Психотерапія - Каліна Н. Ф. - Аналіз мовленнєвих засобів

Методичні аспекти лаканівського психоаналізу майже цілком грунтуються на аналізі мовлення клієнта. Правило "слухати не те, що говорить пацієнт, а при-слуховуватися до його помилок і обмовок" працює тут набагато інтенсивніше, ніж у класичному психоаналізі.

Аналіз мовленнєвих засобів

Відому лаканівську аксіому "означувальне як означу вальне" легко зрозуміти, скориставшись метафорою. Для цього слід уявити мікрофон, за який змагаються свідоме Я суб'єкта та його несвідомий Інший. Свідомість майже завжди перемагає, тож мікрофон несвідомому майже не дістається. І тоді воно вдається до хитрощів: керується словами і мовними конструкціями, за допомогою яких промовляє свідомість. Наприклад, клієнт заявляє: "Не можна сказати, що я нехтую бажаннями дружини". Він хотів наголосити, що уважний до її бажань. А за лаканівським правилом сенс цього речення зовсім: по-перше, він нехтує дружиною; по-друге, цього не можна говорити. Саме таким є буквальний зміст його фрази. Несвідоме зуміло розказати про справжні почуття суб'єкта за допомогою простої мовленнєвої конструкції.

У мовленні клієнта можуть бути маркери амбівалентності "та ні", покажчик Уявного "ніби" ("ніби хочу", "нібито роблю", "начебто відчуваю"), негативне "ні" на початку фрази, що заперечує увесь її зміст ("Ні, я, звичайно, згоден з Вами"), і ще багато подібних слів та виразів. Фактично об'єктом уваги структурного аналітика є дискурс несвідомого в мовленні пацієнта. Якщо аналітик уміє почути несвідоме і може вести з ним розмову, терапія буде ефективною й ефектною, потребуватиме значно менше часу.

Більшість прийомів лаканівського аналізу мовлення потребує грунтовного знання мови й лінгвістики. Велике значення мають художні тропи, мовленнєві звороти (метафора, метонімія, синекдоха, оксюморон, плеоназм, катахреза та ін.), що виражають конкретні метаморфози сенсу - порівняння, заміщення, повтор, поєднання протилежного тощо. Мовленнєві звороти - це словесні стежки, за допомогою яких витіснений об'єкт бажання означується в дискурсі. Ж. Лакан зазначив, що подвійний спусковий механізм метафори і є тим механізмом, за допомогою якого симптом набуває визначеності (в аналітичному плані). Між означувальним сексуальної травми і терміном, що замінив її в ланцюжку означуваних, пробігає іскра, що фіксується в симптомі, а він є метафорою, що вказує на значення, недоступне для свідомого суб'єкта, у якого симптом цей можна зняти.

Особливу увагу Лакан приділяв метафорі та метонімії, які вважав прямими вказівками відповідно на симптом або бажання несвідомого. Свідоме Я нічого про них не знає. До його послуг лише афективні сліди (страх, лють, відраза), що залишилися після спроби відчути пустки власного Реального та моментального витіснення будь-якого результату.

На відміну від Фройда, який скептично оцінював можливості психоаналізу як методу лікування глибоких психічних розладів, вважаючи, що глибоко витіснене не повертається, на думку Лакана, таке повернення можливе у режимі фантазму.

Психотерапевтичне використання фантазмів

Фантазм є унікальним психічним феноменом, значення якого для психотерапії важко переоцінити. Використання фантазмів - створення, розігрування або фрагментація - так само поширене в практиці терапії більшості напрямів, як і метафорична комунікація. Водночас феномен фантазму майже не досліджений. Навіть його визначення подають лише окремими словами. У психоаналізі фантазм тлумачать як особливий продукт уяви, а зовсім не світ фантазій і не діяльність уяви загалом.

Фантазм (грец. рhantasia - уява) - несвідомий сценарій отримання задоволення, план і спосіб задоволення бажань Реального, про які суб'єкт нічого не знає.

Психологічну природу фантазму ілюструє будь-яка автоеротична насолода: цілком невинна автоматична дія, як колупання у вусі, чухання, пощипування губи та ін. Такі безцільні, на перший погляд, дії люди машинально виконують у напружених ситуаціях, бо вони приємні і заспокоюють. Та якщо звернути на них увагу, запитати, навіщо вона це робить, людина соромиться і червоніє.

Усі ці мимовільні дії насправді мають сексуальну природу і дають суб'єкту автоеротичне задоволення. Тому він червоніє, будучи публічно "застуканим" у момент виконання непристойних дій. Він не знає, що робить (знає несвідоме), тим більше, що витіснений зв'язок із базовим рівнем поліморфно-перверсивної (збоченої в різних формах) сексуальності, де вкорінені авто-еротичні дії. Витіснений він навіть у тих, хто здогадується, що природа такої поведінки - звичайний онанізм.

Більшість фантазмів складніша. Існує безліч уявних подій, за допомогою яких (у більш-менш спотвореному психологічними захистами вигляді) виконуються несвідомі бажання, прагнення Реального. Фантазм - це своєрідний компроміс між принципом задоволення і принципом реальності, за допомогою якого людина може хоч трохи дізнатися про свої справжні бажання. Багато фантазмів належить до початкових етапів психічного розвитку, вони оповідають про бажання, які людина не здатна пригадати, але і не може забути (дитячі фантазми про спокусу). Фантазм і перверсія (збочення) подібні між собою, тільки збочення - це вторгнення Реального в Символічний порядок, а фантазм - експансія Символічного в екзистенцію Реального.

У цьому приховується причина привабливості фантазму. Він зачаровує і зваблює, оскільки повертає дорослу людину в давно втрачений, блаженний рай нар-цисичної насолоди. Будучи продуктом неусвідомленої уяви, Реального, фантазм протистоїть Уявній феноменології соціального життя.

Лаканівський варіант аналітичної психотерапії не просто використовує фантазм, а грунтується на ньому. Хоч би в якій формі виражався свідомий запит, несвідома взаємодія терапевта і клієнта відбувається через фантазм. Психотерапевтичний фантазм - це особливий спосіб задоволення за допомогою символізування запиту, зверненого до аналітика-Іншого. Зміст запиту, зумовлений аналітичною фрустрацією, символічно прирівнюється до успішної спроби визначити бажання.

Клієнтка, пані Л., на черговому сеансі захотіла обговорити сексуальні претензії її чоловіка. Вона детально розповіла про його бажання, наголосивши, що сексуальні апетити чоловіка набагато перевищують норму. Пані Л. обурено заявила, що чоловік настирливо умовляє її зайнятися сексом утрьох. "Приведи яку-небудь свою подругу, і ти побачиш, як це чудово. А мені не потрібно буде ніде нічого шукати всякий раз, коли захочеться чого-небудь незвичайного!.

Переказувала це все клієнтка дуже емоційно, раз у раз акцентуючи, наскільки така поведінка для неї неприйнятна, а бажання чоловіка - просто жахливі. Вона вимагала співчуття і хотіла, щоб психотерапевт (а то була жінка) теж осудила їх. У певний момент стало зрозуміло, що пані Л. несвідомо, але настирливо умовляє психотерапевта взяти участь в проекті її чоловіка. В її розповіді звучали жадання і пристрасть. Спокусливий характер її поведінки відкрився у той момент, коли психотерапевт несвідомо відгукнулася на це нехитре зваблення. хоча власні фантазми не містили ідеї "mйnage a trois" ("шлюбу втрьох"). Просто фантазм пані Л. індукував її фантазм. Психотерапевт уявила, як описуватиме все це. - І спокуса відбулася.

Запропонувавши клієнтці цю інтерпретацію, психотерапевт насилу зупинила її запитання: у вас теж є такі незвичайні фантазії? Довелося вдатися до спеціальних зусиль, щоб відновити стандартну ситуацію аналітичної фрустрації - жертвування своїм бажанням заради забезпечення необхідної аналітичної ситуації. Така фрустрація можлива, коли позиція аналітика маркована надлишком означувальних, а у клієнта їх дефіцит.

Діяльність терапевта фактично є конструюванням фантазму. Оскільки фантазм - це не дія і не подія, а ефект означування, то відмінність цілей учасників терапії наявна не в площині Уявного і Реального, а в семіотичних стратегіях, що визначають бажання.

Ініціатором включення фантазму в терапевтичний процес майже завжди буває клієнт: продукуючи численні фантазми, він спонукає терапевти звернути увагу на ці специфічні феномени душевного життя. Це не означає, що самі терапевти не створюють фантазмів, але фантазми клієнтів частіше стають об'єктом аналізу і роздумів.

Аналітик у процесі терапії займає місце в Символічному, з яким клієнт не здатен ідентифікуватися. Це позиція, з якої суб'єкт бачить себе таким, яким хоче, щоб його бачили інші. Як місце проекції Я-ідеала терапевт може зрозуміти бажання клієнта і забезпечити йому доступ до цього розуміння - за рахунок ефектів сенсу, зумовлених мовою інтерпретації. Як стверджує Рената Салецл, "коли суб'єкт приносить своє бажання в жертву ідеалу, коли він повністю підкоряється символічній ідентичності, коли надягає на себе символічну маску, то саме в цій масці і можна роздивитися його бажання".

Ідеал, за допомогою якого привласнюється Символічний Інший, є іншим бажання суб'єкта. Або, як пише Ж.-А. Міллер, "те, що суб'єкт приховує, і те, за допомогою чого він це приховує, є одночасно і формою викриття прихованого". Довільно плаваюча увага аналітика, що виокремлює патогенне ядро в плутанині образів сновидіння або вільних асоціацій, спирається передовсім на власні відчуття і переживання як трансферентного об'єкта бажання клієнта.

Специфіка фантазму як психічного феномену визначається також його надзвичайною динамічністю, рухливістю. Він не тільки легко переходить від свідомості до несвідомого і в зворотному напрямі, а й може швидко зміщувати, змінювати позицію клієнта, надаючи безліч можливостей для символічного конституювання. Тому клієнт схильний ідеалізувати терапевта, який уміло створює фантазми, приписувати йому всемогутність і всезнання. Така позиція відчутно модифікує трансферентні відносини і стає об'єктом аналізу наприкінці терапії, на стадії сепарації-індивідуації, яку Лакан називав "переходом за грань бажання".

Схожі статті




Психотерапія - Каліна Н. Ф. - Аналіз мовленнєвих засобів

Предыдущая | Следующая