Міжнародні валютно-фінансові відносини - Боринець С. Я. - Розділ 9. МІЖНАРОДНІ ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ

9.1. Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг

Якщо в одних країнах є спеціальні закони, які регулюють лізингові операції (наприклад, у Франції та Бельгії), то в інших діють або спеціальні законодавчі акти (Велика Британія і Австралія), або повністю відсутні як спеціальні закони, так і підзаконні акти (США, ФРН).

З метою уніфікації відповідного законодавства різних країн у 1974 p. у межах Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (ЮШДРУА) була створена група з розробки правил міжнародного (зовнішнього) лізингу. Ця робота завершилася 28 травня 1988 р. на Міжнародній конференції з питань лізингу і факторингу в м. Оттава (Канада) прийняттям "Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг" ("Convention on international financial leasing"). У роботі конференції взяли участь представники 55 країн світу, в тому числі і Радянський Союз. У Конвенції дається погоджене на міжнародному рівні, чітке визначення поняття "міжнародний фінансовий лізинг".

Міжнародний фінансовий лізинг - це операція, в результаті якої одна юридична особа передає в розпорядження іншій матеріальне майно, попередньо придбане нею і вибране за бажанням користувача, в обмін на виплату певних фінансованих внесків з урахуванням амортизації майна.

Крім того, по-перше, лізинго-користувач згодом отримує право на придбання цього матеріального майна. По-друге, матеріальне майно загалом не повинно використовуватися в особистих цілях, або для домашніх (сімейних) потреб користувача. По-третє, в Конвенції приділяється особлива увага необхідності регулювання відносин між постачальником, орендодавцем і користувачем. Саме користувач повинен взяти на себе зобов'язання з догляду за предметом лізингу і використовувати його розумно, підтримуючи в робочому стані, і одночасно регулярно сплачувати внески. Третя особа - постачальник - бере на себе ті ж зобов'язання щодо орендаря, що і відносно покупця - орендодавця, хоч і не є стороною контракту про продаж майна. Орендодавець не несе відповідальності перед орендарем у випадку затримки або невиконання постачання об'єкта лізингу, за винятком тих випадків, коли це сталося безпосередньо з його вини.

Деякі види орендних операцій вилучені зі сфери дії Конвенції. Це передусім такі види оренди, за яких орендні відносини встановлюються безпосередньо між виробником (постачальником) і орендарем, тобто коли є звичайний договір оренди. Конвенція не поширюється на короткострокову оренду (прокат), призначену для задоволення особистих потреб орендаря.

Конвенція застосовується у випадках, коли орендодавець і орендар перебувають в різних країнах, за умови, що ці країни, а також держава, в якій розміщене комерційне підприємство постачальника обладнання, є учасниками Конвенції.

Таким чином, використання на практиці Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг дає змогу забезпечити збалансованість правових позицій учасників цих операцій і створює ще більш сприятливі умови для їхньої подальшої інтенсифікації.

Окрім цього, в кожній країні є своє законодавство стосовно регулювання міжнародних лізингових операцій, де, як правило, дається визначення терміна "міжнародний лізинг".

Так, у Законі України "Про лізинг" дається таке визначення міжнародного лізингу - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Сутність міжнародного лізингу розкривають його основні, домінантні особливості. Серед них слід виділити такі.

1. Відокремлення права власності від права користування активом протягом певного періоду повинно здійснюватися за узгодженням, як мінімум, з двома юридичними, бухгалтерськими та податковими системами.

2. Передача активу в лізинг може здійснюватися в прямій або опосередкованій формі. Пряма форма - коли майно фізично перетинає кордон для того, щоб потрапити в країну лізингоотримувача. Опосередкована - коли майно не треба перевозити через кордон, бо воно вже знаходиться в країні лізинго-отримувача.

3. Період лізингового договору може бути або часом, протягом якого лізингоотримувач користується майном без часу транспортування майна від лізин-годавця до лізингоотримувача, або часом, який включає і час на транспортування, і час користування майном. У разі внутрішнього лізингу час перевезення активу, як правило, настільки короткий, що, приймаючи рішення, ним нехтують. Термін міжнародного лізингу, як правило, включає й час на доставку, якщо він тривалий і витрати на доставку високі. Отже, час перевезення, витрати на транспортування та страхування - це важливі фактори в разі укладання договору міжнародного лізингу.

4. Термін лізингової угоди, як правило, збігається з терміном корисної служби активу.

5. Платежі за міжнародним лізингом можуть здійснюватися у формі національної валюти лізингодавця, лізингоотримувача або третьої країни у формі колективної валюти або у формі товару, послуги чи природного ресурсу.

Схожі статті




Міжнародні валютно-фінансові відносини - Боринець С. Я. - Розділ 9. МІЖНАРОДНІ ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ

Предыдущая | Следующая