Міжнародна економіка - Козак Ю. Г. - Основні економічні проблеми

Модель наздоганяючого розвитку має явні хиби: прагнення забезпечити свою економіку одними промисловими товарами неминуче викликає необхідність імпорту інших товарів і засобів їх виробництва. Щоб задовольнити ці все зростаючі потреби, необхідно постійно збільшувати експорт або брати кредити. Розширення експорту, починаючи з 50-х років, виявилося проблематичним, тому що світові ціни на сировину і сільськогосподарську продукцію постійно падають за рахунок застосування в розвинутих країнах енерго - і матеріалозберігаючих технологій. Це призвело до зростання зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, і збільшенню залежності від нових видів імпорту.

Хронічне відставання експорту країн, що розвиваються, від потреб в імпорті особливо гостро проявилося під час енергетичної кризи 70-х років. У зв'язку з багаторазовим зростанням цін на нафту в країнах, не забезпечених цією сировиною, різко скоротився імпорт інших видів товарів, знизилися обсяги промислового виробництва, виріс товарний і грошовий дефіцит. Це викликало інфляцію, спад виробництва, зростання зовнішньої заборгованості. Коли ціни на нафту на світовому ринку стабілізувалися, то накопичилися борги, й економічні проблеми стали стримувати темпи розвитку країн. Так, за 1952-1970 pp. частка країн, що розвиваються, у світовому експорті знизилася з 33 до 19%.

Уникнули економічного спаду лише ті країни, що до цього часу зуміли дивер-сифікувати свою економіку за рахунок промислового виробництва. Це Південна Корея, Тайвань, Сингапур і Гонконг. Темпи їхнього промислового зростання з 70-х років були вища не тільки від країн, що розвиваються, а й більшості розвинутих, за що вони стали називатися чотирма "драконами" Південно-Східної Азії. Порівняно швидко оправилися від кризи і такі країни, як Таїланд, Малайзія, Індонезія, на дешеві трудові ресурси котрих стали з 70-х років орієнтуватися "дракони" Південно-Східної Азії.

У міжнародному поділі праці також виділилася високими темпами розвитку ще одна досить різнорідна група країн, економіка яких розвивалася високими темпами з різних причин: Індії за рахунок значного природно-ресурсного потенціалу й акценту на розвиток національної важкої промисловості; Туреччини - за рахунок своєчасного використання спаду виробництва в країнах СНД; Пакистану - за рахунок економічної допомоги США, що значно збільшилася під час присутності в сусідньому Афганістані радянських військ; Шрі Ланки внаслідок розширення експорту чаю.

Здійснення деколонізації економіки, аграрних реформ, імпортозамінної та екс-портоорієнтованої індустріалізації, створення економічної і соціальної інфраструктур, налагодження й удосконалювання моделей макроекономічного регулювання, мобілізація національних ресурсів, а також широке залучення капіталу, досвіду і високих технологій розвинутих країн - усе це сприяло модернізації соціально-економічних структур периферійних країн. Цей процес охопив не тільки "тигрів" ПСА, а й ряд великих країн - Мексику, Індію, Бразилію, Індонезію та ін. Це викликало значне прискорення динаміки і слаборозвинених країн. Якщо приріст їх ВВП на душу населення в 1900-38 р. становив 0,4-0,6%, то за 1950-99 p.- 2,6-2,8 %. У 2005 p., зокрема, приріст ВВП в Малі, Сенегалі, Чаді, Нігерії становив 6%, у Судані й Мозамбіку - 7, в Ефіопії - 9%. У той же час скоротився ВВП в Зімбабве й Малаві; дуже низькими темпи були в Бурунді, Того, Танзанії, Лесото (не більше ніж 1%).

За період із 1800 по 1998 роки абсолютний розмір розриву між розвинутими і країнами, що розвиваються, зріс у 50 разів.

З 80-х років вперше в історії розвитку периферії проявилася тенденція скорочення розриву між розвинутими і країнами, що розвиваються. Темпи щорічного приросту ВВП за 1991-2000 pp. з розвинутими країнами склали 2.2%, а по країнах, що розвиваються - 5,0 %. У той же час, якщо в розвинутих країнах у повоєнний період посилилися процеси конвергенції - зближення рівнів розвитку, то в країнах, що розвиваються, продовжилося розшарування країн за рівнем розвитку: до розвинутих наблизилося 27 країн, а слаборозвиненими стали вважати 50.

Для більшості країн Азії економічне зростання було викликане виходом із фінансової кризи в НІК. У Латинській Америці уповільнення темпів розвитку пов'язано і наслідками валютної кризи в Бразилії і промисловим спадом в Аргентині. Найближчим часом цей спад буде усунугий за рахунок зовнішньої торгівлі, поліпшення загальної кон'юнктури ринку і пожвавлення туризму.

Таблиця 12.32.

Зростання частки країн, що розвиваються, у світовій торгівлі, %

Країни195019701980199019982005
Країни, що розвиваються34,8418,9930,0523,7027,8424,1
Чотири "дракони" ПСА2,832,133,817,659,727,2
Чотири "тигри" ПСА3,931,442,292,513,783,4
Мексика0,860.440,771,172,172,0
Індія1,850,640,380,520,610,9
Туреччина0,430,190,150,380,480,7
Аргентина1,900,590,410,370,470,4

Збереження за країнами, що розвиваються, репутації "сировинних придатків" або "бананових республік" згодом ще більш гостро позначиться на зниженні темпів їхнього зростання через несприятливу кон'юнктуру на світовому ринку: на сільськогосподарському ринку стабільно відзначається перевищення пропозиції над попитом і далі ця тенденція зберігатиметься. Подальше впровадження матеріало - і енергозберігаючих технологій знижує попит на сировину для промисловості.

Країни, що розвиваються, не мають достатніх засобів для проведення наукових досліджень і впровадження новітніх досягнень науки і техніки. Вони змушені або купувати не зовсім нові технології, або постійно знаходитися в положенні наздоганяючих, що також ніяк не сприяє їхньому розвитку і скороченню розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

Рівень науково-технічного прогресу в цих країнах стримується також за рахунок людського потенціалу. Тут відзначається низька кваліфікація кадрів, висока неписьменність, у тому числі функціональна, що унеможливлює швидкий перехід на високі технології. Крім цього, висока народжуваність постійно випереджає темпи економічного росту. ВВП на душу населення, при відносному зростанні виробництва, все одно падає. У даний час в країнах, що розвиваються, мешкає 5 млрд людей, а до 2025 р. очікується 7,8 млрд.

Низький рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва як однієї з головних сфер зайнятості і джерела їжі більшості країн, що розвиваються, продовжує істотно залежати від погодннх умов і стримує розвиток країн.

Схожі статті




Міжнародна економіка - Козак Ю. Г. - Основні економічні проблеми

Предыдущая | Следующая