Міжнародне приватне право - Довгерт A. C. - 3. Уніфікація матеріальних і процесуальних норм у сфері транскордонних банкрутств

7. У сфері транскордонних банкрутств спостерігається уніфікація (гармонізація) не тільки колізійних, але і матеріально-правових та процесуальних норм. Як свідчить практика, суди зазвичай стикаються з неможливістю розв'язання колізій тільки шляхом звернення до національного законодавства якоїсь країни. Уникнення конфліктів у цьому випадку можливе завдяки узгодженим процедурам розгляду судових справ та єдиним матеріально-правовим і процесуальним нормам, закріпленим у міжнародних договорах.

Донедавна найпоширенішим способом гармонізації підходів до вирішення справ про транскордонні банкрутства було укладення двосторонніх міжнародних договорів (особливо між європейськими країнами), зокрема, договорів про визнання іноземних судових актів чи правову допомогу у цивільних справах.

Для прикладу можна назвати договори, що були укладені Югославією з Угорщиною (1929 р.), Грецією (1959 р.), Австрією (1960 р.), Італією (1960 р), Францією (1971 р.); Чехословаччиною з Румунією (1925 р.), Польщею (1934 р.), Італією з Францією (1930 р.), Великою Британією з Бельгією (1934 р.), Нідерландами з Німеччиною (1962 р.) та деякі ін. Сьогодні більшість двосторонніх договорів між країнами ЄС втратила силу.

Якщо двосторонні міжнародні договори регулюють відносини між двома суб'єктами міжнародного права, то для поширення дії уніфікованих правил на більшу кількість країн виникає потреба в розробці багатосторонніх договорів.

8. Згадані вище двосторонні, регіональні угоди (наприклад, Скандинавська конвенція з питань неспроможності 1933р.) та акти Європейського Союзу (наприклад, Регламент ЄС про процедури неспроможності 2000р.) містять також уніфіковані матеріально-правові та процесуальні норми щодо транснаціональних банкрутств.

Зазначений Регламент ЄС 1346/2000 містить уніфіковані норми визначення основного-неосновного провадження, визнання іноземного провадження у справі про банкрутство, надання судової допомоги у справі про банкрутство, а також щодо співробітництва судів та координації дій у порушених в кількох країнах справах про банкрутство. У документі встановлюється статус іноземних представників, якими, за цим документом, визнаються призначені в суді професійні особи, у функції яких входить надання допомоги судді у розгляді справи. Зокрема, їм надається право брати участь в іноземному провадженні зі справи про банкрутство.

У Кодексі Бустаманте процесуальним питанням банкрутства присвячено цілий розділ, який складається з 9 статей. Але одним з перших прикладів уніфікації норм про транскордонні банкрутства можна вважати договір, укладений країнами Латинської Америки у 1889 р. (м. Монтевідео).

9. Однією з важливих подій у справі розробки міжнародних інструментів для уніфікації (гармонізації") норм щодо транскордонних банкрутств стало прийняття у 1997 р. Типового закону ЮНСІ-ТРАЛ про транскордонну неспроможність (UNCITRAL Model Law on Cross-Border Insolvency). Цей документ став, по суті, першим зібранням погоджених міжнародною спільнотою правил у сфері розгляду транскордонних справ про банкрутство, причому таких правил, які сьогодні широко використовуються країнами на практиці.

Основною метою зазначеного документа є встановлення ефективних механізмів ведення справ про транскордонні банкрутства для Забезпечення співробітництва між судами та іншими органами держав, надання ефективного захисту інтересів кредиторів та інших заінтересованих осіб, включаючи боржника, збереження майна та робочих місць боржника, підвищення вартості активів боржника і захист інвестицій.

Путівник ЮНСІТРАЛ для законодавчих органів з питань прийняття Типового закону про транскордонну неспроможність (The Guide to Enactment of the UNCITRAL Model Law on Cross-Border Insolvency) містить конкретні рекомендації щодо імплементації положень Типового закону у національні правові системи.

10. Типовий закон ЮНСІТРАЛ був розроблений з метою надання конкретних законодавчих пропозицій для впровадження їх у національні системи права держав, які реформують або переглядають відповідні закони. Такий спосіб впровадження уніфікованих норм у законодавство країн світу дає можливість найкраще враховувати національну специфіку та особливості історичного розвитку права і законодавства.

Так, деякі країни ввели у свої національні системи права положення Типового закону у вигляді окремого розділу спеціальних законів про банкрутство. Інші країни впровадили принципи, концепції чи окремі положення Типового закону у чинні в цій сфері правового регулювання нормативно-правові акти.

Зазначена імплементація відбулася у таких країнах, як Еритрея (2000 p.), Мексика (2000 p.), Японія (2000 p.), Південна Африка (2000 p.), Чорногорія і Сербія (2002 р. і 2004 p., відповідно), Румунія (2002 p.), Польща (2003 p.), Колумбія (2006 p.), Нова Зеландія (2006 p.), Республіка Корея (2006 p.), Велика Британія та Ірландія (2006 p.), Австралія (2008 р.) та ін.

Суди країн, які не імплементували тією чи іншою мірою Типового закону, досить часто у транскордонних справах про банкрутство застосовують визнані спільнотою правила на основі взаємності.

11. Як свідчить сучасна судова практика з розгляду справ про транскордонні банкрутства, основним інструментом, який сьогодні сприяє успішному здійсненню множинних проваджень, є співробітництво судів тих країн, в яких порушені судові провадження.

Яскравим прикладом такої співпраці є справа про банкрутство компанії Еверфест (Everfest). У 1995 р. транснаціональна корпорація Еверфест, що мала свій бізнес у США і Канаді, зазнана фінансових труднощів. Було прийнято рішення про початок процедури реорганізації, передбаченої законодавством про банкрутство цих двох країн. Завдяки співпраці судів зазначених країн план реорганізації цієї компанії був схвалений у судах Торонто та Нью-Йорка в один день - 20 грудня 1995 p.. що сприяло подальшому ефективному його виконанню.

12. Особливого поширення набуває така форма співробітництва судів у справах про транскордонні банкрутства, як укладення угод (протоколів), в яких оформлюються домовленості щодо вжиття узгоджених заходів при розглядах справи про банкрутство у кількох провадженнях, порушених у різних країнах.

За свідченнями фахівців, вперше протокол було схвалено у справі щодо банкрутства Максвелл Ком'юнікейшн Корп. (Maxwell Communication Corp.).

У цій справі протягом певного часу (справа розглядалася у 1991-1992 pp.) існували два рівнозначних провадження: одне порушено у США, друге - у Великій Британії. В обох провадженнях було призначено керуючих конкурсною масою (ліквідаторів) зі схожими обов'язками. Американські та англійські судді звернулися до адвокатів, які представляли інтереси сторін у цих судових процесах, з пропозицією укласти угоду у формі протоколу, яка б сприяла обом призначеним керуючим уникнути конфліктів і забезпечити необхідний обмін інформацією на кожній стадії розгляду справи. Протягом переговорів було сформульовано три мети, яких керуючим у справах про банкрутство належало досягти: по-перше, забезпечити збереження максимальної вартості майна; по-друге, здійснити провадження у такий спосіб, щоб звести до мінімуму судові та інші витрати, і, по-третє, уникнути колізій норм при застосуванні відповідного законодавства цих двох країн. Для виконання зазначених цілей сторони домовилися про те, що суд у США вважатиме провадження, порушене у Великій Британії, основним.

Сучасна судова практика розгляду справ про транскордонні банкрутства свідчить про ефективність використання таких протоколів.

4. Транскордонні банкрутства і право України

13. Україна проходить складний шлях реформування економіки на тлі трансформації політичного устрою, становлення ринкових інститутів та створення умов для вільного розвитку особи, у тому числі і шляхом забезпечення реалізації права на підприємництво та гарантування конституційних прав, серед яких право на власність є ключовим.

Хоча в Україні поки що невідомі приклади, коли іноземна особа у порушеній справі про банкрутство виступала б як боржник, однак уже сьогодні є випадки виникнення колізійних ситуацій при розгляді таких справ.

Так, в одній із справ про банкрутство, порушеній в господарському суді на території України (Державне підприємство "НАЕК "Енергоатом""), і введення мораторію вже кілька років боржник і конкурсні кредитори безрезультатно намагаються захистити майнові права шляхом реалізації ініційованого запиту про виконання судового доручення про призупинення виконавчого провадження на території Російської Федерації.

Крім того, вже сьогодні видається реальною ситуація, коли стосовно боржника - суб'єкта права України може бути порушено провадження про його банкрутство в іноземній країні. В таких умовах виникає необхідність захисту майнових прав вітчизняних суб'єктів права за кордоном.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містить тільки одну статтю загального характеру, що стосується участі у справах про банкрутство іноземних суб'єктів права як кредиторів. До того ж ця стаття не містить правил розв'язання проблем заборгованості підприємців, які ведуть свою діяльність у більш ніж одній країні.

14. З метою приведення українського законодавства про банкрутство до стандартів ЄС необхідно розробити правила для розв'язання проблем заборгованості, пов'язаних з транскордонними банкрутствами. Такі правила мають передбачати не тільки визнання рішень іноземних судових органів у справах про банкрутство, а й іноземних проваджень у таких справах.

При розробці норм про транскордонні банкрутства великого значення для України сьогодні набуває досвід ЄС у цій сфері {Регламент Ради ЄС про процедури неспроможності 2000р.), а також Типовий закон про транскордонну неспроможність 1997р.

Введення в систему українського права норм згаданих вище документів дасть учасникам міжнародних економічних відносин можливість вести підприємницьку діяльність за зрозумілими в усьому світі правилами.

Схожі статті




Міжнародне приватне право - Довгерт A. C. - 3. Уніфікація матеріальних і процесуальних норм у сфері транскордонних банкрутств

Предыдущая | Следующая