Логіка - Мозгова Н. Г. - 6. Методи наукової індукції

1) Метод єдиної схожості.

Застосування цього методу пов'язане з аналізом декількох випадків, коли після кожного з них з'являється певний наслідок, причина якого є невідомою. Помітно відрізняючись одне від одного, кожен випадок містить при цьому одну схожу обставину. Цей метод називають також методом виділення схожого в відмінному. Схема міркування при цьому така:

1. ABC викликає Ь.

2. MFB викликає Ь.

3. МВС викликає Ь. Імовірно, В є причиною Ь.

Логічний механізм індуктивного виводу за методом єдиної схожості передбачає деякі пізнавальні засновки.

1. Необхідне загальне знання про всі можливі причини (А, В, С, F, М) досліджуваного явища.

2. З попередніх обставин слід усунути ті з них, які не є необхідними (А, С, F, М) для досліджуваного наслідку.

3. Серед множини попередніх обставин виділяють схоже і повторюване (В) в кожному з випадків, яке є ймовірною причиною явища (Ь).

Незважаючи на те, що висновок, отриманий за методом єдиної схожості, є ймовірним (проблематичним), цей метод відіграє важливу пізнавальну роль.

2) Метод єдиної відмінності.

За цим методом порівнюються два випадки, в одному з яких наслідок настає, а в іншому не настає; ці два випадки відрізняються лише однією обставиною. Цей метод називають ще знаходженням відмінного в схожому. Схема міркування за методом єдиної відмінності така:

1. ABCDEM викликає т.

2. ABCDE не викликає т. Імовірно, М є причиною т.

Розміркування за методом єдиної відмінності передбачає такі засновки.

1. Необхідне загальне знання про всі можливі попередні обставини (А, В, С, О, Е, М), кожна з яких може бути причиною т.

2. З переліку попередніх обставин слід виключити ті, які не відповідають вимозі достатності (А, С, О, Е).

3. Серед множини обставин залишається єдина обставина (М), яка розглядається як дійсна причина наслідку (т).

Як свідчить практика емпіричних досліджень, метод єдиної відмінності є одним з найбільш правдоподібних індуктивних виводів.

3) Поєднаний метод схожості і відмінності.

Цей метод є комбінацією перших двох методів, коли шляхом аналізу множини випадків знаходять як схоже у відмінному, так і відмінне у схожому.

Схема розміркування поєднаного методу схожості і відмінності є такою:

}. А ВС викликає Ь.

2. М і В викликає Ь.

3. МВС викликає Ь.

4. АС не викликає Ь.

5. МР не викликає Ь.

6. МС не викликає Ь. Імовірно, В є причиною о.

Імовірність висновку в такому складному розміркуванні суттєво зростає, бо поєднання переваг методів схожості та відмінності підвищує надійність результату, який у разі застосування цих методів окремо є ймовірним.

4) Метод супровідних змін.

Метод застосовується при аналізі випадків, в яких видозміна однієї з обставин супроводжується видозміною досліджуваного наслідку.

Попередні індуктивні методи грунтувалися на повторюваності або відсутності певної обставини. Однак не всі причинно пов'язані явища дають можливість усунення або заміни окремих факторів. Це стосується багатьох фізичних, хімічних, біологічних, геологічних та інших явищ.

Єдиним способом виявлення причинних зв'язків у таких умовах є фіксація в ході спостереження супроводжуючих змін у попередніх та наступних явищах. Причиною в цьому випадку є така попередня обставина, інтенсивність або ступінь змін якої збігається зі змінами у наслідку.

Схема розміркування при цьому буде такою:

ABC викликає с.

ABC, викликає с,.

ABC, викликає с2.

ABC викликає с.

Імовірно, С є причиною с.

Застосування методу супровідних змін пов'язане з дотриманням таких умов:

1) Необхідне знання про всі можливі причини (А, В, С) досліджуваного явища (с).

2) 3 усіх можливих обставин слід відкинути ті, які не відповідають властивості однозначності (А, В) причинного зв'язку між явищами.

3) Серед попередніх обставин виділяють ту єдину обставину, зміни в якій призводять до змін у наслідку (с).

Супроводжуючі зміни можуть мати прямий і обернений характер.

Пряма залежність означає: чим інтенсивніші зміни в причині, тим інтенсивніше себе виявляє наслідок; зі зниженням інтенсивності дії причини знижується й інтенсивність вияву наслідку. Наприклад, чим вища напруга в електричній мережі, тим більша потужність електричної машини, і навпаки.

Обернена залежність полягає в тому, що чим вища інтенсивність причини, тим нижчий вияв наслідку і навпаки. Наприклад, чим вищий опір в електромережі, тим нижча напруга в ній, і навпаки.

5) Метод остач.

Застосування методу остач пов'язане з необхідністю виявлення причини, що викликає певну частину складного наслідку, за умови, що причини, які викликають інші частини цього наслідку, вже відомі.

Схема розміркування за методом остач є такою:

1. ABC викликають xyz.

2. А викликає х.

3. В викликає у. Імовірно, С викликає z.

Метод остач широко використовується в природничих науках, зокрема, в фізиці та хімії.

У практиці наукових досліджень часто зустрічається модифікований вивід за методом остач, коли, виходячи з повторюваного складного наслідку, роблять висновок про існування невідомої причини частини цього наслідку. Так, М. Склодовська-Кюрі, досліджуючи випромінювання уранової руди встановила, що його інтенсивність значно перевищує рівень випромінювання урану, і зробила висновок про існування деяких невідомих сполук у цій руді. Завдяки цьому були відкриті нові хімічні елементи - полоній та радій.

Схема модифікованого розміркування за методом остач має такий вигляд:

1. ABC викликають abсd.

2. А викликає а.

3. В викликає Ь.

4. С викликає с.

Імовірно, існує деякий X, що є причиною d.

Як і інші методи наукової індукції, метод остач дає, як правило, проблематичний висновок. Ступінь імовірності висновку при цьому залежить від: 1) повноти знання про попередні обставини, серед яких - пошук причини досліджуваного наслідку; 2) точності знання про вплив кожної з відомих причин на сукупний наслідок.

Література для поглибленого вивчення розділу

A. Основна.

1. Гетманова А. Д. Логика. - ML: Новая школа, 1995. - С. 161-172.

2. ЖеребкінВ. Є. Логіка.-X.: Основа; К.: Знання, 1999.-С. 131-142.

3. Кириллов В. И., Старченко A. A. Логика. - М.: Высшая школа, 1995. - С. 179-204.

4. Конверський А. Є. Логіка. - К.: Четверта хвиля, 1998. - С. 243-253.

5. Иванов Е. А. Логика. - М.: Издательство БЕК, 1996. - С.212-236.

6. Свинцов В. И. Логика. - М.: Скорина; Весь мир, 1998. - С. 246-262.

7. Тофтул М. Г. Логіка: навч. посібн. для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академія, 2003. - С. 203-268.

8. ХоменкоІ. В., Алексюк I. A. Основи логіки.-К.: Золоті ворота, 1996. - С. 187-199.

9. Хоменко І. В. Логіка: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Абрис, 2004. - С. 156-176.

B. Додаткова.

1. Ивин A. A. Искусство правильно мыслить. - М.: Просвещение, 1990. - С. 180-190.

2. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. - М.: Наука, 1975. - Статті: индукция, индукция неполная, индукция полная, индукция через простое перечисление, вероятностная логика, индукция математическая, индукция научная та інші статті до даної теми.

Схожі статті




Логіка - Мозгова Н. Г. - 6. Методи наукової індукції

Предыдущая | Следующая