Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - До індустріального суспільства західного зразка

Наявність лівоцентристського кабінету та орієнтованого на праві сили президента створювала ситуацію двовладдя, яка вилилася в конфлікт глави держави з урядом, сеймом і сенатом. Урядові ставилися в провину гальмування реформ самоврядування й загальної приватизації, дотації сільському господарству за відсутності спроб його модернізації, "проросійська орієнтація" і стриманість щодо Заходу. У березні 1995 р. конфлікт завершився зміною глави кабінету - ним став соціал-демократ Ю. Олекси. Проте суперечності залишилися. Не було єдності між главою держави і урядом щодо майбутньої конституції країни, а також з питання про форми й методи масової приватизації. Лише подолавши кваліфікаційною більшістю президентське вето, сейм улітку 1995 р. ухвалив відповідну нормативну базу. Це дало можливість здійснити прорив на вирішальному напрямі реформ. У серпні того ж року 15 інвестиційних фондів поділили між собою 413 державних підприємств, а через три місяці до масової приватизації підключилися мільйони польських громадян: почалося роздержавлення 514 великих і середніх підприємств, що становили 10 % економічного потенціалу країни. При цьому в 1995 р. темпи економічного зростання в Польщі залишалися найвищими в Європі (6,5 %), а безробіття знизилося до рівня 1991 р.

З наближенням президентських виборів, призначених на листопад 1995 p., політична боротьба у країні набула особливої гостроти. З 17 кандидатів на президентську посаду до Другого туру дійшли Олександр Квасьневський, навколо якого об'єдналося 28 партій і угруповань Спілки демократичної лівиці, і Лех Валенса, підтриманий партіями й коаліціями правого сектора, націонал-патріотичними й католицькими колами. Більшість виборців (51,7 %) віддали перевагу кандидатові лівих сил. 23 грудня О. Квасьневський обійняв посаду глави держави, незважаючи на численні протести опозиції та серію політичних скандалів. Найгучніший із них був пов'язаний з ім'ям Ю. Олекси, звинуваченого в багаторічній шпигунській діяльності на користь радянської (а потім російської) розвідки. У січні 1996 р. він змушений був піти у відставку. Тоді ж, у лютому 1996 p., восьмим за рахунком прем'єром пореформеної Польщі став соціал-демократ В. Чимошевич.

Новий уряд продовжив реформаторський курс. Він розробив програму "Стратегія для Польщі до 2000 р.". За його ініціативою в червні 1996 р. сейм прийняв десять законопроектів, спрямованих на децентралізацію влади й управління. Водночас тривав процес приватизації й закриття нерентабельних підприємств. У країні з'явився середній клас, до якого можна віднести 15 % населення (близько 6 млн чоловік) з середньомісячним доходом від 800 до 1600 доларів на сім'ю з чотирьох чоловік. На середину 1996 р. середня зарплата була еквівалентною 335 доларам США. Та все ж, попри очевидні успіхи, життєвий рівень населення залишався утричі нижчим, ніж у середньостатистичного західноєвропейця.

Невдоволення опозиції викликали прийняття сеймом у жовтні 1996 р. революційного для католицької Польщі закону про легалізацію абортів, проти якого активно виступав костьол, а також низка положень нової конституції, винесеної навесні 1997 р. на всенародний референдум. На підтримку схваленого парламентом тексту Основного закону висловилось близько 53 % поляків, які брали участь у голосуванні. Нова Конституція набула чинності з 1 вересня 1997 р. Вона гарантує громадянські й економічні свободи, містить принцип відділення церкви від держави. Дещо обмежуються повноваження президента, для подолання вето якого відтепер потрібно 3/5, а не 2/3 голосів депутатів сейму. Економічна система Польщі характеризується в Конституції як соціально-ринкова, заснована на свободі підприємництва, приватної власності, а також солідарності, діалозі й співробітництві соціальних партнерів.

На парламентських виборах 21 вересня 1997 р. переміг правоцентристський блок "Акція виборча "Солідарність" (ABC), який об'єднав близько 40 партій і рухів консервативно-ліберального й християнського напряму. Він здобув 33,8 % голосів виборців, 202 (із 460) місця у сеймі і 51 (зі 100) в сенаті. Коаліційний уряд очолив автор економічної програми "Солідарності", професор хімії Єжі Бузек. Одним із його заступників і міністром фінансів знову став Л. Бальцерович, лідер Унії свободи. Зусилля уряду були спрямовані на завершення приватизації й демонополізації енергетики, освіти і телекомунікації, реструктуризації важкої промисловості, на всебічну підтримку малого і середнього бізнесу, підготовку країни до вступу до Євросоюзу. Уряд Є. Бузека започаткував чотири важливі інституційні реформи - територіального самоврядування, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, а також освіти, проте не зумів утримати економічної динаміки і втратив громадську підтримку вже на половині каденції.

Схожі статті




Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В. П. - До індустріального суспільства західного зразка

Предыдущая | Следующая