Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - Квебекська проблема

Серйозною політичною проблемою Канади є відносини між двома найбільшими національними групами: англо-канадською (44 % всього населення, 1981) і франко-канадською (27 %). Основна маса франкомовного населення мешкає у Квебеку (84 % всього 6,5-мільйонного населення провінції). Неабияке значення має також конфесійна приналежність: англо-канадці - протестанти, а франко-канадці - католики. Розкол за національною та релігійною ознаками вносить серйозний дисонанс у суспільно-політичне життя країни. Квебекська проблема має не тільки національно-релігійний, а й, насамперед, соціально-економічний характер. Підтвердженням цьому є більш високий життєвий рівень англо-канадського населення, значне переважання англо-канадців над франко-канадцями стосовно обіймання престижних та високооплачуваних посад. У 70-х роках частка франко-канадці в економічній еліті країни становила лише 8,4 %, у той час як англо-канадців - 86,2 %. Щоб зупинити наростання сепаратизму у Квебеку, канадські уряди в 60-70-х роках здійснили низку заходів, спрямованих на поліпшення ситуації. Зокрема, 1968 р. федеральна влада здійснила значні капіталовкладення в економіку Квебеку. У 70-х роках з федеральної скарбниці Квебек отримував на ті чи інші потреби близько 1 млрд. дол. на рік. Тоді ж у провінції була створена мережа професійно-технічних закладів і зроблена спроба вирішити мовну проблему (згадаємо, що англо-канадці і франко-канадці не є корінними жителями Канади, ті й інші емігрували свого часу з Європи). Прийнятий 7 вересня 1969 р. "Закон про офіційні мови" проголошував, що "англійська та французька мови є офіційними мовами Канади і в плані користування ними мають рівні статус і права ". Однак, відповідно до урядового пояснення, виявилося, що термін "офіційний" має значення лише в розумінні визнання французької мови "як засобу комунікації, а не як вираження якогось національного чи культурного начала ". Закон передбачав виконання державної служби мовою, якій віддають перевагу самі громадяни. Він був частковою поступкою франко-канадцям, певною мірою підвищував статус французької мови, маючи на меті зміцнення канадської федерації. Проте покінчити з кве-бекським сепаратизмом федеральній владі не вдалося. Створена у 1968 р. сепаратистами Квебекська партія відкрито взяла курс на відокремлення Квебеку від Канади. Вона здобула чимало прихильників і в 70-80-х роках постійно формувала уряд франкомовної провінції.

70-ті роки. Діяльність ліберального уряду П'єра Трюдо

У 70-ті роки за таким важливим показником, як валовий національний продукт, Канада вийшла на шосте місце у світі. У 1974-1975 pp. Канаду, так само як і інші західні високорозвинуті країни, спіткала економічна криза. Друга половина 70-х років була періодом тривалого і затяжного виходу з неї. Уряд П'єра Елліота Трю-до (1968-1979), який проголосив метою своєї діяльності створення "справедливого суспільства", змушений був вдатися до непопулярних заходів: обмежив надання допомоги безробітним, сподіваючись знизити рівень безробіття, ужор-сточив імміграцію. Держава посилила регулювання економіки. Водночас уряд Трюдо прагнув обмежити експансію іноземного капіталу до Канади. Реагуючи на терористичні акти з боку квебекських сепаратистів, зокрема членів організації "Фронт звільнення Квебеку", уряд у 1970 р. увів війська до франко-канадської провінції, що відповідало ідеї ліберала Трюдо: "одна країна - одна нація".

У зовнішній політиці Канади 70-х років простежуються кроки, спрямовані на посилення самостійності зовнішньополітичного курсу, що проявилося у зміцненні стосунків з країнами Західної Європи, із соціалістичними країнами та країнами "третього світу". Канада активно підтримувала політику розрядки першої половини 70-х років, брала участь у роботі Наради з безпеки та співробітництва в Європі.

Схожі статті




Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - Квебекська проблема

Предыдущая | Следующая