Міжнародні організації - Кучик О. С - 3.3.2.1. США: успіхи експорту versus соціальні кошти

3.3.2.1. США: успіхи експорту versus соціальні кошти

У Сполучених Штатах Америки е чимало опонентів угоди: профспілки, котрі побоюються напливу дешевої робочої сили з Мексики, дрібні підприємці та фермери, які традиційно занепокоєні перспективою збільшення конкуренції, а також противники зростання імміграції до США. Американські критики НАФТА висувають декілька звинувачень, що "НАФТА

1) коштуватиме США робочих місць;

2) змусить фірми США переміститись до Мексики;

3) збільшить еміграцію з Мексики до США;

4) спричинить інтенсивний мексиканський експорт, щоб "заполонить" США товарами;

5) дозволить Мексиці стати сміттєвим звалищем для фірм США;

6) буде вигідною тільки для південних прикордонних штатів" [12].

За угоду виступила еліта: колишні президенти США і провідні урядовці, об'єднання преси та університети, представники великих промислових підприємств та фінансових установ тощо, одним словом, американці, що відстоюють світову роль своєї країни.

Щоб досягти ратифікації Угоди про НАФТА, президенту Б. Клінтону довелося витримати справжню війну з Конгресом. У цій війні главі Білого дому протистояло багато провідних представників демократів, включно з лідером більшості та його заступником у Палаті представників. Тому демократу Клінтону довелося опиратися і на республіканців, більшість яких активно підтримувала угоду, підписану ще президентом-республіканцем Дж. Бушем. Після інтенсивної лобістської кампанії, під час якої Б. Клінтон особисто спілкувався з більш ніж половиною членів Палати представників, угоду було ухвалено 234 голосами проти 200. У Сенаті перемога президента була переконливішою: 61 сенатор проголосував "за", 38 - проти.

Ухвалення угоди про вільну торгівлю стало значним досягненням Б. Клінтона і, за оцінками багатьох спостерігачів, суттєво зміцнило його становище. Ця нелегка перемога інтернаціоналізму над ізоляціонізмом яскраво відображає перешкоди на шляху до створення єдиного економічного простору.

Які ж наслідки матиме створення зони вільної торгівлі на північноамериканському континенті?

Безумовно, від втілення в життя угоди про НАФТА найбільше виграють США. По-перше, скасування митних тарифів, які становлять зараз у Мексиці на товари зі США 10 %, а на мексиканські товари у США - 4 %, призведе до значного збільшення експорту Сполучених Штатів Америки у Мексику, до "прориву" на величезний мексиканський ринок споживання. Перший крок в цьому напрямку було зроблено ще в 1986 році, коли Мексика дещо лібералізувала ввізні тарифи. Тоді експорт США до цієї країни становив 12,4 млрд дол., а вже у 1992 році - 40,6 млрд дол. У результаті торговий дефіцит з Мексикою, котрий становив 5,7 млрд дол., перетворився у 1992 році на позитивне сальдо у 5,4 млрд. Збільшення експорту "сприятиме, - як повідомив держсекретар США У. Крістофер, - створенню більш високооплачуваних та висококваліфікованих робочих місць у США та значно збільшить конкурентоспроможність американських товарів у всьому світі".

По-друге, американські експерти, вказуючи на тенденцію інтенсифікації глобальних інтеграційних процесів, вбачають у Мексиці своєрідний "коридор" до надзвичайно перспективних ринків Південної Америки. Виступаючи 17 листопада (тобто в день голосування у Конгресі США щодо Угоди про НАФТА) перед делегатами конференції із Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва, У. Крістофер звернув особливу увагу на цей аспект. "Це голосування є посланням у Мехіко та інші латиноамериканські та карибські країни, суть якого в тому, що США залишатимуться залученими та підтримуватимуть великий процес політичних і економічних реформ у цій півкулі", - зазначав держсекретар США.

Південні сусіди Мексики вже починають висловлювати думки з цього приводу. Так, під час передвиборної кампанії переможець президентських виборів, що відбулися у Коста-Риці 6 лютого 1994 року, X. М. Фігерес неодноразово повідомляв, що він має намір скоригувати підхід до торговельних переговорів з Мексикою з тим, щоб досягти прийняття його країни та інших центральноамериканських держав до НАФТА "на аналогічних умовах, котрі були надані мексиканцям". У такий спосіб, стверджує він, коста-риканські виробники отримають доступ не тільки до мексиканського ринку, але й до ринків США і Канади.

Зрозуміло, що далеко не всі, хто прагнутиме потрапити у зону вільної торгівлі, відразу ж отримають туди перепустку. Особливо це стосується країн, економіка яких перебуває в скрутному становищі. Але не викликає жодного сумніву той факт, що Сполучені Штати Америки намагатимуться найефективніше використати механізм НАФТА у південному напрямку, котрий вони розглядають як стратегічний.

І, нарешті, значні інвестиції банків США і Канади в економіку Мексики, за оцінками фахівців, сприятимуть розвитку промисловості країни та підвищенню добробуту мексиканців, що дасть змогу їм споживати більшу кількість товарів, вироблених у США. Певні кроки у цьому напрямку вже зроблено, про що свідчить створення Північноамериканського банку розвитку (NADBANK - North American Development Bank) зі статутним фондом 550 млн дол. США, який, крім всього іншого, займатиметься і фінансуванням розробки (у межах НАФТА) спільної програми боротьби із забрудненням навколишнього середовища.

Але опоненти НАФТА, яких у Сполучених Штатах Америки чимало, вказують і на інший бік медалі. Вони стверджують, що ліквідація тарифів стане поштовхом до початку масового переведення американськими промисловцями своїх виробництв у Мексику, де робоча сила коштує значно дешевше, і США протягом кількох років втратять близько 240 тис. робочих місць. До того ж, експорт США у Мексику становить тільки 0,6 % від всього експорту США, і навіть якщо Мексика в возитиме втричі більше американських товарів, то це не дуже вплине на економіку США. Значне занепокоєння викликає ймовірність збільшення кількості емігрантів з Мексики, які завдяки НАФТА перетинатимуть кордон Сполучених Штатів Америки практично безперешкодно. Певний сумнів викликають і сподівання на поліпшення екологічної ситуації, оскільки у Мексиці і зараз, за оцінками світових експертів, наявні вдалі екологічні закони, але мало хто їх виконує, оскільки у влади просто не вистачає ані сил, ані грошей для контролю.

Але, здається, запекла боротьба президента Клінтона за ратифікацію НАФТА пояснюється не тільки економічними факторами - і це найважливіше, - ай політичними. Підтвердження цьому можна знайти у виступі перед фінансовою комісією сенату США 15 вересня 1993 року держсекретаря У. Крістофера: "НАФТА є життєво важливим елементом у американській стратегії змагання і спрямована на те, щоб зробити США сильнішими вдома та за кордоном. НАФТА також є основним випробуванням для американського глобального лідерства".

Ще відвертішим був сам президент США, який 19 листопада 1993 року у Сіетлі заявив, що хоч "холодна війна" і закінчилась, це не означає, що США зупиняться і повернуться додому. "Ми братимемо участь у подіях у світі. І це є, передусім, справжньою суттю НАФТА. Це не торговий блок. Це - будівельна цегла у наших зусиллях розширити можливості світової економіки...з метою сприяти можливостям американців", - підкреслив президент США.

Схожі статті




Міжнародні організації - Кучик О. С - 3.3.2.1. США: успіхи експорту versus соціальні кошти

Предыдущая | Следующая