Історія релігій - Лубський В. І. - Старостильні Православні Церкви

Після Першої світовий воїни деякі Православні Церкви, починаючи з Константинопольського Патріархату, по різних причинах стали переходити з юліанського календаря на григоріанський (названий на Сході "новим стилем"), що випереджає перший на 13 днів. У цей час більшість Православних Церков (за винятком Єрусалима, Росії, Сербії й Гори Афона) використовують "новий стиль" для неперехідних свят, а юліанський календар - для Великодня й пов'язаних з нею перехідних свят. Подібні розбіжності є й серед католиків східного обряду: наприклад, українські греко-католики у США використають юліанський календар.

Коли в 1924 році Священний Синод за підтримкою уряду проводив реформу календаря в Грецькій Церкві, вона викликала серед простих кліриків і мирян найсильніший опір. Вони затверджували, що такого роду реформу можна проводити тільки після скликання Всесвітнього Собору. Хоча розбіжності виникли із приводу календаря, опозиція доглянула в прийнятті "нового стилю" один з наслідків впливу що народився екуменізму й неправославних Церков, що, з її точки зору, порушувало чистоту православної віри.

У травні 1935 року 3 єпископи Грецької Церкви повернулися до старого календаря й очолили виниклий рух. Незабаром вони присвятили ще 4 єпископів, але потім один з ініціаторів і двоє знову присвячених повернулися в Грецьку Церкву. Священний Синод негайно змістив 4 інших "старостильних" єпископів, позбавив їхнього єпископського сану й на п'ять років заслав у віддалений монастир. Крім того, Священний Синод призвав уряд або вжити суворих заходів проти опозиції, або погодитися на повернення до юліанського календаря. Влада, однак, відмовилася від рішучих мір - почасти тому, що ті, хто перебував в опозиції реформам, підтримували монархію, що була тоді слабкою.

Через кілька місяців чотири зміщених єпископи повернулися в Афіни.

Супротивники нового календаря відомі як "старостильники", або Істинно Православна Церква Греції. Спочатку їх очолював митрополит Флоринський Хрізостом. Незабаром у цій групі почалися розколи через суперечки про дійсність таїнств у Грецькій Православній Церкві: меншість наполягала на тому, що таїнства офіційної Церкви безблагодатні. Після смерті Хрізостома в 1955 році старостильники залишилися без ієрархів, поки в 1960 році єпископи Російської Православної Церкви Закордоном не присвятили для них декількох нових єпископів. В 1970 році виник новий розкол, що призвів до того, що в 1979 році утворилися два суперничих Синоди: очолюваний архієпископом Гардікским Оксентієм і митрополитом Корінфским Каллістом справжньому. В 1983 році Калліст пішов на спочинок, і його перемінив митрополит Мегарський Антоній.

В 1984 році від Авксентиєвського Синоду відпала група, очолювана митрополитом Пірейським Геронтиєм. У тому ж році Синод митрополита Антонія саморозпустився й примкнув до Синоду митрополита Геронтія, тобто до тих, хто заперечує благодатність таїнств Грецької Церкви. Главою Синоду був обраний архієпископ Хрізостом II. До цього часу з єпископів-старостильників таїнства Грецької Церкви визнавали тільки митрополит Оропосський і Філейський Купріян і митрополит Сардінський Іоанн. В 1985 році вони хиротонисовали нових єпископів і знайшли підтримку в старостильників Румунії й Болгарії. В 1994 році архієпископ Оксентій вмер, і до середини 1998 року новий глава його Синоду обраний не був. У цей час Синод, очолюваний архієпископом Хрізостомом ІІ, - самий численний серед груп старостильників у Греції. Другий по чисельності синод на чолі з митрополитом Купріяном. Число прихильників Синоду, раніше очолюваного архієпископом Оксентієм, у Греції помітно скоротилося, але досить велико за її межами, зокрема, у США.

Існує невелика група крайнього толку, так званих "матфєївців", що має в Греції близько 40 священиків і сильну чернечу традицію в жіночому Введенському монастирі в Кератеа (300 черниць) і чоловічому Преображенському монастирі (60 ченців). Кілька десятків тисяч прихильників цієї групи впевнені, що вони єдині православні, що залишилися у світі.

Незважаючи на всі ці поділи, грецькі старостильники сприймають себе як єдиний рух. Хоча в Греції, особливо в 1950-і роки, старостильники піддавалися сильним гонінням, сьогодні вони існують цілком вільно. Вони затверджують, що їхньої сотні тисяч, що в них більше 200 священиків в 120 приходах, 38 з яких перебувають навколо Афін, і близько 100 монастирів. Церкви старостильників можна довідатися по відсутності в них електричного висвітлення й ослонів, і по таких особливостях богослужіння, як традиційний візантійський спів і часті цілонічні пильнування.

Подібний рух старостильників виник в Румунії після того, як в 1924 році патріарх Мирон Крістя ввів григоріанський календар. На чолі опозиції стояв настоятель молдавського Покровського Скиту ієромонах Гликерії. До 1936 року він побудував 40 церков, в основному, у Молдавії. Румунський уряд вжив строгих заходів по припиненню руху: перед початком Другої світової війни всі старостильні церкви були закриті. Після війни Глікерий відновив свої зусилля, і більше половини церков було знову відкрите. Комуністи дозволили руху вижити, хоча час від часу й піддавали його гонінням. В 1955 році збіглий на спочинок румунський дравославний митрополит Галактіон Кордун примкнув до старостильників, поставляючи їм священиків. Він самостійно поставив трьох нових єпископів, установивши, таким чином, безперервну ієрархію. Румунські старостильники, на відміну від грецьких, не перетерпіли розколів. Сьогодні, як думають, румунські старостильники нараховують 500 000 віруючих. В 1998 році в цій Церкві було 6 єпископів, 119 священиків, 30 дияконів, 218 ченців, |427 черниць, 110 приходів й 13 більших чернечих громад (6 чоловічих й 7 жіночих). Першоієрарх митрополит Власні (обраний в 1992 році) має резиденцію в Преображенському монастирі в Слетьоарі, духовному й адміністративному центрі Церкви.

Старостильна Православна Церква існує й у Болгарії, де патріарх в 1960-х роках ввів новий календар. Болгарських старостильників очолює єпископ Тріадицкий Фотій (народився в 1956 році, хіротонісован в 1993 році), це досить велика громада. До неї ставляться 19 священиків, 3 диякона, 17 приходів, 9 каплиць, один жіночий монастир (25 черниць) і один чоловічий (20 ченців). Адміністративний центр Церкви - у Софії.

Схожі статті




Історія релігій - Лубський В. І. - Старостильні Православні Церкви

Предыдущая | Следующая