Історія українського літературознавства - Наєнко М. К. - Статті С. Єфремова "В поисках новой красоты" та І. Франка "Принципи і безпринципність"

У С. Єфремова явно превалював погляд на художній твір, як на щось близьке до публіцистики, а тим часом утверджувалась естетика, що керувалася іншими, художньо-символічними критеріями. І. Франко, що виступив із спростуванням деяких позицій С. Єфремова, своєю статтею "Принципи і безпринципність" цього питання чомусь не торкався, але наголосив на праві журналів (у цьому випадку - "Літературно-наукового вісника") друкувати твори не одного, а будь-яких художніх напрямів. Трохи пізніше суть художнього напряму О. Кобилянської, продемонстрованого, зокрема, в її "Землі", взявся схарактеризувати Г. Хоткевич. Рецензуючи цю повість у 1907 p., він говорив про неї як про тонкий артистичний твір, про елегантність авторської форми, про естетичність її стилю тощо. Відома річ, ранні твори О. Кобилянської цим не відзначалися (письменниця лише здійснювала перехід у творчості від німецької до української мови, і тому, мабуть, мав рацію С. Єфремов. коли вказував на очевидні недоладності в тому переході), але в "Землі" вона постала вже сформованим майстром і значно яснішою в утвердженні своїх поривів "до блакиті", які помітила ще Леся Українка.

Одне слово, підхід до літературних явищ як до явищ естетики завдяки молодим літературним силам початку XX ст. ставав у літературознавстві України незворотним фактом. Його активність набувала дедалі виразніших форм, бо спиралася на нові явища не лише художньої, а й теоретичної практики. Діяльним тут був М. Вороний, який, крім організаційних спроб зорієнтувати українську літературу на нові, європейські смаки, виступає і з власними художніми творами, що несли в собі елементи модерного, умовно кажучи - естетичного літературознавства, пробудження якого активізувалося в окремих європейських літературах другої половини XIX ст. "як антитеза до моралізму домінуючих на цей час реалістичних естетик. Вони, ці естетики, вимагали від літератури дидактичного звучання, морально-соціальної ролі, а від письменника - позиції морального судді суспільства... Відхід від такої етичної орієнтації літератури стався найперше у Франції (Флобер, Бодлер та ін.). В Англії його здійснили прерафалліти, а пізніше Оскар Вайльд. Естетизм... був прямим викликом загальній думці про те, що художник має бути захисником моралі".

У М. Вороного так само звучить заклик відкинути заспівані тенденції та вимушені моралі" на користь краси, естетики". Його вірш "Краса" (1912) був своєрідним поетичним підсумком власних мрій і домагань у цій галузі:

Її я славлю і хвалю

І кожну їй хвилину

Готов оддати без жалю.

Мій друже, я красу люблю...

Як рідну Україну.

Схожі статті




Історія українського літературознавства - Наєнко М. К. - Статті С. Єфремова "В поисках новой красоты" та І. Франка "Принципи і безпринципність"

Предыдущая | Следующая