Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 7.5.2. Характеристика організаційних структур управління
Розглянемо альтернативні підходи до формування організаційних структур у цілому, їхні достоїнства і недоліки з погляду ефективності реалізації стратегії. Виділяють п'ять типів структур: функціональну, структуру управління за географічною ознакою (регіональна структура), децентралізовані господарські підрозділи, стратегічні бізнес-групи, матричну структуру [65, 104].
Функціональна структура передбачає виділення в організації окремих підрозділів, кожний з яких має чітко визначені завдання й обов'язки. Характеристики й особливості діяльності кожного підрозділу відповідають певним сферам діяльності організації. Традиційні сфери діяльності - це управління маркетингом, НДДКР, виробництвом, фінансами, персоналом і т. д. У тих випадках коли розмір усієї організації чи окремого підрозділу великий, то функціональні відділи поділяють на більш дрібні функціональні підрозділи. Суть функціонального підходу у даному випадку полягає в тому, щоб максимально використовувати переваги спеціалізації. Приклад функціональної структури показано на рис. 7.3.
Дана структура найбільш часто застосовується на підприємствах з одним видом діяльності, що дозволяє віднос-
Но чітко співвіднести стратегію і структуру. Вона дуже зручна для розвитку предметних навичок і досвіду у певній сфері діяльності. Функціонально орієнтовані структури прийнятні для організації доти, поки стратегічно важливі сфери діяльності прямо співвідносні з функціональним розподілом, а потреба в координації діяльності підрозділів незначна. Стратегічні переваги:
- вище керівництво має можливість зосередитися на стратегічних питаннях і здійснювати контроль стратегічних результатів;
- в організації досягається висока ефективність роботи за рахунок спеціалізації;
- висока якість управління за рахунок зменшення дублювання зусиль і поліпшення координації у функціональних відділах.
Стратегічні недоліки:
- складність міжфункціональної координації;
- більша зацікавленість відділів у реалізації цілей і завдань своїх підрозділів, ніж загальних цілей організації, що може призвести до міжфункціональних конфліктів;
- відповідальність за діяльність організації покладається на вище керівництво;
- менеджери формуються як фахівці і набувають досвіду в одному функціональному відділі, що заважає розвитку в них навичок системного підходу до вирішення проблем і, відповідно, обмежує підготовку в організації менеджерів, здатних вирішувати завдання стратегічного управління на рівні організації.
Структура управління за географічною ознакою (регіональна структура) найбільш часто застосовується в організаціях, що працюють у різних географічних районах чи територіях (рис. 7.4) і змушені пристосовуватися до специфіки конкретних регіонів (місцевого законодавства, звичаїв, потреб споживачів і т. ін.).
Територіальна структура особливо ефективна для компаній, що у різних регіонах реалізують різні стратегії. При цій структурі повноваження з керівництва передаються одному керівнику (головному менеджеру), що відповідає за виробництво і збут якого-небудь продукту/послуги і за прибутковість своєї структури.
Прикладами регіональних структур управління можуть слугувати збутові підрозділи великих компаній, діяльність яких поширюється на великі географічні зони. Серед некомерційних організацій, що використовують територіальні структури, можна назвати державну податкову службу, міліцію, поштову службу й ін.
Стратегічні переваги:
- створюється можливість адаптації стратегії фірми до специфічних умов кожного регіону;
- відповідальність за одержання прибутку передається на більш низькі управлінські рівні;
- висока якість управління за рахунок хорошої координації всередині територіальних підрозділів;
- менеджери, працюючи в регіональних підрозділах, проходять відповідну підготовку, і можуть вирости до менеджерів вищого рівня.
Стратегічні недоліки:
- можливе виникнення дублювання робіт, що призводить до збільшення витрат організації;
- складність збереження єдиного корпоративного іміджу в різних регіонах, оскільки керівники регіональних підрозділів звичайно мають велику волю у формуванні стратегії.
Децентралізовані господарські підрозділи (лінійна структура управління). Вище було показано, що функціональні відділи і регіональні підрозділи добре себе виявляють в однопрофільних підприємствах. Але картина різко змінюється в багатопрофільних компаніях, у яких основними структурними блоками є відокремлені види діяльності. У даному випадку повноваження передаються головним менеджерам кожної виробничої бізнес-одиниці, що відповідають за розробку і реалізацію стратегії свого підрозділу, за всі оперативні питання і кінцеві результати діяльності. По суті, окрема бізнес-одиниця виступає як самостійний центр прибутку (рис. 7.5).
Але разом з позитивними аспектами незалежні господарські підрозділи можуть створювати певні труднощі для організації: різні бізнес-одиниці можуть виконувати однакові роботи, але механізму координації таких робіт на рівні компанії звичайно не існує. Тому керівництво фірми змушене проводити додаткові заходи щодо координації виконання однотипних робіт різними бізнес-одиницями. Серед цих заходів можна назвати такі, як створення загального відділу НДДКР, спеціальної корпоративної служби збуту, дилерської мережі, служби обробки заявок, служби відвантаження продукції різних підприємств компанії. Найбільш ефективним заходом вважається виділення виробників однотипних виробів у самостійні бізнес-одиниці.
Стратегічні переваги:
- формується раціональна схема децентралізації і делегування повноважень;
- кожна бізнес-одиниця має великий ступінь свободи, що дозволяє їй створювати власні ланцюжки цінностей, ключові види діяльності і формувати необхідні вимоги до функціональних відділів;
- генеральний (виконавчий) директор має можливість більше часу приділяти стратегії компанії, а відповідальність за одержання прибутку переноситься на головних менеджерів бізнес-одиниць.
Стратегічні недоліки:
- відбувається дублювання управлінських робіт на корпоративному рівні і рівні бізнес-одиниць, що призводить до зростання витрат;
- створюються проблеми, пов'язані з розмежуванням управлінських видів робіт, що вирішуються на корпоративному рівні і рівні бізнес-одиниць;
- можливі конфлікти між окремими бізнес-одиницями при розподілі корпоративних ресурсів;
- зростає залежність корпоративного керівництва від головних менеджерів бізнес-одиниць.
Структура стратегічних бізнес-груп звичайно застосовується в широко диверсифікованих компаніях, у яких число бізнес-одиниць особливо велике, що ускладнює контроль за ними з боку вищого керівництва (рис. 7.6). Тому в таких випадках керівництво звичайно йде по шляху об'єднання споріднених бізнес-одиниць у бізнес-групу, керує нею віце-президент, що звітує за роботу перед вищим керівництвом. По суті, створюється ще один рівень управління між вищим керівництвом і головним менеджером бізнес-групи.
Уперше така структура була застосована в корпорації General Electric, у якій 190 бізнес-одиниць були об'єднані в 43 стратегічні бізнес-групи. Об'єднання відбувається на основі виділення однакових стратегічних елементів, характерних для всіх бізнес-одиниць, що ввійшли в окрему бізнес-групу. У ролі таких елементів можуть виступати: аналогічні ланцюжки цінностей, наявність певних видів конкурентної переваги (низькі витрати чи диференціація), загальні ключові фактори успіху, схожі виробничі технології, однаковий набір конкурентів і ін.
Стратегічні переваги:
- найбільш ефективна структура для широко диверси-фікованих компаній;
- максимально використовуються вигоди стратегічної відповідності між підрозділами в рамках окремої стратегічної бізнес-групи;
- внаслідок чіткого розподілу повноважень керівники вищого рівня більше приділяють увагу стратегічним перспективам розвитку організації.
Стратегічні недоліки:
- створення стратегічних бізнес-груп має реальний стратегічний сенс у тому випадку, якщо об'єднання відбувається на основі врахування стратегічної координації всіх бізнес-одиниць, а не тільки поліпшення рішення адміністративних завдань;
- потрібний чіткий розподіл посадових повноважень, а також розробка процедур і правил;
- певна локалізація дій стратегічних бізнес-груп може виступати як обмеження при виборі ефективної стратегії рішення.
Матрична структура. Починаючи з 60-х рр. XX ст. багато західних фірм*стали розробляти і впроваджувати так звані адаптивні (органічні) організаційні структури. Основне призначення цих структур - краще пристосування фірми до швидких змін у зовнішньому середовищі і нових науко-містких технологій. Виділяють два основних типи органічних структур - це проектні і матричні організації. Зупинимося на характерних рисах матричної структури.
Найбільше поширення функціональних структур призвело до виникнення багатьох проблем перед великими і середніми фірмами, що працювали в галузях, що динамічно розвиваються. Застосування проектних структур, тимчасово створюваних для вирішення конкретного завдання (проекту), було ефективною підмогою при вирішенні нових проблем. Але в умовах, коли кількість одночасно розроблюваних проектів у фірмі обчислювалася десятками, рядом фірм (у першу чергу "Дженерал Електрик") була почата спроба використовувати переваги і функціональних, і проектних структур шляхом накладення проектної структури на постійну для даної організації функціональну структуру. Схема такої структури (рис. 7.7) нагадує решітку, що і відбилося в назві цієї нової структури - матрична структура.
До основних особливостей даної структури можна віднести такі:
- члени кожної проектної групи, що працюють над окремим проектом, підпорядковуються одночасно і керівнику проекту, і керівникам тих функціональних відділів, у яких вони працюють постійно;
- керівник проекту має проектні повноваження, що дозволяють йому, як курирувати всі деталі розроблюваного проекту, так і виконувати суто штабні повноваження; усе залежить від того, які права делегує йому вище керівництво;
- усі матеріальні і фінансові ресурси звичайно знаходяться в повному розпорядженні керівника проекту;
- розробка графіка робіт за проектом і контроль їх виконання цілком покладена на керівника проекту;
- керівнику проекту можуть бути передані деякі функції керівника функціонального відділу;
- керівники функціональних відділів контролюють хід виконання робіт, вирішують також, як і де повинна бути виконана певна робота і хто конкретно відповідає за її виконання.
Застосування матричної структури приводить до створення нового типу організаційного клімату, дозволяє погоджувати стратегічні і поточні пріоритети і здійснювати відносно чіткий розподіл повноважень і різних видів ресурсів усередині фірми.
Стратегічні переваги:
- кожен напрямок стратегічного розвитку компанії одержує достатню увагу з боку вищого керівництва;
- краща орієнтація на проектні цілі і попит;
- більш ефективне поточне управління, можливість зниження витрат і підвищення ефективності використання ресурсів;
- більш гнучке використання фахівців організації, а також спеціальних знань і компетентності;
- поліпшення контролю за окремими завданнями проекту;
- можливість застосування ефективних методів планування і управління.
Стратегічні недоліки:
- структура складна в управлінні. "Матрична структура - це занадто складна, важка і часом незрозуміла форма організації, щоб постійно звертатися до неї" [70];
- необхідність постійного контролю "співвідношення" сил між завданнями управління щодо проектів і інших завдань функціональних відділів;
- відбувається накладення вертикальних і горизонтальних повноважень, що підриває принцип єдиноначальності;
- труднощі встановлення чіткої відповідальності за виконання завдань функціонального відділу і функцій щодо вирішення проектних завдань;
- можливість порушення встановлених правил і стандартів, що застосовуються у функціональних відділах через тривалий відрив співробітників, що беруть участь у реалізації проекту, від своїх підрозділів;
- між керівниками функціональних відділів і керівниками проектів виникають конфлікти.
Незважаючи на зазначені недоліки і складності, матричні структури використовуються в багатьох організаціях, що належать до різних галузей. Основна причина цього полягає в тому, що матрична структура дозволяє організаціям скористатися перевагами, властивими як функціональним, так і дивізійним структурам, і зокрема, досягти більш високих виробничих показників у роботі над складними видами продукції, що вимагають творчого підходу.
Перераховані організаційні структури не забезпечують повної відповідності між реалізованою стратегією і структурою. Тому для ефективної підтримки реалізації обраної стратегії деякі організації використовують два і більше типи організаційних структур одночасно. Інші організації на доповнення до існуючої структури управління створюють спеціальні координаційні механізми, які потрібні для ефективного виконання стратегії компанії, у вигляді проектних груп, груп з виконання міжфункціональних завдань, венчурних груп, незалежних робочих груп, груп з реалізації процесу, а також окремих менеджерів із зв'язку зі споживачами.
Схожі статті
-
Досвід багатьох фірм показує, що на етапі реалізації стратегії найбільші труднощі виникають при проведенні змін в організаційній структурі. Аналіз...
-
Досвід багатьох фірм показує, що на етапі реалізації стратегії найбільші труднощі виникають при проведенні змін в організаційній структурі. Аналіз...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 7.1. Завдання етапу реалізації стратегії
На етапі реалізації стратегії створюється "база" для найбільш ефективного виконання стратегії Місію, цілі і завдання слід подати у формі планів,...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - Розділ 7. РЕАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЇ ФІРМИ
На етапі реалізації стратегії створюється "база" для найбільш ефективного виконання стратегії Місію, цілі і завдання слід подати у формі планів,...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 1.1.5. Поняття стратегічної бізнес-одиниці
Після характеристики поняття терміна "стратегія" розглянемо еволюцію уявлень про розбивку компанії на окремі структурні одиниці, для яких розробляється...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - ВСТУП
Найважливіша проблема будь-якого українського підприємства (фірми), що працює в ринкових умовах, - це проблема його виживання і забезпечення безупинного...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 6.3. Типові стратеги
Корпоративна стратегія (загальна, базова, портфельна) є загальним планом управління для диверсифікованої компанії, показуючи напрямки розвитку фірми в...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 6.2. Основні елементи, що формують корпоративну стратегію
Корпоративна стратегія (загальна, базова, портфельна) є загальним планом управління для диверсифікованої компанії, показуючи напрямки розвитку фірми в...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 7.2. Система планів розвитку організації
У великих організаціях, що займаються складним формальним стратегічним плануванням, формою подання стратегії є сукупність взаємозалежних планових...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 1.2.2. Сутність стратегічного управління
Стратегічне управління являє собою одну з підсистем менеджменту організацій, що виконує велику кількість завдань стосовно стратегічного аналізу,...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 1.2.1. Еволюція систем управління на рівні фірми
1.2.1. Еволюція систем управління на рівні фірми Фірма (ділове підприємство) - історично вдала і дійова форма соціальної організації, що з'явилася (СІЛА)...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 6.8. Постановка завдань
Операційна стратегія - це більш вузька стратегія для основних структурних одиниць, таких як завод, відділ (внутрішньо функціонального напрямку), торгове...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 6.7. Операційна стратегія
Операційна стратегія - це більш вузька стратегія для основних структурних одиниць, таких як завод, відділ (внутрішньо функціонального напрямку), торгове...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 6.6.3. Стратегія управління персоналом
Стратегія управління персоналом поряд із продуктово-маркетинговою стратегією є ключовою функціональною стратегією організації. Для умов економіки України...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 1.2. Стратегічне управління фірмою
1.2.1. Еволюція систем управління на рівні фірми Фірма (ділове підприємство) - історично вдала і дійова форма соціальної організації, що з'явилася (СІЛА)...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 1.1. Стратегія фірми
Стратегічний менеджмент - галузь науки управління, що швидко розвивається. Стратегія необхідна фірмі для того, щоб визначити напрямки розвитку. Сам...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 2.4.4. Вивчення постачальників фірми-виробника
Кінцеві споживачі й організації (підприємства споживачі). Основне завдання фірми - задоволення потреб споживачів, що у ринкових умовах є найбільш сильною...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 2.4.3. Аналіз споживачів
Кінцеві споживачі й організації (підприємства споживачі). Основне завдання фірми - задоволення потреб споживачів, що у ринкових умовах є найбільш сильною...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 1.2.3. Модель стратегічного управління
Розкривши сутність основних аспектів стратегічного управління, виділимо тепер основні етапи і послідовність формування стратегічної поведінки окремої...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 1.1.4. Характеристика розробок десяти шкіл стратегій
Стратегія необхідна як організації в цілому, так і окремим її підрозділам і функціональним відділам. У найзагальнішому випадку (диверсифікована...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 1.1.3. Ієрархічна структура стратегій
Стратегія необхідна як організації в цілому, так і окремим її підрозділам і функціональним відділам. У найзагальнішому випадку (диверсифікована...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 6.6.4. Фінансова стратегія
Фінансова стратегія є найважливішою підсистемою корпоративної стратегії. Звичайно дана стратегія має вигляд довгострокової програми конкретних дій з...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 1.1.2. Стратегія фірми: поняття, типи, особливості розробки
Поняття "стратегія" етимологічно походить від грецького слова strategia (stratos - військо і ago - веду), за допомогою якого описували найважливішу...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 6.6.2. Виробнича стратегія
Однією з найважливіших підсистем корпоративної стратегії є виробнича стратегія, що являє собою довгострокову програму конкретних дій зі створення і...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 6.6.1. Продуктово-маркетингова стратегія
Традиційним підходом до розробки складових частин корпоративної стратегії як спеціалізованих видів діяльності є функціональний підхід. Функціональна...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 6.6. Функціональна стратегія
Традиційним підходом до розробки складових частин корпоративної стратегії як спеціалізованих видів діяльності є функціональний підхід. Функціональна...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 1.1.1. Фірма як суб'єкт ринку
Стратегічний менеджмент - галузь науки управління, що швидко розвивається. Стратегія необхідна фірмі для того, щоб визначити напрямки розвитку. Сам...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 3.6. Діагностика проблем фірми
Діагностика стану фірми - один з ефективних методичних прийомів, використовуваний при виборі стратегії, Діагностика (від грец. diagnosis - розпізнавання)...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 4.3. Цілі фірми
Після визначення місії настає етап розробки стратегії - формування цілей фірми. Місія є основою для встановлення цілей всієї організації, окремих...
-
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 4.2. Місія фірми
Переломним моментом еволюції стратегічного менеджменту стало усвідомлення місії (mission) компанії. Місія вважається більш конкретним орієнтиром, ніж...
Стратегічне управління - Міщенко А. П. - 7.5.2. Характеристика організаційних структур управління