Історія України - Юрій М. Ф. - 3. Декабристи. Повстання Чернігівського полку

У планах Наполеона Україна посідала одне з провідних місць. Зокрема, планувалося з початком бойових дій розпочати наступ на Україну силами австрійського корпусу генерала Шварценберга, польської дивізії, корпусу генерала Мармона. Планувалося, що турецькі війська за сприяння Мармона захоплять Поділля і Бесарабію, після чого продовжать наступ на Київ. Загальна чисельність цих військ мала складати 163 тис. чоловік.

В Україні знаходилась 3-я російська армія під командуванням генерала Тормасова. Вже 22 липня австрійський корпус розпочав наступ. Протягом 30-31 липня точилися жорстокі бої. Ворогу вдалося переправитись через Західний Буг і окупувати Ковельський, Володимирський та Луцький повіти Волинської губернії. Оскільки головні сили французів наступали на Москву, київський напрямок залишився поза увагою Наполеона. Значною мірою становище російських військ в Україні полегшила та обставина, що напередодні війни Росія уклала вигідний у політичному й стратегічному плані Бухарестський мир з Туреччиною. Це дало змогу передислокувати Дунайську армію під командуванням адмірала Чічагова на територію України; На нотатку серпня було звільнено окуповані території Волині. На цьому бойові дії на українських землях закінчилися.

Одними з перших у війну вступили полки регулярної армії, що були сформовані в Україні: Ізюмський, Маріупольський, Сумський гусарський полки. Відразу вирушили на театр бойових дій два полки Чугуївських козаків з Харківщини.

Небаченого розмаху набуло створення ополчення. Україна влила до Лав російської армії 68,9 тис. ополченців та козаків, і це не рахуючи офіцерів і унтер-офіцерів. Ополчення складалося з козачого й земського. Полтавська та Чернігівська губернії виставили 15 козачих полків чисельністю 1200 козаків кожний. Активну участь у формуванні 5-го Полтавського полку брав видатний український письменник І. П. Котляревський. Крім козачих полків у Київській, Подільській, Волинській губерніях і в Тернопільському округу (тимчасово перебував у складі Російської імперії) було сформовано п'ять кінних підрозділів. На потреби війни жителями України було пожертвувано 9 млн карбованців грішми та 13,5 пудів срібла.

Багато українців взяло активну участь у партизанському русі про1 ти французьких окупантів на території Білорусії, на Смолентдині та в Підмосков'ї. Серед партизанських командирів слід зазначити відомого ватажка Єрмолая Четвертака (Четвертакова), уродженця с. Мефодіївна Чернігівської губернії. Втікши з ворожого полону, він у районі сіл Зибкото та Басмани на Смоленщині організував партизанський загін чисельністю понад 300 чоловік. У районі Колонського монастиря Московської губернії діяв партизанський загін на чолі з гусаром Єлисаветградського полку Федором Потаповим (Самусем).

Після вигнання окупантів ополчення та козачі полки брали участь у закордонних походах російської армії, визволяли країни Європи (пізніше на півдні Одещини з'явилися села, назви яких нагадували про ці події - Париж та ін.).

3. Декабристи. Повстання Чернігівського полку

Ідеї французької революції кінця XVIII сторіччя, знайомство з європейським життям піц час закордонних походів 1813-1815 рр., твори європейських і російських просвітителів призвели до появи перших таємних організацій.

У 1814 р. засновано генералом М. Орловим та М. Дмитрієвим Мамоновим "Орден руських рицарів". Його програмою передбачалось обмеження самодержавства та відміна кріпацтва, введення демократичних свобод. Того ж року офіцери Генерального штабу створили "Священну артіль".

У Петербурзі в 1816 р. утворено "Союз Спасіння" (О. Муравйов, М. Муравйов, С. Трубецькой, брати Мура вйо ви - Апостоли, І. Якушкін). Через протиріччя між поміркованими й радикалами в 1817 р. ця організація розпалась.

На початку 1818 р. в Москві засновано "Союз благоденства" (1818-1821). Його засновники - О. Муравйов, С. Трубецькой, П. Колошин. Статут союзу - "Зелена книга". Основне завдання - підготовка громадської думки для здійснення перетворень. На чолі організації стояла Корінна управа (29 осіб). Головами управи за час існування союзу були С. Трубецькой, І Долгоруков, Ф. Толстой, Ф. Глінка. Чисельність товариства сягала 200 чоловік. Окрім Корінної планувалося створити до 30 побічних управ. В У країн і діяли: Тульчинська управа (очолював полковник Павло Пестель) з офіцерів другої армії (близько 30 чоловік); у Києві групу членів "Союзу благоденства" очолював генерал М. Орлов.

Наприкінці березня 1821 р. члени Тульчинської управи (П. Пестель, П. Аврамов, М. Басаргі та інші) утворили нову організацію - "Південне товариство". Обрали Директорію товариства: Пестель, Юшневський, Муравйов. На першому з'їзді в січні 1822 р. було підтверджено республіканські принципи. Поряд з Тульчинською існувала Каменська управа (керівники Давидов та Волконський), а в 1823 р. створили ще й Васильківську управу.

В 1824 р. затверджена програма Південного товариства - "Руська правда". Вважалося за необхідне проголошення республіки, ліквідація військових поселень, скорочення військової служби до 15 років, знищення цехів, торгових гільдій, титулів та всіх привілеїв. Усі громадяни Росії повинні бути рівними перед законом. Гарантувалася свобода слова, друку, зборів, віросповідання. Всі чоловіки з 20-и річного віку отримували виборче право. Вищим законодавчим органом держави мало стати Народне віче. Вища виконавча влада мала належати державній думі з п'яти членів.

У Петербурзі утворено "Північне товариство". Його організували Микита Муравйов, Є. Оболенський, С. Трубецькой, М. Лунін. Чисельність Північного товариства до 1825 р. перевищила 100 членів. Програма Північного товариства, розроблена Микитою Муравйовим, отримала назву "конституції". У ній йшлося про створення федеративної республіки (яка мала складатись з окремих "держав"), рівність усіх перед законом, відміну станів та привілеїв, проголошення громадянських свобод. Влада передавалась до двопалатного Народного віча. Виконавча влада належала імператору, але в обмеженій формі. На території України планувалося створення двох держав: Української (столиця - Харків) і Чорноморської - зі столицею в Києві.

У товаристві поступово відокремилась група найбільш радикальних членів на чолі з К. Рилєєвим.

У вересні 1825 р. керівники Васильківської управи встановили зв'язок з Товариством об'єднаних слов'ян (існувало ще з 1818 р.), яке очолювали брати Борисови, вихідці з містечка Решетилівка на Полтавщині. Його основні положення сформульовані в "Правилах об'єднаних слов'ян" та у "Клятві". У планах було створення федерації слов'янських народів.

З самого початку діяльності таємні товариства планували проводити революцію в два етапи: перший - захоплення влади, знищення царя, другий - проведення перетворень. Захопити царя вважалось за можливе під час огляду військ (у Бобруйську в 1823 р., в Білій Церкві влітку 1825 р.), але ці плани лишились невиконаними.

Після смерті імператора Олександра І було заплановано переворот. 14 грудня 1825 р. змовники вивели війська кількох полків на Сенатську площу. Силою цих військ вважалося за можливе примусити сенат передати владу Тимчасовому революційному правлінню і проголосити " Маніфест до руського народу", в якому проголошувались основні принципи програми таємного товариства. Відсутність підтримки, слабка пропагандистська робота призвели до трагічних наслідків. Оточені урядовими військами, вони були розсіяні, а потім взяті в полон.

.Відомості з Петербурга активізували діяльність членів Південного товариства. Але влада вже знала про плани товариства завдяки зраді і вжила попереджувальних заходів: було заарештовано Пестеля, братів Муравйових-Апостолів.

Вранці 29 грудня офіцери Кузьмин, Щепило, Соловйов, Сузінов звільнили з-під арешту Сергія Муравйова-Апостола. 30 грудня дві роти Чернігівського полку на чолі з Муравйовим-Апостолом вирушили на Васильково. Було складено у формі запитань і відповідей " Православний катехізис" для пропаганди серед солдатів ідей товариства.

1 січня 1825 р. Чернігівський полк виступив із Василькова, планувалося, приєднавши до себе інші частини, вирушити на Житомир або Київ. Невдачею закінчилась місія прапорщика Мозалевського до Києва, не приєдналися до повстанців інші частини, на які розраховували, місцеве населення хоч і співчувало повстанцям, проте не поспішало відкрито їх підтримати.

3 січня біля села Триліси полк був оточений вірними владі військами. Повстанці спробували налагодити контакт з ними, але у відповідь було відкрито вогонь, загинули 6 солдатів, поручик Щепило та прапорщик І. Муравйов-Апостол. Пораненого С. Муравйова-Апостола заарештували. Верховний суд у Петербурзі засудив до смертної кари Пестеля, Рилєєва, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна, Каховського. Близько 3 тисяч солдатів-учасників повстання було відправлено на Кавказ у діючу армію. Активних членів таємних товариств направили на каторжні роботи до Сибіру.

Схожі статті




Історія України - Юрій М. Ф. - 3. Декабристи. Повстання Чернігівського полку

Предыдущая | Следующая