Історія України - Юрій М. Ф. - Тема 6. Київська Русь

1. Питання походження Русі

Політичні союзи антів і склавинів. як і подібні їм інші об'єднання раннього європейського середньовіччя (наприклад, бургундське, вандальське, готське), що виникли в процесі розкладу родоплемінних відносин, виявилися нестійкими. Але процес формування класового суспільства і виникнення держави у східних слов'ян неухильно йшов уперед.

У "Повісті минулих літ" згадано і локалізовано ряд союзів східнослов'янських племен. У лісовій зоні проживали: словени новгородські, кривичі, полочани, радимичі, дреговичі, в'ятичі. Біля середньої течії Дніпра були поселення полян, на захід і на північний захід від них лежали землі древлян, у басейні Західного Бугу-дулібів, бужан і волинян (з літопису незрозуміло, чи ці племена існували одночасно, чи в різні часи). У передгір'ях Карпат жили хорвати, у басейні Південного Бугу та Дністра - уличі и тиверці. На Дніпровському Лівобережжі - по річках Десна, Сейм, Сула і Ворскла розмістилися сіверяни.

Питання походження Русі протягом тривалого часу породжувала гострі суперечки в історичній науці. Дискусія виникла ще у XVIII ст., коли в стінах Петербурзької академії наук німці Байєр, Міллер та Шльоцер висунули концепцію норманізму. Спочатку дискусія точилася навколо питання про походження назви "Русь". Далі на перший план вийшло питання походження держави Київська Русь, яку норманісти проголошували витвором скандинавів-норманів. Концепція норманізму відразу зазнала рішучої критики з боку Михайла Ломоносова.

Вчені-норманісти вважають, що держава була принесена на Русь у середині IX ст. внаслідок норманського завоювання. Сучасні українські та російські вчені вважають концепцію норманізму недоведеною. Разом з тим дослідники не відкидають самого факту наявності найманців із Скандинавії - так званих варягів, що були на службі у руських князів.

Одночасно здасться правильним твердження про скандинавське коріння Рюрикової династії (висловлювались також гіпотези про західнослов'янське походження), значення якої для Русі, однак, не слід перебільшувати.

Недоведеною є також теза про скандинавське коріння назви "Русь". У середньому Подніпров'ї знаходиться річка Рось та її притоки Роська, Роставиця. Роток, Рокитна, Росава та інші. Ця середньодніпровська Русь і стала ядром усієї Київської Русі. Із консолідацією східнослов'янських племен і утворенням держави термін " Русь" поширився на всю територію останньої.

Крім норманської, існують також інші теорії відносно начебто привнесеної східним слов'янам державності. Висловлювались (на підставі легенд тюркських народів) припущення про тюркські корені Русі. Так, останніми десятиліттями набула поширення теорія американського історика українського походження Омеляна Пріцака про хозарське походження Русі. Він стверджував, що навіть поляни й сам князь Кий та його потомки були хозарами.

2. Утворення Київської держави

Центр Русі сформувався в Середньому Подніпров'ї, у середовищі літописних полян. Після смерті напівлегендарного Кия (жив імовірно в середині V ст.) його нащадки правили на землях Русі, яка становила федерацію "племінних" володінь, кожне з яких було незалежним князівством, пов'язаним з Києвом тільки даниною та необхідністю виставляти на вимогу київського князя певні військові загони.

Спочатку до Русі були приєднані древляни та західна частина земель сіверян, згодом - дреговичі. Окремі племена увійшли до союзу добровільно (літопис не повідомляє про збройні конфлікти з ними), інших було підкорено силою.

На середину IX ст. у Східній Європі сформувалися і діяли три великих політичних утворення східнослов'янських племен, що фігурують в арабських джерелах під назвами Куявія, Славія та Артанія. Вчені вважають, що Куявія - це Київська Русь - держава Аскольда, одного з нащадків Кия (до складу цієї держави входили поляни, древляни, дреговичі та західна частина сіверян). Славія охоплювала землі ільменських слов'ян, столицею яких було місто Ладога. Щодо Артанії існує багато гіпотез, можливими центрами Артанії вчені називають Чернігів та Рязань.

У середині IX ст. Київ досягає свого піднесення. Головні зовнішньополітичні інтереси князя Аскольда були зосереджені на півдні (Візантія. Болгарія) і південному сході (Хозарія, Кавказ, Арабський халіфат). Найвизначнішими зовнішньополітичними акціями київського князя були походи на Візантію (860 та 866 рр.), внаслідок яких були підписані вигідні для Русі договори. У 864 р. руси воювали з болгарами, в 865 р. - з полочанами, а в 869 р. - з кривичами.

У 867 році Аскольд уклав союзний договір з візантійським імператором; Візантія виплачувала київському князю щорічну данину, а він зобов'язувався надавати їй військову допомогу. Однією з основних умов договору було хрещення Аскольда. До Києва було надіслано митрополита з шістьма єпископами.

Подальша доля Аскольда, аж до трагічних подій 882 р., невідома. Стосовно Діра, якого літописи подають поряд з Аскольдом, учені вважають, що не могло статися через помилки літописця.

Поки на півдні зміцнював свої позиції Київ; на півночі східнослов'янських земель - у Славії - внаслідок внутрішніх чвар до Новгорода (припускають, що головним містом Слави могла бути тоді Ладога) було запрошено норманського вождя Рюрика. Окремі дослідники допускають, що новгородський посад ник Гостомисл був тестем Рюрика, саме тому до Рюрика і переходить влада. Рюрик придушує опір словенів.

Схожі статті




Історія України - Юрій М. Ф. - Тема 6. Київська Русь

Предыдущая | Следующая