Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - Співдружність наприкінці XX ст

Британська співдружність у 1998 р. об'єднувала 54 держави. Через кожні два роки проводяться сам іти країн-учасниць. Особлива увага у Співдружності приділяється розвиткові демократії. Так, у 1995 р. за порушення демократичних принципів з організації була виключена Нігерія, а в жовтні 1999 р. - Пакистан, де генерал Первез Мушарраф здійснив військовий переворот. Вагомі економічні вигоди членам Співдружності приносять сприятливий візовий режим, уніфікація системи бухгалтерського обліку і діловодства. Існує і здійснюється ціла серія програм економічної, технічної і технологічної допомоги, що надається "старшими братами" "молодшим". Це робить вигідним членство у Співдружності, а їй самій забезпечує життєстійкість. Велика Британія - провідний член Співдружності - має від нього значні вигоди. Так, обсяг торгівлі між Великою Британією і країнами Співдружності вищий, аніж з країнами ЄС. Та й більшість європейських колізій Великої Британії породжені її зв'язками з країнами Співдружності. Велика Британія розривається між тими й іншими і змушена вдаватися до політики балансування.

Парламентські вибори 2001 p. Нові політичні орієнтації

На парламентських виборах 2001 р. Лейбористська партія на чолі з Тоні Блером здобула нову впевнену перемогу, отримавши в палаті громад 406 депутатських мандатів із 659. Це сталося завдяки вмінню лейбористів маневрувати, насамперед, у соціальній політиці, раціонально здійснювати перерозподіл національного багатства. За попередній термін свого правління (1997-2001 pp.) лейбористи домоглися значного зближення рівня доходів най багатшої і найбіднішої груп населення. Реальний дохід "нижніх" (10 % усього населення) збільшився на 9,3 %, а "верхніх" (10 % населення) зменшився на 0,7 %.

Зрушення лейбористського "третього шляху" у бік консерваторів було водночас рухом у бік економічного лібералізму. Лейбористи вели також активну боротьбу за виборця. Різке скорочення протягом останніх років кількості найманих робітників (у первісному значенні цього слова), трансформація найманої праці в самодіяльну змусили лейбористів звернути особливу увагу на ті групи "трудящих", які утворилися з робітничого класу. Такою, зокрема, численною групою були представники малого бізнесу. На його інтересах дедалі частіше почали схрещувати свою політичну й пропагандистську зброю головні політичні партії. Лейбористи всіляко сприяють поліпшенню умов кредиту для малого бізнесу, а консерватори удаються до переговорів з тред-юніонами, намагаючись залучити їх на свій бік. Дрібний буржуа - це й є робітничий клас сьогодні. За нього, як електорат, ведеться боротьба між політичними партіями.

Якщо наприкінці XX - на початку XXI ст. лейбористи знайшли свою "золоту жилу", то консерватори за нових умов не змогли виробити соціально-економічну Й політичну модель, яка змогла б кинути виклик "третьому шляху" лейбористів. У 2001 р. консерватори відзначили 135-ліття своєї партії. Однак того ж року вони зазнали серйозної поразки на парламентських виборах. Як наслідок, їхній лідер Вільям Хейг на черговій конференції Консервативної партії у Блекпулі (2001) змушений був поступитися посадою 1. Дункану Сміту.

Зовнішня політика у другій половині 90-х років XX - на початку XXI ст. Сучасна Велика Британія

Зовнішня політика Англії як і в минулому великою мірою визначається її постійним членством у Раді Безпеки ООН, участю у провідних організаціях Заходу, наявністю значного ядерного потенціалу. Велика Британія лідирує у Співдружності, має одну з найбільш розвинених і відкритих економік у світі. Додатковим чинником зростання впливу Великої Британії у світі неолейбористи ("нові лейбористи") вважають успіхи свого "третього шляху" як основи для співробітництва з соціал-демократичними партіями Євросоюзу.

Разом з тим Велика Британія продовжує займати особливу позицію в системі Європейського Союзу. Вона вимагає врахування самобутності учасників (інтеграція там, де це необхідно, децентралізація в усіх інших випадках). Уряд Тоні Блера вважає ООН головною опорою сучасного світопорядку, а невтручання у внутрішні справи інших держав - найважливішим принципом міжнародної політики. "Жодна держава, - заявив у Чікаго 22 квітня 1999 р. англійський прем'єр, - не повинна вважати, що вона має право міняти політичну систему іншої, або заохочувати підривну діяльність, або захоплювати частини території, на які вона, як на її думку, може претендувати". Однак якщо здійснюється геноцид, гноблення, що породжують потоки біженців, які дестабілізують сусідні країни, правління режимів меншин, що не мають лептимності, таку політику слід вважати "загрозою міжнародному мирові і безпеці". Звідси участь Великої Британії у "Союзницькій операції" в Косово (35 літаків, 13 тис. військовослужбовців, загальні витрати близько 250 млн. ф. а). Визнанням ролі Великої Британії у миротворчих місіях стало обрання Генеральним секретарем НАТО колишнього британського міністра оборони Джорджа Робертсона (13 жовтня 1999 p.). Після 11 вересня 2001 р. збройні сили Великої Британії взяли активну участь у міжнародній операції "Незламна воля" проти "Аль-Каіди" й режиму Талібана на території Афганістану.

Серед внутрішніх проблем сучасної Англії особливо гострою є расова. Прикмета сучасної Англії - присутність багатьох вихідців з колишніх британських колоній. У післявоєнний період їх кількість швидко зростала і на початку 90-х років становила 5 % населення (у 50-ті роки - 0,2 %). Націоналісти з Британської національної партії стверджують, що джерелом усіх бід британців є кольорові іммігранти. Однак прагнення ультраправих завоювати довір'я виборців за допомогою гасла "Британія для британців" особливого успіху не мають.

Велика Британія не приєдналася до Європейського валютного союзу, не запровадила замість фунта стерлінгів євро. Це пояснювалося різними принципами й джерелами формування пенсійних фондів в Англії і на континенті (в Англії значна частина їх створюється приватними інвестиціями, а на континенті - державою, що лягає важким тягарем на бюджет і створює ризик нестабільності у функціонуванні єдиної валюти). Велика Британія, як привабливий об'єкт інвестицій, боїться коливань валютного курсу, що може негативно позначитися на інвестиційному кліматі. Не слід забувати також про традиційну прихильність британців до фунта стерлінгів тощо.

Незважаючи на те, що Велика Британія у повоєнний період перемістилася з другого на сьоме місце у світі за обсягом ВВП (1997), вона й надалі залишається однією з провідних країн світу. її частка у світовому ВВП у 2000 р. становила майже 3 %, а в промисловому виробництві - близько 3,5 %. У 2001 р. ВВП країни порівняно з 2000 р. зріс на 3 %. Протягом останніх років підвищувалась роль нових наукоемких галузей - хімічної (насамперед малотоннажної хімії), електротехнічної, електронної, аерокосмічної, приладобудування, виробництва устаткування для морського видобутку нафти. За рівнем біотехнологій Велика Британія поступається лише США. Значення традиційних галузей - текстильної, сталеплавильної, суднобудування - різко знизилось. В енергетиці частка газу зросла до 40 %, а чверть електроенергії виробляється на АЕС.

Займаючи лише один відсоток земної суші, Велика Британія володіє значним національним багатством і потужним науково-технічним потенціалом. Вона - один з найбільших світових інвесторів і фінансових центрів. Щорічні доходи від розвитку туризму становлять 5,5 млрд. дол. У 1994 p. Англія з'єдналася із Францією тунелем, прокладеним під Ла-Маншем.

У сільському господарстві задіяно не більше 3 % працездатного населення. Водночас воно задовольняє нині близько 75 % потреб країни у продуктах харчування. В Англії 243 тис. фермерів, 180 тис. з них є членами збутових та постачальницьких кооперативів, чільною організацією яких виступає створена ще в 1944 р. Асоціація сільськогосподарських кооперативів, котра опікується питаннями встановлення цін, укладанням договорів тощо. Продуктивність сільського господарства за останні 20 років виросла в півтора разу. Англія, про яку кілька десятиліть тому писали, що вона споживає власні продукти лише три місяці на рік, сьогодні постійно зменшує імпорт сільськогосподарської продукції.

Порівняно успішно розвиваються англо-українські стосунки. Уже 31 грудня 1991 р. Велика Британія визнала незалежність України. З 1993 по 1997 р. український експорт у Велику Британію збільшився на 200 %. У 2001 р. він зріс на 13 %. Велика Британія входить у трійку головних європейських партнерів України. За обсягами інвестицій в українську економіку у 2002 р. вона посідала третє місце. У 2002 р. Велика Британія надала нашій країні 12 млн. дол. технічної допомоги. Між Великою Британією і Україною укладено 21 угоду, а також Договір про принципи відносин та співпрацю.

Схожі статті




Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - Співдружність наприкінці XX ст

Предыдущая | Следующая