Основи культурології - Сандюк Л. О. - 15.3.3. Конфуціанство - національна релігія Китаю

Конфуціанство посідає виключно важливе місце в духовно-релігійному житті Китаю. Воно зародилося у VI ст. до н. е. і з того часу відіграє значну роль у суспільній свідомості цієї країни. Конфуціанство отримало свою назву за ім'ям засновника - Кун-цзи, тобто вчителя Куна, а в латинській версії - Конфуція (551-479 до н. е.). Конфуцій народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли Китай перебував у тяжкій кризі. Влада правителя послабилася, руйнувалися патріархально-родові устої. З метою захисту суспільства від потрясінь Конфуцій розробив суспільний ідеал, створив вчення, котре освячує соціальний порядок у суспільстві. Це вчення, спрямоване на подолання соціального зла, виявлення його причин, пошуки засобів досягнення гармонії і щастя в суспільному житті, пронизано Раціоналізмом. У той же час вчення Конфуція є релігійним за своєю формою. Воно стверджує, що всі суспільні установлення освячені Небом, яке вказує людині шлях правильної поведінки. Конфуцій твердив, що він не вчить нічому новому, а лише вчить дотримуватися давніх традицій, бо це єдине, що могло, на його думку, забезпечити порядок у сім'ї та державі.

Своє вчення він викладав усно. Власні твори Конфуція не збереглися. У VI-V ст. до н. е. учні Конфуція записали вислови учителя в книзі "Лунь юй" (Бесіди і судження). У Китаї конфуціанство не вважається релігією, справді воно є більшою мірою етико-політичним вченням. Конфуціанство від початку негативно ставилося до різних форм містицизму, підкреслюючи, що перейматися треба земним, а не небесним. Якщо в більшості релігій присутнє поняття вищої духовної істоти - Бога, то в Китаї Неможливо знайти поняття бога як такого, відсутня віра в божественне створення світу.

Світ китайської культури суто Поцейбічний. Тверезо мислячий китаєць менше задумувався над таємницями буття, проблемами життя і смерті, проте він завжди бачив перед собою еталон порядності і вважав за свій священний обов'язок йому слідувати. У китайському світосприйнятті світ не розділений на дух і матерію, а являє собою органічну цілісність, потік станів життєвої сили. При цьому людина є співмірною космічним силам Неба і Землі і займає центральне місце у Всесвіті. У зв'язку з цим підхід до будь-якого явища здійснюється насамперед З позицій вчення про моральність. Тому конфуціанство є, перш за все, духовним вченням про удосконалення людини. В цьому вченні відсутні також риси есхатології - вчення про кінцевий смисл земної історії, про кінець світу і його переродження. Великих вчителів Китаю більше цікавило інше - суть людини, її внутрішня природа.

Вчення конфуціанства багатогранне. Воно охоплює уявлення про людину, суспільство і державу в їх взаєминах. Коли Вчителя попросили в одній фразі виразити зміст свого вчення, він пояснив: "Мій Шлях - Пронизувати Єдиним", тобто підкоряти все життя єдиній ідеї дотримання Ритуалу і проходження по Шляху - Дао. Головна мета людини, згідно з конфуціанством, полягає в прагненні досягти моральної досконалості. У зв'язку з цим Конфуцій основну увагу приділяв вихованню ідеальної людини - Благородного мужа (цзюнь-цзи). Це виховання мусить здійснюватися в дусі поваги до старших (ді), відданості правителю (чжун), синівської шани (сяо), вірності обов'язку (і). Кожний має виконувати свої соціальні функції. Добропорядність, моральність людини полягає саме у її прагненні дотримуватися соціальних правил і настанов (лі). Важливий етичний принцип, проголошений Конфуцієм: " Не роби іншим того, чого не бажаєш собі", "допомагай іншим у тому, чого сам хотів би досягти". Усе це і складає зміст центрального поняття конфуціанського вчення - гуманності, людяності (жень).

Шляхетному мужу мають бути притаманні такі риси, як скромність, справедливість, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей, почуття обов'язку, обумовлене знаннями і вищими принципами, а також благопристойність і дотримання етикету. Він має поводити себе шанобливо перед вищими, бути прихильним до простих людей і обходитися з ними справедливо. Почуття обов'язку не може бути пов'язане з якимось розрахунком. "Благородна людина думає про обов'язок, низька людина піклується про вигоду", - вчив Конфуцій. У поняття обов'язку входило також прагнення до знань, необхідність учитися і осягати мудрість древніх. Невід'ємним обов'язком кожної людини було шанування старших і померлих предків. Справжній "цзюнь-цзи" завжди чесний і щирий, прямодушний і безстрашний, всерозуміючий, уважний у словах і обережний у справах, байдужий до їжі, багатства, життєвого комфорту і матеріальної вигоди.

Ідеал "шляхетного мужа" повинен бути обов'язковим, перш за все, для правителя. Стосунки між правителем (Сином Неба, посередником між Небом і людьми) і підданими повинні будуватися за аналогією зі стосунками батька і сина: правитель мусить піклуватися про підданих, як батько, виховувати їх на власному прикладі. Його вищою метою повинні бути інтереси народу, він має бути правдивим, любити людей, заощаджувати кошти, слідувати традиціям. Конфуціанці розробили теорію так званого небесного мандату на управління країною, згідно з якою правитель має право керувати лише за умови, якщо він дотримується норм доброчинності. Якщо ж правитель порушує ці норми, то народ має право насильно його скинути.

Конфуціанство підтримує ідею Непорушного соціального порядку, ієрархічної впорядкованості суспільства. Згідно з Конфуцієм, суспільний статус людини (поділ на "вищих" і "нижчих") і її доля визначені Небом і не можуть бути змінені. Діяльність правителя повинна починатися з " Виправлення імен" ("чжен мін"), тобто приведення усіх речей у відповідність до їх назви (син повинен бути сином, батько - батьком тощо), дотримання єдності слова і діла. Це означало, що кожний має знати своє місце в суспільстві і робити те, що йому належить. Такий соціальний порядок повинен лишатися незмінним. Але критерієм статусу людини в суспільстві повинні бути не багатство і знатність походження, а лише знання і доброчинність, тобто те, наскільки людина наближається до ідеалу "цзюнь-цзи".

Соціальний порядок, що склався, освячувався культом предків - як мертвих, так і живих. Шанування предків, згідно з Конфуцієм, найперший обов'язок кожного. Повага до старших, синівська шана - найбільш важливий прояв "жень", найефективніший метод правління країною, що розглядалась як велика сім'я.

В основі здійснення всіх суспільних норм, за Конфуцієм, має бути ритуал, який носить сакральний характер, є проявом волі Неба. Шанобливе ставлення до Неба, що виражається у виконанні ритуалу - основа єднання людей між собою і людини з космосом.

Протягом більше двох тисяч років конфуціанство формувало розум і почуття китайців, впливало на їхні переконання, психологію, поведінку, мислення, на їхній побут і спосіб життя. У цьому розумінні конфуціанство не поступається жодній з великих релігій світу, а де в чому навіть перевищує їх. Конфуціанство помітно зафарбувало у свої тони всю національну культуру Китаю, національний характер його населення.

Схожі статті




Основи культурології - Сандюк Л. О. - 15.3.3. Конфуціанство - національна релігія Китаю

Предыдущая | Следующая