Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O. A. - Примусове відчуження іноземних інвестицій державою

У здійсненні іноземних інвестицій завжди с ризик того, що держава, яка отримує інвестиції, "вилучить" іноземну інвестицію, наприклад позбавить інвестора права власності або тимчасово обмежить це його право. Досить часто держава надає іноземним інвесторам компенсацію. Але завжди є можливість того, що держава:

- відмовиться надати таку компенсацію;

- не надасть адекватної компенсації.

Поняття "адекватна компенсація" вже довгий час є предметом дебатів. Як правило, інвестори вимагають, щоб компенсацію було:

- виплачено з відповідною оперативністю та адекватну за розміром;

- сплачено в прийнятній формі, наприклад у доларах або іншій конвертованій валюті.

З цими ризиками можна боротися двома способами:

1) у деяких країнах діють організації, які страхують підприємства, що здійснюють інвестиції за кордоном, від подібних ризиків;

2) у судовому порядку.

Іноземним інвесторам можуть бути доступні:

- суди в країні здійснення іноземних інвестицій. Недолік цього способу полягає в тому, що в багатьох країнах суди у вирішенні спорів, що зачіпають інтереси держави, значною мірою схильні до політичного впливу інших органів влади;

- суди в країні інвестора. Недолік цього способу полягає в тому, що в багатьох країнах іноземні держави можуть бути відповідачами в суді тільки у виняткових випадках і майже ніколи не можна оскаржити законність іноземного державного акта (див. про це докладніше п. 13.5 "Державні торгові підприємства");

- міжнародні інституції, такі як Міжнародний суд ООН, орган із вирішення міжнародних інвестиційних спорів.

На жаль, багато держав не визнають обов'язкову силу рішень цих органів.

Міжнародні зусилля, спрямовані на зменшення бар'єрів для іноземних інвестицій.

Люди, так чи інакше пов'язані з інвестуванням, завжди прагнули зменшити обмеження іноземного інвестування і ризики, які їм випадало нести (наприклад, збільшити можливість того, що після націоналізації вони одержать належну компенсацію). Зрештою їхні зусилля призвели до того, що держави почали укладати угоди, спрямовані на зменшення ризику в міжнародному інвестуванні.

Такі угоди укладаються на двосторонньому рівні (як правило, вони називаються угодами про стимулювання і взаємний захист інвестицій) і на багатосторонньому рівні. З останніх найбільш відомі:

- Вашингтонська конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами й іноземними особами;

- Сеульська конвенція 1985 р. про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій;

- Угода про інвестиційні заходи, які стосуються торгівлі (Угода ТРІМС - за першими буквами англійської назви).

Перші дві конвенції стосуються небезпеки і ризику, з якими стикається іноземний інвестор, і їхня мета - зменшити небезпеку втрат іноземного інвестора.

Вашингтонська конвенція 1905 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами.

Конвенцію було укладено під егідою Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

Конвенція заснувала Центр із вирішення міжнародних спорів, розташований у Вашингтоні. Якщо інвестор з країни - учасниці Конвенції і будь-яка держава - учасниця Конвенції про неї домовляться, Центр із вирішення міжнародних спорів може виступати в ролі органу з вирішення спорів між ними.

Укладення угоди про вирішення спору в Центрі позбавляє сторони права надалі відмовитися від вирішення спору в цьому Центрі.

Усі країни - члени Конвенції зобов'язані визнавати і виконувати рішення цього органу, якщо вони раніше погодилися передати спір, що виник між ними, на розгляд цього органу. Рішення Центру не може бути оскаржене в суді.

Центр неодноразово допомагав ефективно вирішувати спори, що виникають між державами й іноземними інвесторами.

Сеульська конвенція 1985 р. про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій.

Конвенція поки що не набрала чинності, оскільки ще не завершено необхідні процедури ратифікації в країнах-учасницях.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій відшкодовує втрати іноземних інвесторів, які є результатом:

1) обмежень на переказ валюти за кордон і купівлю-продаж валюти;

2) нормативних актів, адміністративних дій або бездіяльності держави, в якій було здійснено інвестицію, що, по суті, позбавляє інвестора власності, або контролю над іноземними інвестиціями, або істотних переваг, які випливають з інвестицій;

3.) порушення державою контракту, укладеного з іноземним інвестором, якщо:

- інвестор не має доступу в компетентний суд чи арбітраж, або

- розгляд спору в такому суді чи арбітражі невиправдано затягується, або

- іноземний інвестор не має можливості виконати рішення, винесене судом чи арбітражем на його користь;

4) небезпеки воєнних дій або громадянського безладдя. Агентство може також відшкодовувати інші ризики "некомерційного" характеру, якщо:

- про це домовляться інвестор і держава, що приймає інвестицію,

- та Рада директорів Агентства прийме відповідне рішення. Агентство не може відшкодовувати втрати інвестора, які є результатом:

- недискримінаційних заходів загального застосування, які звичайно вживаються урядами з метою регулювання економічної діяльності на своїх територіях;

- девальвації або знецінення валюти.

Агентство відшкодовує втрати тільки щодо інвестицій у країнах, що розвиваються, - учасницях Конвенції.

Агентство відшкодовує втрати інвестора, якщо держава - учасниця Конвенції:

- дала свою згоду на надання такої гарантії стосовно визначеної інвестиції;

- дала свою згоду на надання гарантій певного роду;

- дала свою згоду на надання будь-яких гарантій Агентства.

Угода про інвестиційні заходи, що стосуються торгівлі.

Участь у цій угоді є обов'язковою умовою членства у Світовій організації торгівлі, прямій спадкоємиці ГАТТ.

Інвестиційні заходи, що стосуються торгівлі, - це вимоги до потенційних іноземних інвесторів, які мають відношення до торгівлі, виконання яких є умовою здійснення інвестицій у цій країні або умовою надання інвестору переваг. Наприклад, держава може зажадати, щоб інвестор узяв на себе зобов'язання продавати продукцію підприємства, куди була внесена інвестиція, виключно на експорт. Інший приклад - держава може встановити, що інвестор одержує податкові пільги тільки в обмін на його зобов'язання використовувати у виробництві не менше 50 % матеріалів, виготовлених у країні, що приймає інвестиції.

ТРІМС стосується тільки інвестиційних заходів, що вживаються до торгівлі товарами. ТРІМС:

- забороняє державам встановлювати такі інвестиційні заходи, що суперечать правилам ГАТТ про національний режим і заборону кількісних обмежень; не дає вичерпного переліку, але містить ілюстративний список таких заходів. До цього списку входять:

O вимоги використовувати у виробництві товари, вироблені в країні інвестування (наприклад, не менше 50 % товарів, використаних у виробництві, повинні бути вітчизняними);

O норма, яка встановлює максимально припустиму кількість імпортних товарів, що підприємство з іноземними інвестиціями може одержувати, залежно від кількості товарів, яку продає на експорт;

- вимагає, щоб усі країни - члени СОТ, які вживають інвестиційні заходи, що суперечать вимогам ГАТТ, повідомляли про це;

- вимагає, щоб усі країни - члени СОТ скасували подібні інвестиційні заходи в такі терміни:

O розвинуті країни - до 1 січня 1997 р.;

O країни, що розвиваються, - до 1 січня 2000 р.;

O найменш розвинуті країни - до 1 січня 2002 р.

ТРІМС також зобов'язує всі країни - учасниці СОТ проводити переговори, щоб розвинути і доповнити угоду ТРІМС.

Регіональні та двосторонні угоди щодо іноземних інвестицій.

Крім цих багатосторонніх угод, в яких беруть участь країни усього світу, є і регіональні угоди, які зменшують обмеження іноземного інвестування, наприклад Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА). Є також двосторонні угоди про зменшення перешкод іноземним інвестиціям, наприклад, Угода 1994 р. між Україною і США про стимулювання і взаємний захист інвестицій.

Література

1. Воронова Є. М. Міжнародні економічні відносини: Конспект лекцій. - К., 2000.

2. Козик В. В., Пайкова ЛЛ., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К., 2001.

3. Новицький В. Е. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 948 с.

Схожі статті




Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O. A. - Примусове відчуження іноземних інвестицій державою

Предыдущая | Следующая