Міжнародні фінанси - Рогач О. І - З історії банку міжнародних розрахунків

Банк міжнародних розрахунків (БМР) є найстарішою міжнародною фінансовою інституцією, яка й донині разом із Міжнародним валютним фондом та Групою Всесвітнього банку залишається провідним центром співпраці центральних банків світу. БМР був створений 1930 р. у зв'язку з реалізацією "плану Янга", який стосувався питань урегулювання між країна-ми-кредиторами різних фінансових претензій, пов'язаних з виплатою Німеччиною репараційних платежів, накладених на неї за Версальським договором.

Саме Банкові міжнародних розрахунків були надані права генерального агента з даного питання, тобто він узяв на себе функцію, яку раніше виконувала берлінська інституція, що мала назву Центральна агенція з репарацій. Згідно зі Статутом БМР міг виконувати також інші функції, наприклад брати участь у колективних валютних інтервенціях з метою захисту валют, здійснювати депозитні операції та перекази за дорученням центральних банків, сприяти розвиткові кооперації між центральними банками в цілому. Але основним завданням певний час залишалися інкасування та передача німецьких репарацій за призначенням.

Коли проблеми репараційних платежів відійшли на другий план, постало питання доцільності існування БМР. У резолюції Бреттон-Вудської конференції 1944 р. навіть була зафіксована рекомендація ліквідувати БМР, тому що були створені МВФ і МБРР. Однак ліквідації вдалося уникнути, і надалі Банк зосередився головно на сприянні розвиткові кооперації між центральними банками.

В перші повоєнні роки БМР виконував роль технічного агента в межах укладеної в 1947 р. угоди про багатосторонні взаємні розрахунки, якої згодом дотримувалися всі країни, що брали участь у програмі відбудови Європи. До функцій БМР входили насамперед допомога в технічному здійсненні компенсаційних угод, включаючи дебетування та кредитування рахунків компенсаційних платежів за угодами із взаємних розрахунків, а також збір та аналіз відповідної статистики. Пізніше, в 1948 р., на прохання Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) БМР погодився виконувати аналогічні функції технічного агента в межах планованої угоди про внутрішньоєвропейські платежі та взаємні розрахунки. В 1950-х роках з його допомогою здійснювалися клірингові операції в Європейському платіжному союзі. Поряд з агентськими функціями постійно розширювалися й інші напрями діяльності БМР.

Сьогодні членами Банку міжнародних розрахунків є 49 центральних банків різних країн. Це більшість країн Західної Європи, Північної Америки, деякі країни Східної Європи, Азії, Латинської Америки, а також Росія, Саудівська Аравія та Південна Африка.

Хоча США та Японія беруть участь у діяльності БМР, традиційними лідерами в ньому є країни Західної Європи, на відміну від МВФ та Групи Всесвітнього банку, де домінують США.

ОРГАНІЗАЦІЯ Й УПРАВЛІННЯ БМР
Статус та капітал Банку

БМР розпочав свою діяльність у травні 1930 р. Як і більшість банківських установ того періоду, він був створений у формі акціонерної компанії. Разом з тим, відповідно до Гаазької угоди, укладеної Бельгією, Великою Британією, Німеччиною, Італією, Францією, Японією, та конвенції цих держав із Швейцарією, БМР здобув статус міжнародної організації, на яку поширюється міжнародне право і яка має привілеї й імунітет, необхідні для здійснення її функцій. Тобто Банк міжнародних розрахунків, штаб-квартира якого розташована у Швейцарії, не підвладний національному банківському законодавству цієї країни. Міжнародний правовий статус та імунітети, які БМР та його установи дістали у Швейцарії, були підтверджені угодою між Банком і Швейцарською Федеральною радою 10 лютого 1987 р.

Акціонерний капітал Банку становить 1,5 млрд золотих франків. Він поділений на 600 тис. акцій рівного номіналу, з яких майже 530 тис. акцій уже емітовано. Відповідно до Статуту Банку емісія акцій здійснюється траншами.

Перший транш у 200 тис. акцій був розподілений між центральними банками дсржав-спонсорів (Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Велика Британія та США). Центральні банки-учасники мали можливість вибору між власною підпискою на акції БМР чи їх реалізацією на ринках у своїх країнах.

Акції, надані США (частка США становила 9,9 %), не були придбані ФРС, тому що американський уряд не міг дозволити американському представникові офіційно брати участь в отриманні репараційних платежів з Німеччини. Тому акції розповсюджувалися через підписку серед комерційних банків та під спільні гарантії приватних банків. У 1930 р. акції були куплені на ім'я Першого національного банку Нью-Йорка (нині Сітібанк) синдикатом, у який входили банкірський дім Дж. Пі. Морган енд Компані, Перший національний банк Чикаго та Перший національний банк Нью-Йорка.

Хоч офіційно США не брали участі у створенні БМР, федеральні резервні банки підтримують із БМР кореспондентські та інші відносини. Наприклад, представники ФРС та американського казначейства присутні на щомісячних нарадах управляючих центральних банків у Базелі, беруть участь у Загальних зборах акціонерів Банку. Федеральний резервний банк Нью-Йорка, будучи кореспондентом БМР, виконує за його дорученням операції на ринку позичкового капіталу США тощо.

Схожі статті




Міжнародні фінанси - Рогач О. І - З історії банку міжнародних розрахунків

Предыдущая | Следующая