Соціологія - Макеєв С. О. - § 3. Етнометодологічні дослідження явищ повсякденного світу

Наше буденне життя настільки природне, спонтанне, підпорядковане здоровому глузду, що ми звичайно не замислюємося над його субстанціональною основою, не порушуємо світоглядне питання: як можливий повсякденний світ? Ми знаємо (і знання це мовчазне, воно мається на увазі), як поводитися в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. Наприклад, відвідуючи хворого, ми повинні його підбадьорити, а не втомлювати своїми проблемами; родичам небіжчика - висловити співчуття, а не розповідати анекдоти; розмовляючи з начальником, - дотримуватися ділового тону, а не поводити себе фамільярно; ми знаємо, як почати розмову і як делікатно припинити докучливу бесіду або, навпаки, розірвати стосунки; як висловити людині свою прихильність чи неприязнь; як максимально безпечно перейти дорогу і як себе поводити, потрапивши в автомобільну пробку. Читач легко продовжить цю низку повсякденних знань та навичок нормальної, неконфліктної взаємодії у звичних ситуаціях. Ми підкоряємося безумовним, "само собою зрозумілим" правилам співжиття, які засвоюємо з дитинства, - через пояснення батьків, друзів, учителів, а також шляхом численних спроб та помилок.

Чи траплялося вам відчувати роздратування, нудьгу і певні труднощі, відповідаючи дитині на її нескінченні "чому"? Яка ж причина цього? Дитині доводиться пояснювати сенс та призначення речей, слів, жестів настільки звичайних для дорослої людини, що сама необхідність інтерпретувати їх заганяє нас у безвихідь. Нам часто не вистачає слів, щоб адекватно, доступно і вичерпно пояснити значення соціальних символів, наявних у різних ситуаціях взаємодії. Дитині знадобляться роки для набуття досвіду інтерпретації, конструювання соціального світу, для перетворення свого соціального життя на повсякденне, коли світ стає само собою зрозумілим і все менше явищ викликають подив і є проблематичними.

Природна впорядкованість соціальної реальності видається людині явищем банальним, непроблемним, що не вимагає рефлексії. Однак для дослідників повсякденного життя це те, що варте уваги і здивування. Становлення повсякденного світу як упорядкованої реальності - предмет глибокого "благоговіння" для професіональних соціологів, оскільки воно відбувається невідомими їм шляхами.

Феноменологічні передумови

Проблема "життєвого світу" як світу повсякденного знання і діяльності порушувалася у пізніх працях німецького філософа, засновника феноменології Едмунда Гуссерля (праця "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія" опублікована у 1954 р.). Е. Гуссерль ввів поняття "життєвого світу" і запропонував ідеї, навколо яких плідно й масштабно розвивалася феноменологічно орієнтована соціологія. Вміст світу життя зображується ним як дійсність, яка безпосередньо переживається в досвіді і в якій ми день у день переживаємо наше життя і приймаємо її як даність. Е. Гуссерль указав на активність людської свідомості, завдяки якій ми впізнаємо та ідентифікуємо все, що бачимо, хоча більшість наших вражень пов'язана з певною ситуацією, з особливим контекстом. Більше того, соціальний порядок створюють люди, а отже, дійсність певною мірою залежить від нашої інтерпретації її. Індивід, згідно з феноменологією, не є бранцем структури, а постійно створює і змінює її.

У соціальну науку ідеї життєвого світу були перенесені австрійським філософом і соціологом Альфредом Шюцом - одним із засновників "розуміючої соціології". А. Шюц вживав поняття "повсякденний світ" як синонім "світу життя", яке й увійшло в науку про суспільство.

У А. Шюца повсякденний світ складається з буденних дій, звичок, шаблонів, інтерпретації різноманітних ситуацій і реакції на них, які становлять зміст поведінки людей, а також відтворюється цією поведінкою. Це знання першого порядку, що визначається життєвим світом і організоване у відомих нам ідеально типових структурах, які Шюц називає типізаціями. Знання другого порядку породжується науковим розумінням спеціалістів. Дві основні ознаки характеризують повсякденну поведінку і мислення: 1) повсякденне - це те, що сприймається як звичне, близьке, усталене, стабільне, постійне, нормальне; 2) повсякденне життя організоване типологічно. Сприйняття людей, ситуацій, ідей у межах повсякденності - це сприйняття їх з погляду типової визначеності. Отже, А. Шюц акцентує увагу на проблемі "нормального" характеру повсякдення та на проблемі буденної типізації.

Саме за допомогою типізацій ми сприймаємо й інтерпретуємо світ. Типізації - це ідеальні соціальні типи людей, ситуацій, дій, об'єктів, ідей, подій, вражень, емоцій тощо. Усі типізації повсякденного мислення є складовими конкретно-історичного соціально-культурного світу, в якому вони сприймаються як даність і є соціально прийнятними. У свідомості кожного члена суспільства утвердились уявлення про типового службовця, лікаря, міліціонера, матір, учителя, хулігана, душевнохворого, закоханого, тобто про весь комплекс статусів і ролей. Повсякденність складається також з типових ситуацій: професійної діяльності, відвідувань лікаря, шкільних уроків, придбання товарів у магазині, приймання душу, зустрічей з друзями, сімейних обідів тощо. Типізаціями можуть бути звичні правила і схеми поведінки у певних ситуаціях. Наприклад, купуючи щось у магазині, слід звернутися до продавця, назвати товар, який ви хочете придбати, і кількість його, заплатити гроші в касу і в обмін на чек одержати покупку; прийшовши на прийом до лікаря, слід детально розповісти йому про стан свого здоров'я, не заперечувати проти огляду і необхідних маніпуляцій, а, вислухавши діагноз і рекомендації лікаря, взяти рецепт ліків, щоб придбати їх в аптеці. Купівля ліків у аптеці - наступна типова ситуація, і вона має свої правила. Ми знаємо про типи емоційних проявів людей, легко можемо пояснити і класифікувати стан людини, яка сміється, обурюється, плаче, бентежиться, а також припустити, яка типова ситуація викликала певну емоцію. Проте типізації рідко бувають однозначними й простими. Навпаки, вони по-різному сприймаються залежно від контексту.

Отже, для А. Шюца буденна дійсність складається з розумових схем і типів, які уможливлюють ідентифікацію і впізнання довколишнього світу. За допомогою типізацій ми впізнаємо ситуацію і вибираємо відповідну їй схему поведінки. Саме завдяки типізаціям повсякденний світ набуває сенсу, сприймається як нормальний, добре відомий і звичний.

Фондом і сховищем типів є мова, в якій втілюється досвід попередніх поколінь. Мова повсякденності - скарбниця готових, уже сконструйованих типів і характеристик, соціальних за походженням. їхній зміст індивід відкриває у безпосередньому спілкуванні з батьками, вчителями, друзями. Людина народжується і живе у соціальному світі, сприймаючи його готовим, вибуду-ваним до неї, відкритим для її інтерпретації і дій. Опановуючи мову, дитина навчається сприймати явища, предмети, людей та їхні дії як типи, а не як поєднання унікальних і неповторних якостей. Вона опановує типові для її середовища зразки життя ("ми - групи"), способи взаємодії з оточенням, практичні рекомендації щодо використання типових засобів досягнення типових цілей у типових ситуаціях.

Ми живемо в інтерсуб'єктивному світі, оскільки нас об'єднує з іншими людьми спільність турбот, праця, взаєморозуміння. Це світ культури, адже первісно повсякденність постає перед нами як сукупність значень, які ми повинні інтерпретувати, щоб знайти опору в цьому світі. У феноменологічних текстах послідовно йдеться про індивідів як "учасників" (тетЬегз). Цим підкреслюється, що ми є членами однієї культури, і створюється зв'язок з тією спільною базою знання, якою володіють люди.

У повсякденному житті людина вважає очевидним, прийнятим без доказів і сумнівів, що її партнери бачать і розуміють світ майже так само, як і вона. А. Шюц назвав це несвідомо вживане припущення "тезою про взаємність перспектив". Сутність її полягає в тому, що характеристики світу не змінюються від зміни місць учасників взаємодії; обидві сторони передбачають, що вони тлумачать ситуацію так само. Як члени одного суспільства, одного культурного кола ми виходимо з уявлення, що потік подій, предметів, дій і людей має переважно той самий зміст для інших, що й для нас. При цьому учасники не заперечують факту індивідуальних відмінностей у сприйнятті світу, який грунтується на унікальності біографічного досвіду, особливостях виховання й освіти, специфіці соціального статусу, суб'єктивних цілей і завдань тощо.

Коли нормальний перебіг буденного життя порушується певною подією або явищем, ми говоримо про патологію повсякденності (наприклад, автомобільна аварія, зустріч з хуліганом, хронічне безсоння, поломка телевізора, розлучення подружжя тощо). З погляду повсякденної практики це ситуації несподіваності, "переривання" звичного перебігу подій. Оскільки будь-яка проблемна ситуація є типовою ситуацією, остільки є типові рецепти виходу з неї. Якщо виникають проблеми, для розв'язання яких власних знань і вмінь недостатньо, кожний учасник знає (це знання нерефлексивне, зафіксоване у категоріях повсякденної мови), до кого і за яких обставин слід звертатися. Це - експерти (лікар, міліціонер, телемеханік, юрист та ін.). Явище хуліганства для обивателя - патологія, для експерта у таких справах (міліціонера) - елемент професійної рутини; безсоння для нас - проблема, для лікаря-невропатолога - звичне явище; розлучення - трагедія для подружжя й елемент звичайної професійної діяльності для юриста.

Соціологічні погляди А. Шюца лягли в основу численних (розроблених американськими соціологами) концепцій феноменологічної орієнтації: структурної соціології Едварда Тиріак'яна, соціології знання Пітера Бергера і Томаса Лукмана, етнометодології Гарольда Гарфінкеля, когнітивної соціології Аарона Сіку-рела та ін. їх об'єднують спільність теоретичних джерел, відносна схожість концептуального апарату. В 1970 р. побачив світ збірник "Розуміння повсякденного життя: до реконструкції соціологічного знання" за редакцією Джека Дугласа, який прагнув об'єднати всі наведені теорії у соціологію повсякденності як цілісний напрям.

Найбільш гостро, багатогранно й детально феноменологічні знахідки використані, а ідеї розвинені в етнометодології - дисципліні, яка зосереджує увагу на тому, як відбуваються інтерпретація і розуміння довколишнього світу індивідами.

Схожі статті




Соціологія - Макеєв С. О. - § 3. Етнометодологічні дослідження явищ повсякденного світу

Предыдущая | Следующая