Міжнародне приватне право - Довгерт A. C. - 2. Міжнародні договори про імунітет держави

12. На міжнародному рівні було зроблено декілька спроб уніфікації міжнародно-правових норм про юрисдикційні імунітети держави та її власності. Хронологічно першими багатосторонніми міжнародними договорами з цього питання були Брюссельська конвенція для уніфікації деяких правил стосовно імунітету державних суден 1926 р. (додатковий протокол до неї 1934 р.) та Брюссельська конвенція про уніфікацію деяких правил, які стосуються арешту морських суден, 1952р. Обидві конвенції базувалися на позиціях теорії обмеженого імунітету держави.

13. Першою багатосторонньою міжнародною угодою, яка врегулювала проблему державного імунітету в цілому, стала Європейська конвенція про імунітет держав, прийнята Радою Європи 16 травня 1972 р. у м. Базелі (далі - Європейська конвенція 1972р.). Конвенція набула чинності 11 червня 1976 р., проте широкого застосування не отримала - наразі вона набула чинності лише у 8 державах: Австрії, Бельгії, Великій Британії, Кіпрі, Люксембурзі, Нідерландах, Німеччині та Швейцарії. Водночас цей міжнародний документ заслуговує на увагу принаймні з двох причини: по-перше, це одна із перших спроб розв'язання тих проблем, які виникають внаслідок розбіжностей у національному законодавстві та судовій практиці різних країн стосовно випадків та обставин, за яких держава має імунітет; по-друге, автори конвенції намагались реалізувати задум про те, що конвенція має відповідати тенденціям розвитку міжнародного права щодо обмеження випадків надання іноземній державі права імунітету в юрисдикційних органах іншої держави, і тому, як вказується в юридичній літературі, конвенція є доказом того, що низка країн Західної Європи визнає існування меж, в яких іноземна держава має право вимагати імунітету. У цій конвенції, так само, як і у Брюссельській конвенції для уніфікації деяких правил стосовно імунітету державних суден, отримала чітке закріплення концепція функціонального імунітету.

Європейська конвенція 1972 р. встановлює, що іноземній державі імунітет не надається, якщо вона відмовилася від нього. Також конвенція визначає, у якій формі така відмова с можливою (ст. 2). Так, держава не вправі посилатися на імунітет, якщо вона явно відмовилася від нього на підставі: 1) міжнародного договору; 2) положення контракту, укладеного у письмовій формі; 3) явної згоди, яка була надана після виникнення спору за її участю.

Крім "явно вираженої відмови від імунітету", Європейська конвенція 1972 р. закріплює також форми "відмови від імунітету, яка передбачається". Приміром, іноземна держава не вправі посилатися на імунітет, якщо вона подала позов, вступила у судовий процес або подала зустрічний позов в суді іншої держави (п. 1, 2, 3 ст. 1).

Також у Європейській конвенції закріплено перелік випадків (ст. 4-11), коли держава не користується імунітетом в суці іншої держави-учасниці. Зокрема, це відбувається у випадках, коли предмет судового провадження пов'язаний із договірним зобов'язанням іноземної держави, місцем виконання якого, згідно із договором, є територія держави суду; трудовим договором, укладеним між іноземною державою та фізичною особою, за яким робота підлягає виконанню на території держави суду; правовідношенням, що виникло між організацією (юридичною особою) та державою як однією із учасників цієї організації, якщо на території держави суду ця організація має своє реальне або офіційне місцезнаходження чи свою головну установу тощо.

14. У 1978 році, відповідно до резолюції 32/51 Генеральної Асамблеї ООН від 19 грудня 1977 р., Комісія міжнародного права включила до програми своєї роботи тему: "Юрисдикційні імунітети держав та їх власності". У Комісії розгорнулася гостра боротьба стосовно того, яку з двох теорій - абсолютного імунітету або обмеженого (функціонального) імунітету - має бути покладено в основу проекту конвенції, який у 1991 р. передано Генеральній Асамблеї ООН. Проте через розбіжності між державами у низці статей, його прийняття затяглося на декілька років. Як наслідок, Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності було прийнято лише 2 грудня 2004 р. і відкрито для підписання з 17 січня 2005 р.

У преамбулі Конвенції зазначається, що юрисдикційні імунітети держав та їх власності є загальновизнаними як один із принципів звичаєвого міжнародного права. Тому в якості загального правила Конвенція визнає, що держава користується як щодо себе, так і щодо своєї власності імунітетом від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень конвенції (ст. 5). Разом з цим, конвенцією визначено випадки, коли держава не може посилатися на імунітет.

Конвенція складається з (а) норм-визначень вживаних у конвенції термінів, (б) норм про порядок вручення документів про судовий розгляд справи за участю держави, (в) норм, які регламентують застосування до держави примусових заходів до та після ухвалення судового рішення, (г) норм, які надають державі імунітет і визначають форми відмови від нього, та (д) норм, що встановлюють винятки із загального правила про імунітет держави і визначають конкретні випадки, коли держава не має права посилатися на імунітет.

Згідно з останніми двома групами норм конвенції, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої держави, якщо вона сама порушила розгляд справи або взяла участь у вирішенні справи по суті (ч. 1 ст. 8). Не допускається посилання на державний імунітет при розгляді справ: стосовно комерційної угоди між державою та іноземною фізичною чи юридичною особами; стосовно укладеного державою трудового договору з фізичною особою; стосовно грошового відшкодування у разі смерті або заподіяння тілесного ушкодження будь-якій особі або заподіяння шкоди її майну; стосовно будь-яких прав чи інтересів цієї держави щодо нерухомого майна, яке знаходиться на території держави суду; стосовно визначення права цієї держави на патент, промисловий зразок, торгове чи фірмове найменування, товарний знак, об'єкт авторського права або будь-який інший об'єкт інтелектуальної власності; стосовно участі цієї держави у компанії чи іншому об'єднанні.

Таким чином, як і Європейська конвенція 1972 р., Конвенція ООН 2004 р. закріплює теорію обмеженого імунітету держави. Україна, на жаль, не приймає участі у зазначених конвенціях.

Схожі статті




Міжнародне приватне право - Довгерт A. C. - 2. Міжнародні договори про імунітет держави

Предыдущая |