Педагогіка - Фіцула М. М. - Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Ефективність навчально-виховної роботи забезпечується єдністю школи і сім'ї, якої досягають за постійної турботи школи про підвищення рівня психолого-педагогічної обізнаності, педагогічної культури батьків.

"Без сім'ї ми - я маю на увазі свою школу - були б безсилі, - писав В. Сухомлинський. - Десятиліття пішли у нас на те, щоб дати батькам азбуку педагогічної культури. Сьогоднішні батьки - це наші колишні учні; ми готували їх до батьківської місії, ще коли вони сиділи за партою - це дуже важливо! Безмежна повага та довіра школі - ось що найголовніше для колективу наших батьків. Для сім'ї в питаннях етичної культури, освіти, виховання немає авторитету вищого, ніж школа. Нам удалося досягти того, що в сім'ї панує культ книги та читання. І зараз добра половина наших зусиль щодо виховання підлітків та юнацтва спрямована на те, щоб підготувати їх гарними батьками і матерями. Можливо, це видається комусь дивним, можливо, ми помиляємось, але головне, провідне в нашій роботі з "професійної орієнтації" - це виховання майбутніх батьків-вихователів уже за шкільною партою..."

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен грунтуватися на визначених Законом України "Про загальну середню освіту" їх правах і обов'язках:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

- вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

- приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

- обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

- звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

- захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

- забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

- постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

- поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;

- виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

На думку В. Сухомлинського, Школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Організовуючи навчання батьків, необхідно враховувати рівень їх підготовки до сприймання головних теоретичних положень методики виховання дітей у сім'ї. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями. Передусім педагоги мають змогу впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі, що є, за словами А. Макаренка, найдоступнішим способом зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить їх до відома батьків, переконує в необхідності їх дотримуватися.

Спеціальну виховну роботу проводять із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання дітей у сім'ї.

ІЗ педагогічно пасивними сім'ями працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорюють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи їх усунення, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслідки, але важливо посіяти в них сумніви у своїй поведінці, змусити замислитися над нею.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї робить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині більше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у її житті важливіша, ніж матеріальні блага. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться взаємодіяти з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин батькам доцільно дати такі поради:

1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Знати товаришів своєї дитини, коло її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати. свою сім'ю.

5. Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості" залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне лихо і сумнівний "кайфо надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно-, відеофільми, пісенні твори, що акцентують на привабливих сценах "кайфування" в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

7. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, уміння обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників "сучасного" способу життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами, алкоголем тощо.

8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, іншими виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.

9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, активності тощо).

10. Бути готовими і рішучими до консультацій з педагогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття "дисциплінарних" рішень щодо обмеження "непродуктивного" часу життя дитини і контактування її з "підозрілими" товаришами.

Схожі статті




Педагогіка - Фіцула М. М. - Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Предыдущая | Следующая