Міжнародні організації - Кучик О. С - 3.2.1.1. Перший етап (1969 - поч. 1980-х років)

3.2.1.1. Перший етап (1969 - поч. 1980-х років)

Початком інтеграційних процесів у країнах Латинської Америки переважно вважають визвольну революцію кінця XVIII - початку XIX ст. Плани "великого визволителя" С. Болівара щодо створення "Великої Колумбії" і тепер є взірцем для ідейно-політичних рухів за єднання країн Латинської Америки. Проте через низку обставин об'єктивного і суб'єктивного характеру ані в XIX, ані в першій половині XX ст. не виявлено, мабуть, значних кроків у напрямку створення постійних (чи хоча б довготривалих) латиноамериканських регіональних і субрегіональних об'єднань.

Лише в другій половині XX ст. спостерігаються реальні заходи щодо економічного і політичного інтегрування країн. Підготовкою цих заходів було, зокрема, створення в 1948 році за ініціативою Економічної і Соціальної Ради ООН спеціалізованої Економічної комісії для Латинської Америки (ЕКЛА), відомої ще як "група Р. Пребіша" [14]. Можна стверджувати, що саме в межах цієї Комісії було розроблено принципи створеної 18 лютого 1960 року Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), куди з часом увійшли всі країни регіону. "Більшу вигоду від участі у ЛАВТ мали три домінуючі економічні країни - Аргентина, Бразилія та Мексика" [24]. Тому ідея створення власного субрегіонального економічного утворення виникла в андських держав досить рано. Такі плани виношували Чилі та Колумбія ще в 1954 році, але ЛАВТ дала згоду на вимогу країн андського регіону лише 1967 року, хоча їх прагнення до інтеграції були викладені ще у "Декларації Боготи" (серпень 1966 року), розробленої під час зустрічі в столиці Колумбії на честь обрання К. Рестрено президентом країни. Ця Декларація, підписана керівниками Колумбії, Чилі, Венесуели, а також повноважними представниками Еквадору і Перу, відобразила невдоволення цих країн загальною стратегією ЛАВТ: межі асоціації визнавалися недостатньо міцними для справжньої інтеграції, а тому визначався комплекс заходів для невідкладного перетворення соціально-економічних структур, проведення аграрної реформи, закріплення основних норм функціонування іноземного капіталу на внутрішніх ринках, створення широкої системи преференцій на користь менш розвинутих країн. Декларація проголосила основні принципи і норми створення в недалекому майбутньому кардинально нової організації (робоча назва - "Група Боготи"), яка не лише мала протистояти впливу авторитарних режимів Бразилії й Аргентини, але й забезпечити внутрішній розвиток. Щодо зовнішньополітичних питань, то в документі було зазначено таке: "...будь-яка спроба прямої чи непрямої агресії, вчинена на...континенті чи за його межами, так само як і все, що заважає вільному самовизначенню... народів, абсолютно неприпустимі..." [14]. Було задекларовано також прагнення до загального миру, зміцнення ролі ООН і посилення контролю за розповсюдженням ядерної зброї; висловлено занепокоєння з приводу військових конфліктів у світі, особливо в Індокитаї.

"Декларація Боготи" стала безперечною умовою укладання "Пакту Картахени", який, у свою чергу, був юридичною підставою Андської групи (Grupo Andino). Договір, відомий як "Андський пакт" (чи "Пакт Картахени"), було підписано 26 травня 1969 року в колумбійській столиці Боготі президентами Болівії, Чилі, Еквадору, Колумбії та Перу (у 1973 році до пакту приєдналась Венесуела, а у 1976 році з нього вийшла піночетівська Чилі). Пакт набув чинності у жовтні 1969 року. У початковому варіанті він передбачав знизити внутрішнє мито до 1980 року та встановити спільне зовнішнє мито.

Схожі статті




Міжнародні організації - Кучик О. С - 3.2.1.1. Перший етап (1969 - поч. 1980-х років)

Предыдущая | Следующая