з яким документом він має працювати. Якщо заявник отримав дублікат правовстановлювального документа, то він фактично заявляє, що оригінал цього документу ним втрачено. Отже, наступні нотаріальні дії мають вчинятися не з оригіналом такого документу, а з дублікатом, щоб застерегти можливість кримінальних елементів скористатися викраденим документом.

Якщо розглядати можливість електронної бази інформації, в якій працюють нотаріуси, то можна говорити про те, що електронна мережа дозволяє не тільки отримувати довідки про певну інформацію, а й надає можливість не допускати до посвідчення правочинів інформацію, яка є забороненою. Наприклад, коли нотаріус набирає документ у комп'ютері, а він "скачав" всю останню інформацію про втрачені паспорти, то за допомогою програмного забезпечення можна унеможливити посвідчення правочинів за втраченим паспортом тощо. Така система є реально необхідною для діяльності всіх правоохоронних органів. Так само інформація про автомобілі, які знаходяться у розшуку має надаватися не тільки органам Державної автоінспекції, а й нотаріусам, що унеможливить посвідчення договорів купівлі-продажу транспортних засобів тощо. Так само, необхідно фіксувати в електронній мережі інформацію про втрачені цінні папери, ознаки їх підробки, втрачені печатки юридичних осіб тощо, щоб застерегти випадки їх незаконного відчуження.

У зв'язку з цим, автор вважає, що не тільки нотаріуси мають надавати іншим правоохоронним органам інформацію про вчинені ними правочини, а й має існувати зворотній зв'язок, згідно якого органи міліції та інші будуть надавати нотаріусам інформацію, яка використовуватиметься для застереження порушення прав громадян та юридичних осіб.

Схожі статті




Теорія нотаріального процесу - Фурса С. Я. - 9.7.4. Перевірка цивільної дієздатності фізичної особи

Предыдущая | Следующая