Мікроекономіка - Буряк П. Ю. - 17.4.3. Забезпечення суспільними благами

Ефективний рівень забезпечення індивідуальних благ становить рівень, для якого граничні вигоди додаткових їх одиниць та граничні витрати їх виробництва є однаковими. Аналогічний принцип застосовується і для суспільних благ лише з тією різницею, що гранична вигода від індивідуального блага вимірюється вигодою, яку одержує споживач, тоді як гранична вигода від суспільного блага отримується шляхом додавання граничних вигод всіх людей, які споживають цс благо. Ефективний обсяг суспільного блага отримується в тому випадку, коли сума цих граничних вигод дорівнює граничним витратам його виробництва

Графік 17-13 ілюструє ефективніш рівень виробництва суспільного блага. Крива П відображає попит на суспільне благо одного споживача, а крива 772 - попит другого споживача. Кожна крива попиту характеризує граничну вигоду, яку отримує споживач для кожного рівня випуску суспільного блага. Гранична суспільна вигода від споживання, що задана кривою попиту 77, визначається додаванням по вертикалі кривих індивідуального попиту 77| і 77г (за умови наявності лише двох споживачів даного блага).

Ефективним є той обсяг виробництва суспільного блага, за якого гранична вигода для суспільства дорівнює граничним витратам:

Ке;ГВГс=ГВ. (17.15)

На графіку ця ефективна кількість суспільного блага відповідає точці перетину кривих попиту 77 та граничних витрат ГВ. В нашому прикладі ефективний рівень виробництва становить Ке одиниць.

17.4.3. Забезпечення суспільними благами

Існування проблеми фрірайдера зумовлює необхідність держави визначати скільки кожного суспільного блага належить забезпечити. Держава може виробляти ці блага як на державних підприємствах, так і покладатись на приватних підрядчиків. Для визначення ефективного рівня виробництва суспільного блага уряд повинен знати вподобання не лише однієї людини, але і всіх членів суспільства. Голосування звичайно використовується для визначення уподобань всіх членів суспільства щодо благ, які забезпечуються державою. Голосування з деяких питань може бути прямим або через вибраних людьми депутатів. Багато з референдумів місцевого або державного рівня грунтуються на принципі голосування за правилом більшості; кожна особа має один голос, а перемагає те питання або той кандидат, які отримують більше половини всіх голосів.

Виникає наступне питання: чи принцип голосування за правилом більшості досягає ефективного результату?

Для того, щоб відповісти на це запитання, давайте розглянемо як голосування за правилом більшості визначає політику в галузі державної освіти і яким є її ефективний рівень. На графіку 17-14 розглянуті уподобання щодо витрат на освіту (на кожного учня) трьох громадян, що є представниками трьох однакових груп людей, які проживають в районі даної школи.

Криві 7>77і, БПг, ЯЯ3 представляють бажання платити за освіту (чисті виплати після сплати податків) кожного з трьох громадян. Бажання платити для кожного рівня витрат відображає максимальну суму, яку громадянин платитиме за право користування благом на даному рівні, вважаючи це вигіднішим, ніж не платити взагалі.

Загалом вигода від збільшення витрат на освіту зростає разом із збільшенням витрат. Однак одночасно зростає і розмір податку на потреби освіти. Крива бажання платити, яка відображає чисту вигоду від витрат на освіту, спочатку є висхідною, оскільки громадянин надає високу цінність тому, що відповідає відносно низьким рівням витрат на освіту. Проте, коли витрати зростають для першого громадянина вище 500 г. о., для другого - вище 1000 г. о., а для третього - вище 1500 г. о. на одного учня, цінність, яку являє собою освіта для окремої сім'ї, тепер зростає нижчими темпами і, таким чином, чиста вигода зменшується і криві бажання платити стають нисхідними. І накінець, коли витрати зростають вище 2000 г. о. на учня, громадяни залишаються байдужими щодо оплати на цьому рівні чи неоплати взагалі.

Потовщена лінія БПс відображає сукупне бажання платити за освіту і одержана додаванням кривих БПи БПг, £773по вертикалі. Крива БПс - це міра максимальної суми, яку всі троє готові заплатити за користування певним рівнем освіти. Як показано на графіку 17-14, сукупне бажання платити максимізується за рівня витрат 1000 г. о. на учня. Оскільки крива БПс вимірює вигоду від чистих витрат після сплати податків, які накладаються за таких витрат, то точка максимуму - 1000 г. о. на учня-також відображає ефективний рівень витрат.

Ефективніш результат зважує вибір кожного з громадян за значущістю уподобань і становить середнєарифметичне виборів всіх громадян.

В розглянутому випадку ефективний рівень становить 1000 г. о. на одного учня ((500 + 1000 + 1500) / 3).

А яким є результат голосування за правилом більшості? Нехай суспільство повинно голосувати чи витрачати на учня 1000, чи 500 г. о. Перший громадянин буде голосувати за 500 г. о. але два інших - за 1000 г. о., які і будуть вибрані голосуванням за правилом більшості (2 голоси проти 1). Таким чином, 1000 г. о. відображає найпривабливішу альтернативу при голосуванні за правилом середнього голосуючого - громадянина із середніми уподобаннями (перший громадянин надає перевагу 500 г. о., третій - 1500 г. о.). При голосуванні за правилом більшості рівень витрат, бажаний для середнього голосуючого, завжди буде у вигіднішому положенні, ніж будь-який інший. В нашому випадку вподобання середнього голосуючого (1000 г. о.) становлять ефективний рівень витрат.

Але уподобання середнього голосуючого часто не збігаються з ефективним рівнем витрат. Нехай уподобання третього громадянина були такі ж, як і в другого (1000 г. о.). Тоді вибір середнього голосуючого буде все ще 1000 г. о. на учня, проте ефективний рівень витрат становитиме лише 833 г. о. ((500 + 1000 + 1000) / 3). В цьому випадку правило більшості призведе до надмірних витрат на освіту. А якби ми розглянули приклад таким чином, що вибори першого і другого громадянина збіглися б, то правило більшості спричинило б надто низький рівень витрат на освіту.

Отже, голосування за правилом більшості дає змогу за вибором середнього голосуючого визначити результат референдуму, але цей результат не обов'язково ефективний. Правило більшості неефективне, оскільки воно зважує уподобання кооїсного рівноцінно, тоді як ефективний результат зважує голос кожного з громадян за вагомістю їх уподобань.

Схожі статті




Мікроекономіка - Буряк П. Ю. - 17.4.3. Забезпечення суспільними благами

Предыдущая | Следующая