Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Нація і національна ідея

За визначенням Г. Ващенка, нацією вважають єдність поколінь людей - сучасних, минулих і майбутніх. Націю творить спільність походження (крові), території, мови, культури, традицій. Але особливо науковець вирізняє свідомість своєї окремості, що є категоричною передумовою її існування (Ващенко Г., 1994, с. 97).

Нація має свої особливості - фізичні, психічні, свої здібності та нахили, вдачу і призначення на землі. Вона втілює в собі духовну спільність, що витворилася на основі історичної долі та спільного прагнення людей до самореалізації. Нація розвивається у просторі та в часі й охоплює різні верстви суспільства. Цементуючою її силою є національний дух, відчуття успіхів і кривди, яку їй завдають інші народи, а також прагнення жити вільно і самостійно. "Що б не говорили утопісти, - писав К. Ушинський, - але народність є досі єдиним джерелом життя народу в історії. Через особливість своєї ідеї, що вноситься в історію, народ є в ній історичною особистістю. До цього часу весь розвиток людства грунтується на цьому поділі праці, і життя історичне підлягає з цього погляду загальним законам організму" (Ушинський К., 1988, с. 100).

Людське суспільство завжди мало і має національну структуру: як і в природі взагалі, тут діє закон самовизначення виду. Отже, нація - категорія природна. Вона виявляє себе сукупністю тих "родовидових ознак", які вирізняють народ з-поміж інших народів. Тому природним є прагнення кожного народу мати свою державу, бо лише за цієї умови можливий нормальний розвиток національного життя.

Українська національна ідея, що утверджується в свідомості народу з допомогою культури, ідеології, освіти тощо, і сьогодні виступає визначальним чинником нашого державотворення. Анатолій Погрібний вбачає в ній дві великі функції: інтеграційно-творчу ("згуртовує, об'єднує, збирає докупи, зцементовує в одне ціле - націю...") і функцію "корисного стриму", бо "перейнятість індивіда національною ідеєю зрідні перейнятості, сказати б, вище духовним, божественним началом", а це і оберігає людину від корумпованості і мафіозності, від крадійства, від злочинів тощо (Погрібний А., 1999, с. 16).

Національні ознаки народів простежуються дуже давно, їх мали вже стародавні греки і римляни, єгиптяни, ассирійці, євреї, перси, скіфи, інки, етруски, кельти та інші народи, які рано виявили свою історичну активність і заявили про свою окремішність, а деякі з них уже пішли в небуття.

Визначальною передумовою розквіту творчих сил нації, як і окремої людини, є свобода. Народ, позбавлений свого національного обличчя, не може розкрити свій потенціал. Поневолення людини і народів неминуче призводить до застою творчих сил, що й трапилося з народами колишньої більшовицької імперії. Лише панівна нація мала тут шанс для власного розвитку, та й то неповноцінного з національної точки зору, бо витрачала свої сили на жандармські функції. "Національне рабство, - писав Г. Ващенко, - затримуючи культурний розвиток народу, разом з тим робить життя його тяжким, сумним, позбавленим радості. Навіть тварина в неволі нудьгує, мучиться і часто хворіє, хоч би вона й мала досить їжі й чистого повітря. Тим більше нудьгує в рабстві людина" (Ващенко Г., 1997, с. 75).

Зауважимо принагідно, що після розвалу СРСР українська нація проголосила свою незалежність, проте процес фактичного і повного звільнення ще не завершено з огляду на глибинне руйнування її духовних і моральних засад, що відчуваємо, зокрема, в ділянці поросійщення.

Нація приходить до свого самоусвідомлення на основі віри в національні ідеали. Головним для нас є ідеал України - образ досконалого державного буття, який об'єднує українців, що можуть перебувати на різних позиціях у своєму виборі методів для досягнення цієї мети. Зовнішнім виявом ідеалу України є передусім Гімн, Герб і Прапор.

Ідеал України спонукає до боротьби за свободу і незалежність української нації - державну, політичну, економічну, культурну, духовну, моральну і т. ін. У свідомого українця прагнення до цього ідеалу стає надійним орієнтиром усього життя.

У дещо ширшому історичному контексті ідеал України розглядається як українська ідея - ідея державності та соборності. Кожна нація існує для того, щоб витворити інститут незалежної держави, яка має забезпечити людині природовідпо-відний шлях власного саморозвитку, можливість виявити себе, відтворити в собі образ і подобу Божу.

В усі часи українська ідея була для нашого народу інтегруючою силою. Вона спонукала козаків до подвигів та до великої жертовності, гартувала волю і шліфувала світогляд наступних поколінь борців за нашу свободу, зокрема, в часи світових воєн, коли воскресала надія на визволення. Українська ідея завжди була цілющим джерелом для нашої культури, мови, звичаїв. Саме її стійкість спонукала чужинців визнавати нас і устами Вольтера сказати: "Україна завжди змагала до незалежності".

Національна ідея в своїх загальних вимірах постає як синтез національних цінностей і опредмечується в кодексах (наприклад, "Декалог націоналіста" та ін.), культурі та в світогляді українського народу.

Нарешті, вона може розглядатися як на національно-етнічному, так і на державному рівнях. І хоч ці рівні протиставляти не можна, все ж є підстави сподіватися, що вона матиме вирішальне історичне значення саме на рівні державності. Ось чому головним завданням сучасного українського виховання в цій ділянці є сприяти становленню в дитини державницького світогляду і громадянського патріотизму.

Схожі статті




Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Нація і національна ідея

Предыдущая | Следующая