Кримінальне право України - Вереша Р. В. - § 4. Замах на злочин

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК, Замахом на злочин визнається діяння, вчинене з прямим умислом і безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного.

Відповідальність за замах на злочин настає за ч. 1 ст. 15 і за тією статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Характерними ознаками замаху на вчинення злочину є:

1) дія, яка безпосередньо спрямована на вчинення злочину і реально загрожує об'єкту, що охороняється кримінальним законом. Інакше кажучи, замах на вчинення злочину - це початок безпосереднього виконання об'єктивної сторони складу закінченого злочину, описаного в диспозиції певної статті Особливої частини КК; 2) дія вчиняється з прямим умислом; особа усвідомлює небезпечність своєї дії, передбачає її шкідливі наслідки і бажає настання таких наслідків, від закінченого злочину замах на вчинення злочину відрізняється саме недосягненням вчиненою дією шкідливих наслідків.

У теорії кримінального права, а також у чинному Кримінальному кодексі України, залежно від характеру причини, через які злочинний наслідок не настав, прийнято розрізняти закінчений і незакінчений замах на злочин. У ч. 2 ст. 15 зазначається, що Замах на вчинення злочину є закінченим, коли особа виконала всі дії, які вважала за необхідне для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Якщо злочин пов'язаний з певними наслідками і закінченим визнається такий замах, при якому, незважаючи на виконання винною особою всього того, що вона вважала за необхідне вчинити, злочинні наслідки не настали. Наприклад, зловмисник з метою вбивства спрямував постріл у свою жертву і тяжко поранив її, але хірурги врятували життя потерпілого. В цьому випадку має місце закінчений замах на умисне вбивство, оскільки винний виконав усі дії, які він вважав за потрібне для досягнення бажаного результату - смерті потерпілого, однак смерть потерпілого не настала з причин, що не залежали від волі винного.

Незакінченим вважається такий замах, при якому особа не досягла злочинних наслідків через те, що не встигла чи не змогла виконати все те, що вважала за потрібне для досягнення таких наслідків (ч. 3 ст. 15). Наприклад, злодій з метою викрасти гроші запустив руку в сумку пасажира, але був схоплений за руку, крадіжки не сталося. У даному випадку має місце незакінчений замах на крадіжку майна, тобто злочин, передбачений ч. 1 ст. 15 і ч. 1 ст. 185 КК.

Наука кримінального права користується також поняттям "непридатний замах", який поділяється на два види: а) замах на непридатний об'єкт і б) замах на злочин з непридатними засобами. Зазначимо, що обидва ці види непридатного замаху є разом з тим різновидами фактичної помилки винної особи.

Замах на Непридатний об'єкт являє собою посягання на об'єкт, у якого відсутні ті властивості, що малися на увазі при вчиненні злочину. Наприклад, постріл був спрямований у вікно кімнати, в якій стояв бюст, що його винний сприйняв за людину, в той час коли жертва перебувала в іншій кімнаті. Замах на непридатний об'єкт буде і щодо предмета посягання, якого на момент замаху не було. Наприклад, намагання викрасти цінності, яких не було виявлено в тому місці, куди проник злодій.

Замах на злочин з непридатними засобами має місце тоді, коли суб'єкт застосував під час вчинення злочину такі засоби, які не відповідають бажаному призначенню і за своїми об'єктивними властивостями не здатні призвести до злочинного наслідку. Наприклад, К., щоб отруїти свого неприятеля, підсипав до його келиха з вином через помилку замість миш'яку порошок аспірину.

Замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами кваліфікуються як замах на вчинення певного злочину на загальних підставах. Наявність шкідливих наслідків від замаху на певний злочин не потребує, як правило, додаткової кваліфікації, хоч би такі наслідки самі по собі мали ознаки суб'єктивної сторони іншого закінченого злочину. Наприклад, нанесення тяжкого тілесного ушкодження при замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів має кваліфікуватися за ч. 1 ст. 15 і п 6 ч. 2 ст. 115 КК і не потребує додаткової кваліфікації ще й за ч. 1 ст. 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження).

§ 5. Добровільна відмова від вчинення злочину

3 метою попередження злочинності та запобігання продовженню початкових злочинних дій закон має стимулюючу норму про добровільну відмову від вчинення злочину. За ст. 17 КК добровільною відмовою визнається остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому особа усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Скажімо, особа, яка з метою умисного вбивства виготовила вогнепальну зброю, після чого добровільно відмовилася від вчинення такого вбивства, не підлягає кримінальній відповідальності за готування до умисного вбивства, але відповідатиме за незаконне виготовлення вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 КК. Добровільна відмова від вчинення злочину можлива при незакінченому злочині - на стадії готування до злочину або на стадії замаху на злочин.

Така відмова має бути наслідком самостійного, свідомого і остаточного рішення особи щодо припинення нею злочинних дій. Іншими словами, тільки при двох конструктивних ознаках - добровільності й остаточності відмови від вчинення злочину виникає правова основа незастосування кримінальної відповідальності. Йдеться про ситуацію, коли особа почала здійснювати свій злочинний намір, мала можливість здійснити його і досягти стадії закінченого злочину, але добровільно й остаточно припинила готування до злочину чи замах на злочин. Таке припинення має бути здійснене з власної волі винної особи.

Добровільна відмова відсутня, якщо особа здійснила готування до злочину або замах на злочин і припинила свої подальші дії внаслідок вимушених обставин, які перешкодили або не дозволили закінчити злочин. Вимушена відмова від злочину не виключає кримінальної відповідальності за вчинене.

Так, наприклад, Пленум Верховного Суду України в постанові про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини, звернув увагу судів на те, що для визнання відмови від згвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії, та зазначив, що не може визнаватись добровільною відмова від згвалтування, котра викликана неможливістю дальшого проводження злочинних дій з причин, не залежних від волі винного.

Отже, відмова від вчинення злочину визнається добровільною: а) коли злочинець з власної волі припиняє подальші небезпечні дії і тим самим усуває саму можливість настання шкідливих наслідків; б) коли злочинець з власної волі припиняє розвиток зв'язку між уже вчиненою дією і наслідком, що ще не встиг настати, і таким чином відвертає його настання. Наприклад, злочинець заклав вибуховий пристрій у приміщення, але через деякий час сам його і знешкодив. Якщо ж зусилля винного не увінчалися успіхом, він має відповідати як за закінчений злочин.

Відмова від повторення посягання, яке мало місце після закінченого замаху на вчинення злочину, не охоплюється поняттям "добровільна відмова", хоч у винного і була можливість довести злочин до кінця. Визначення такого положення залежить від способу вчинення злочину, використаного при цьому знаряддя та засобів, місця, часу та інших обставин певної події.

Схожі статті




Кримінальне право України - Вереша Р. В. - § 4. Замах на злочин

Предыдущая | Следующая