Психотерапія - Каліна Н. Ф. - Закінчення терапії - перехід за грань бажання

Послідовники 3. Фройда розглядали результат аналізу як синтез, в результаті якого клієнт постає як цілісний, довершений суб'єкт, фрагментований захистами і витісненнями. Після досягнення такого результату аналіз можна вважати закінченим. Прихильники его-психології вбачали в особистісній інтеграції ідеальний підсумок терапії, однак розуміли цю інтеграцію як уявну реалізацію суб'єкта, зведеного лише до його власного Я. Ж. Лакан добре розумів уявну природу ідеального суб'єкта: "Нам усі втовкмачують, мовляв, суб'єкт береться в його цілісності. Чому він, власне, має бути цілісним? Нам особисто про це нічого не відомо. А ви - ви коли-небудь таких цілісних істот зустрічали? Це, напевно, ідеал. Я їх не зустрічав ніколи. Особисто я не цілісний. Та й ви теж. Були б ми цілісними, ми і були б кожен сам по собі, а не сиділи б тут разом, намагаючись, як-то кажуть, організуватися. Це не суб'єкт у своїй цілісності, це суб'єкт у своїй відвертості. Він, як водиться, сам не знає, що каже. Знав би, що він каже, його б тут не було".

З огляду на це Ж. Лакан пов'язував закінчення аналізу із пізнаванням клієнтом себе, розумінням себе як суб'єкта відвертого, вимовленого в психотерапевтичному дискурсі. Відмінність між наявним насправді і тим, що суб'єкт про себе розказує, помічає спершу тільки аналітик, а потім поступово вона стає доступною і клієнтові. Із розгортанням терапії ця відмінність зменшується, а наприкінці аналізу клієнт як екзистенційний суб'єкт не потребує опори уявного Я для власного дискурсу.

Коли терапія добігає кінця, постає питання про динаміку переносу як провідний несвідомий сценарій психотерапевтичної взаємодії. На початку, поки трансфер тільки розвивається, клієнт ототожнює аналітика з ідеальною позицією "уявного всезнання", а наприкінці аналізу відмовляється від ідеалізації Іншого і трактування аналітика як об'єкта бажання. Такий об'єкт репрезентує втрачену частину суб'єкта (пацієнта), що викликає його бажання і любов. Лакан визначав любов як здатність дати кому-небудь те, чого той позбавлений. В психологічному аналізі цьому відповідає ситуація терапевтичної фрустрації, коли аналітик не відповідає на лібідний запит пацієнта, а лише стимулює його бажання взаємодіяти і, отже, продовжувати аналітичну роботу. Більше того, відмовляючись поступатися лібідному запиту пацієнта, аналітик займає позицію невідомого об'єкта несвідомого бажання, що посилає до неможливості символізування Реального. У міру руйнування фантазму трансферентної любові терапевт вписує бажання клієнта в новий протилежний сценарій, що передбачає становлення його суб'єктності. Клієнт переходить від позиції суб'єкта прагнень до позиції об'єкта, який є причиною бажання Іншого. Лакан називав таку зміну позиції "припиненням фантазму" і пов'язував його з процедурою "переходу". Саме так клієнт переходить від визнання відсутності аналітика до затвердження його присутності.

У результаті успішного завершення терапії невротична тривога і несвідомі страхи клієнта перетворюються на задоволення від пізнання власної суб'єктності. Це не означає, що після закінчення аналізу в кабінеті сидять уже два терапевти, і один з них (колишній пацієнт) - початківець. Хоч би як приваблювала аналітика ідея стати наставником, прикладом та ідеалом для інших людей, він не повинен забувати, що не це є його завданням в аналітичних відносинах, і що, потураючи собі, він зраджує свої обов'язки. Якщо таке трапиться, аналітик лише повторить помилку батьків, які руйнують своїм впливом незалежність дитини. Він просто поміняє одну залежність на іншу. Аналітик не повинен замінювати Супер-Его чи ставати батьком для клієнта, він усього лише демонструє свою непричетність до залежності суб'єкта від ідеалу і прикладу Іншого.

За допомогою фантазму (послідовності фантазмів, сконструйованих у процесі психотерапевтичного спілкування) клієнт переходить зі сповненого симптомами простору Уявного в поле мови і Символічного мовлення. Адже саме система мови забезпечує можливість виразу (артикуляції) бажань і прагнень, а мовлення є спробою виразити несвідому реальність, символізувати її або хоча б натякнути.

Отже, в межах л а канівської парадигми виокремлюються два основні етапи психотерапевтичної роботи: 1) інтерпретація несвідомого; 2) перехід за/через фантазм. Досліджуючи симптоми клієнта, аналітик намагається побачити за ними основу - фантазм - як суть насолоди, що блокує розуміння і подальше тлумачення (спочатку клієнт хоче не розуміти, а насолоджуватися). Далі потрібно дистанціюватися від цього фантазму і створити новий, який стане для клієнта не просто несвідомим сценарієм задоволення, а й моментом істини - такою точкою збігу Символічного з Реальним, у якій суб'єкт досягає остаточної ідентичності із самим собою.

Із психотерапевтичних відносин має бути виключено власне Я терапевта. Ідеальний терапевт - це Інший як місце в структурі Символічного. Аналіз полягає в тому, щоб дозволити суб'єкту усвідомити свої стосунки не з власним Я аналітика, а з тими Іншими, які і є Його істинними, але невпізнаними співбесідниками. Суб'єкт покликаний поступово відкрити для себе, до якого Іншого він, не усвідомлюючи, звертається насправді.

Фантазм, у якому фігури клієнта, аналітика, суб'єкта, Іншого можуть переплітатися і поєднуватися в будь яких варіантах, є формою артикуляції значень і сенсів, що перебувають "по той бік мови". Психотерапевтичний дискурс на рівні фантазму може забезпечити запропонований Лаканом "зв'язок зі справжнім Іншим", з Іншим, чия відповідь завжди виявляється несподіваною і визначає собою Закінчення аналізу.

Схожі статті




Психотерапія - Каліна Н. Ф. - Закінчення терапії - перехід за грань бажання

Предыдущая | Следующая