Промислова екологія - Апостолюк C. O. - 8.6. Визначення категорії екологічної безпеки промислового підприємства

Для розроблення ефективних заходів і засобів захисту довкілля від шкідливих викидів необхідно перш за все знати ступінь його забруднення, тобто категорію екологічної безпеки підприємства, цеху, виробничої дільниці. Для визначення категорії екологічної безпеки підприємства використовують дані про викиди забруднювальних речовин в атмосферу за формою статистичної звітності 2ТП-повітря. При цьому у формі повинні розшифровуватись терміни "вуглеводні" та "інші" і не повинна міститись інформація про сумарні викиди шкідливих речовин в атмосферу від групи підприємств.

Категорію екологічної безпеки можна визначити за формулою:

Де Яі - маса викиду і-ї речовини, т/рік; ГДКсд - середньодобова граничнодопустима концентраціям речовини, мг/м3; п - кількість речовин, які забруднюють атмосферу, що викидається підприємством; й, - безрозмірна константа, яка дозволяє порівняти ступінь шкідливості і-ї речовини із шкідливістю сірчистого газу (табл. 8.7).

Для розрахунку КЕБ за відсутності середньодобових значень ГДК використовують значення максимальних разових ГДК, ОБРВ або зменшені в 10 разів значення ГДК робочої зони забруднювальних речовин.

Значення КЕБ для речовин, для яких відсутня інформація про ГДК або ОБРВ, прирівнюють до маси викидів речовин. За величиною КЕБ підприємства поділяються на 4 категорії небезпеки.

Граничні умови для поділу підприємств за категоріями небезпеки наведено в табл. 8.8.

Таблиця 8.7. Безрозмірна константа відповідно до класу шкідливості речовини

безрозмірна константа відповідно до класу шкідливості речовини

Таблиця 8.8. Категорії небезпеки підприємства і граничні значення КЕБ

категорії небезпеки підприємства і граничні значення кеб

Залежно від тієї чи іншої категорії небезпеки підприємства проводиться облік викидів забруднювальних речовин в атмосферу і періодичний контроль за викидами підприємств, а також визначається санітарно-захисна зона (СЗЗ) від джерел забруднень до житлових районів.

При визначенні категорії екологічної безпеки підприємства важливим є розрахунок річних валових викидів шкідливих речовин в атмосферу з виробничих приміщень.

Кількість річних валових викидів шкідливих речовин в атмосферу від джерел забруднення визначають за формулами (8.69) -(8.76).

Як приклад розглянемо викиди підприємства з виробництва столярно-будівельних виробів, що забруднюють атмосферне повітря. Встановлено, що в атмосферу щорічно викидаються такі шкідливі речовини: виробничий пил - 0,642 т, зола - 4,64, оксид вуглецю - 21,6, діоксид вуглецю - 0,83, оксид азоту - 0,47 т. На підставі цих даних необхідно визначити категорію екологічної безпеки підприємства.

Порядок вирішення проблеми:

1) визначаємо клас небезпеки шкідливих викидів за інгредієнтами (табл. 8.9);

2) визначаємо безрозмірну константу відповідно до класу небезпеки речовин а( (див. табл. 8.7);

3) за формулою (8.91) встановлюємо значення категорії екологічної безпеки

4) за табл. 8.8 визначаємо категорію екологічної безпеки - III.

Таблиця 8.9. Клас небезпеки шкідливих викидів

клас небезпеки шкідливих викидів

8.7. Оцінка забруднення грунтів шкідливими речовинами

За величиною зон і рівнем забруднення грунтів поділяється на фонове, локальне, регіональне, глобальне. Фоновим вважається вміст забруднювальних речовин у грунті, який відповідає природному складу або близький до нього. Локальним вважається забруднення грунту поблизу одного або сукупності декількох джерел забруднення. Регіональним є таке забруднення грунту, яке виникає внаслідок перенесення забруднювальних речовин на відстань не більше 40 км від техногенних, і більше 10 км від сільськогосподарських джерел забруднення. Глобальним називають забруднення грунту, які виникають внаслідок віддаленого перенесення забруднювальної речовини - на відстань понад 1000 км від будь-яких джерел забруднення.

Найбільш небезпечними для грунтів є хімічні забруднення, ерозія та засолення. За ступенем небезпеки згідно з ГОСТ 17.4.1.02-83 хімічні речовини поділяються на три класи:

1-й клас - високонебезпечні речовини; 2-й клас - помірнонебезпечні речовини; 3-й клас - малонебезпечні речовини.

Клас небезпеки встановлюється за показниками, наведеними в табл. 8.10.

Таблиця 8.10. Показники та класи небезпеки хімічних речовин

показники та класи небезпеки хімічних речовин

У середньо забруднених грунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей. У слабко забруднених грунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фонову концентрацію.

Для визначення ступеня забрудненості грунтів використовують такі характеристики.

1. Коефіцієнт концентрації грунту:

Де С - загальний вміст забруднювальних речовин; Ссе - середній фоновий вміст забруднювальних речовин; СГДК - гранично допустима концентрація забруднювальних речовин.

2. Інтегральний показник поелементного забруднення грунту:

Де Сі - сума забруднювальних речовин; Сф. - сума фонового вмісту забруднювальних речовин.

3. Коефіцієнт зворотної реакції грунтів, що впливає на динаміку забруднення

Де А, Аф - параметри, які контролюються в забрудненій та фоновій пробах.

За ступенем стійкості до стічних забруднень і характером зворотної реакції грунти поділяються на дуже стійкі, середньостійкі, малостійкі. Ступінь стійкості грунтів до хімічних забруднень характеризується такими показниками, як гумусний склад грунту, кислотно-основні властивості, окислювально-відновлювальні властивості, катіонно-обмінні властивості, біологічна активність, рівень грунтових вод, частка речовин, що знаходяться в розчиненому стані.

При оцінці стійкості грунтів до хімічних забруднень слід враховувати показники, що характеризують короткотермінові (2- 5 років), довготермінові (5-10 років) зміни грунтів і показники ранньої діагностики розвитку змін у грунтах.

Короткотермінові зміни властивостей грунтів діагностуються за динамікою вологості, величиною водневого показника рН, складом грунтових розчинів, вмістом поживних речовин. Довготермінові зміни властивостей грунтів визначають за складом і запасом гумусу, відношенням вуглецю гумінових кислот до вуглецю сульфокислот, втратами грунтів унаслідок ерозії, загальною лужністю, кислотністю, вмістом солей.

Функціонування промислових підприємств, транспорту та енергетичних установок викликає регіональне і навіть глобальне забруднення грунтів. Регіональне забруднення грунтів може спричинятися кислотними дощами, що випадають поблизу великих промислових підприємств, які викидають в атмосферу шкідливі гази. Природні процеси (міграція, перетворення, розклад, вимивання, вивітрювання, сонячна радіація, клімат) сприяють самоочищенню грунтів. Захисна здатність грунтів до самоочищення має певні межі, які слід враховувати під час організації виробничої та господарсько-побутової діяльності.

Основними характеристиками грунтів щодо самоочищення є тривалість самоочищення та захисна здатність грунтів, яка характеризує їхню здатність суттєво знижувати токсичність забруднювальних речовин. Тривалість самоочищення - час, протягом якого відбувається зменшення на 96 % масової частки речовини, що забруднює грунт, від початкового значення або до його фонового значення. Для самоочищення грунтів, а також їхнього відновлення потрібно багато часу, який залежить від характеру забруднення та природних умов. Процес самоочищення грунтів триває від декількох днів до декількох років, а процес відновлення порушених земель - сотні років.

Схожі статті




Промислова екологія - Апостолюк C. O. - 8.6. Визначення категорії екологічної безпеки промислового підприємства

Предыдущая | Следующая