Основи соціально-педагогічної діяльності - Шевців З. М. - 5.3. Соціально-педагогічна робота з девіантними дітьми

Сутність соціально-педагогічної діяльності з дітьми різної девіантної поведінки полягає в організації підвищеного піклування, виховання у них почуття власної гідності, спираючись на позитивні якості характеру; попередження або подолання різних відхилень у поведінці; у встановленні контакту з перевиховуваним.

Мета діяльності соціального педагога полягає у тому, щоб допомогти подолати кризу і самостійно змінити життя.

Правильно організована соціально-педагогічна діяльність спрямовується на надання комплексної допомоги в розв'язанні особистісних проблем клієнта. Вона включає три аспекти:

1) соціальний - розвиток і набуття соціальних якостей особистості, досвіду спілкування і засвоєння суспільних норм поведінки;

2) культурний - ознайомлення з навколишнім світом, оволодіння культурними цінностями суспільства, культурою поведінки і стосунків, відповідною освітою;

3) психолого-педагогічний - психічний та особистісний розвиток особистості, навчання і виховання в сім'ї, у дитячому садку, школі.

У контексті того, на кого спрямована соціально-педагогічна діяльність, доречно вести мову про соціально-педагогічну роботу з конкретною особистістю чи соціальною групою на рівні суб'єкт-суб'єктної взаємодії, яка реалізується профілактичною, реабілітаційною, культу-рно-дозвіллєвою, просвітницькою, корекційною функціями.

1. Діагностична функція, яка спрямована на виявлення факторів ризику. Реалізується шляхом збору інформації про особливості особистість, негативні фактори, які провокують девіантну поведінку.

2. Прогностична, сутність якої полягає в тому, що на основі встановленого діагнозу розробляється конкретна соціально-педагогічна програма діяльності з клієнтом, яка передбачає етапні зміни і кінцевий результат соціальної адаптації, корекції та реабілітації.

3. Виховна, що передбачає визначення змісту соціально-педагогічної діяльності, методів перевиховання соціально-важливих якостей.

4. Правозахисна. Сопіально-педагогічна діяльність будується на правовій основі, що передбачає як дотримання, так і захист прав дитини.

5. Організаторська. Вона обумовлена тим, що соціально-педагогічна діяльність вимагає участі і координації дій різних спеціалістів залежно від проблеми.

6. Комунікативна, сутність якої полягає в установленні контактів між учасниками з метою обміну інформації.

7. Попереджувально-профілактична, яка забезпечує закріплення отриманих позитивних результатів і попереджає про можливі прояви рецидивів.

Основними завданнями соціально-педагогічної діяльності є:

- створення умов, які допоможуть компенсувати проблеми соціалізації;

- забезпечення діагностики, корекції і консультування з соціально-педагогічної проблеми;

- організація соціально-педагогічної профілактики і реабілітації;

- робота з проблемами клієнта (застосування власної методики);

- консультування і спеціалізована допомога у відповідних спеціалістів;

- культурно-просвітницька робота;

- організація дозвілля клієнтів;

- здійснення превентивних заходів, запобігання дезадаптації, депривації, соціальної та педагогічної занедбаності;

- організація допомоги і захисту клієнта.

Соціальний педагог повинен проводити такі Напрями Соціально-педагогічної діяльності як:

1. Профілактика причин і наслідків девіації, особливо з тими дітьми, які перебувають у несприятливих умовах соціалізації, характеризуються негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки.

2. Організацію вільного часу тому, що беззмістовне дозвілля є провідним фактором ризику.

3. Посередницька діяльність щодо залучення до роботи батьків, учителів, лікарів, співробітників міліції, громадськості.

Результатом соціально-педагогічної діяльності є перевиховання, оздоровлення, реабілітація.

Процес перевиховання можна розділити на 4 етапи. Перший - вивчення дитини та її оточення. Другий - забезпечення психологічної готовності до перевиховання. Він включає бесіди, входження в довіру, розвиток інтересу до тієї чи тієї роботи. Третій - накопичення моральних позитивних якостей, вчинків. Важливо, щоб дитини самостійно навчилася визначати позитивні і негативні сторони своїх вчинків, причини і самостійно знаходила подальшу поведінку. Четвертий - самовиховання, коли вихованець повинен самостійно вийти з кризи.

Варто зауважити, що в процес перевиховання крім соціального педагога включається колектив вихованців, у який потрапляє дитини.

Оздоровлення обстановки відбувається через створення клубу, спортивних секцій, технічних гуртків.

Процес реабілітації передбачає визначення спільних поглядів соціального педагога і клієнта, виявлення захоплень і особливостей поведінки, визначення негативних якостей особистості і реакції на зовнішній вплив, вироблення спільних норм поведінки і взаємодії.

Схожі статті




Основи соціально-педагогічної діяльності - Шевців З. М. - 5.3. Соціально-педагогічна робота з девіантними дітьми

Предыдущая | Следующая