Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика

Вибори 21 жовтня 1945 p., як і слід було чекати, відобразили післявоєнне полівіння суспільства. Комуністи та соціалісти здобули 294 мандати з 545 і могли сформувати двопартійний уряд. Проте соціалісти, справедливо підозрюючи комуністів у прагненні до диктатури, наполягли на включенні до складу уряду представників МРП як гаранта демократії. Урядова коаліція з трьох партій проіснувала до травня 1947 р. Новостворений уряд знову очолив де Голль. Під час його формування виник серйозний конфлікт. Комуністи зажадали три важливі міністерські пости: національної оборони, закордонних та внутрішніх справ. Де Голль заявив, що не вважає компартію достатньо "національною і французькою" і не може довірити їй "жоден із трьох важелів, що управляють зовнішньою політикою, тобто її дипломатію, яка її виражає, армію, яка її підтримує, та поліцію, яка її захищає ". Цього разу криза завершилася компромісом. До кабінету увійшли 5 комуністів, 5 соціалістів, 5 членів МРП та 6 голлістів. Проте незабаром виник конфлікт через військові видатки. Де Голль, який прагнув якомога швидше відновити престиж та позиції Франції у світі, що похитнулися після поразки 1940 p., був проти їх скорочення. Урізання на 20 % військового бюджету він розцінив як ущемлення його влади Установчими зборами і 20 січня 1946 р. подав у відставку. Главою уряду став соціаліст Ф. Гуен, а з червня 1946 р. - лідер МРП Ж. Бідо.

В економічній діяльності лівоцентристського коаліційного уряду продовжувалася політика націоналізації. Тиск з боку комуністів, найчисленнішої на той час партії, ейфорія щодо державної власності, бідність народу, розореного війною, сприяли цьому. Серед інших були націоналізовані такі важливі центри фінансово-кредитної діяльності, як Французький та Ліонський кредитні банки. У 1947 р. державний сектор у виробництві становив 26 %. Держава контролювала 35-40 % капіталовкладень. Власники націоналізованого майна (окрім колаборантів) отримували грошову компенсацію. Представники робітників та службовців вводилися до складу правлінь націоналізованих підприємств. Таким чином, у перші післявоєнні роки у Франції швидко здійснювався перехід від індивідуалістично-монополістичного до державно-монополістичного капіталізму.

Система державного регулювання виявилась також у соціальній сфері. Введено 40-годинний робочий тиждень, при досягненні 65-річного віку французький громадянин міг розраховувати на державне пенсійне забезпечення. Запроваджено виплати хворим та інвалідам, а також багатодітним сім'ям. Усе це було поставлено на надійну основу, внаслідок запровадження першої в історії Франції єдиної системи соціального страхування. З цією метою був створений спеціальний державний фонд, куди надходили відрахування з усіх джерел, де створювалася вартість, а також із заробітної плати працюючих.

У сфері зовнішньої політики зусилля уряду були спрямовані на те, щоб змусити світ рахуватися з Францією як великою державою. На той час це було непросто. Почала розпадатися французька колоніальна імперія. У 1946 р. французам довелося залишити Сирію та Ліван. Антиколоніальний рух розгорнувся в Південно-Східній Азії. Виникла Демократична Республіка В'єтнам (ДРВ). Франція не хотіла змиритися з ходом історичних подій і опинилася в багаторічній смузі колоніальних воєн, які не принесли їй ані слави, ані достатку.

Конституція 1946 р.

Навесні, улітку та восени 1946 р. у Франції розгорнулися гострі дискусії навколо нової конституції. Зокрема, де Голль виступив проти повернення країни до традиційного парламентаризму і пропонував запровадження сильної президентської влади, обмеження ролі парламенту, непідзвітність президента законодавчому органові. Це викликало шквал критики з боку опонентів. Генерала навіть звинувачували у прагненні встановити військову диктатуру. Для лівих, особливо комуністів, які виношували ідею насадження диктатури пролетаріату, плани голлістів були неприйнятними. У грудні 1946 р. конституція набула чинності.

Нова конституція встановлювала сувору підзвітність уряду парламентові, надавала широкі права громадянам: право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту, участь у керівництві державними підприємствами, на страйк у рамках закону. Проголошувалися рівність чоловіків і жінок, населення метрополії і колоній, що мало послужити збереженню колоніальної імперії. Під тиском лівих до конституції було внесено статтю, відповідно до якої будь-яке майно, що набувало характеру монополії, мало стати власністю всього народу. Важливим положенням конституції була заборона ведення завойовницьких воєн. У цілому конституція відображала суспільну ситуацію у Франції в перші післявоєнні роки, концентрувала попередні демократичні надбання Франції і нові досягнення у розвитку демократії західноєвропейських країн післявоєнного періоду. Водночас вона була консенсусним документом тих політичних сил, які сформувалися у роки Опору і шукали "модус вівенді" тактичного порядку, не забуваючи про свої стратегічні цілі. Конституція 1946 р. проіснувала всього 12 років. Досить було змінитися конфігурації політичних сил у французькому суспільстві, з'явитися новим проблемам, що сколихнули Францію через деякий час, як розстановка конституційних аспектів у статтях Основного закону увійшла в суперечність з реаліями часу.

Після нетривалого функціонування однопартійного кабінету соціаліста Л. Блюма, що був сформований після листопадових виборів 1946 р., до влади повернулася та ж сама трипартійна коаліція (комуністи, соціалісти, МРП) на чолі з соціалістом П. Рамадьє. Конституція 1946 р. знаменувала завершення Тимчасового режиму і початок Четвертої республіки у Франції.

Схожі статті




Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика

Предыдущая | Следующая