Історія релігій - Лубський В. І. - Сірійська Церква

Сірійська Церква зводить своє походження до ранніх християнських громад Антиохії, згаданим у Діяннях Апостолів. На початку християнської епохи Антиохійска Церква була одним з найбільших центрів християнства. Проте, Халкидонський Собор 451 року викликав у громаді розкол. Навчання Собору було нав'язано візантійською владою в містах, але сільське населення здебільшого його відкинуло.

В VI столітті єпископ Едесси Яків Барадай, незважаючи на протидію Візантійської влади, висвятив велику кількість єпископів і священників для оформлення тих, хто відкинув Халкідон. Згодом цю Церкву стали називати "яковітською", вона мала свою власну літургію (так звану "західносірійську" або "антиохійську") і інші обряди. У богослужінні ця Церква використовує розмовну сірійську мову. Деякі громади Церкви виникли за межами Візантійської імперії, у Персії.

Завоювання цієї області персами, а потім арабами поклало кінець гонінням з боку Візантії й створило умови, що сприяють подальшому розвитку Сірійської Церкви. У Середні віки мало місце велике відродження сірійського православного утворення, процвітали богословські, філософські, історичні наукові школи. В апогеї свого розквіту Церква нараховувала двадцять митрополичих кафедр й 103 єпархії що поширювалася аж до Східного Афганістану. Відомо про громади сірійських православних християн, які проживали в цей період у Туркестані й Сінцзяне.

Навала Тамерлана наприкінці XVII століття, при якому більшість сірійських церков і монастирів було зруйновано, поклало початок повільному занепаду Церкви. Жорстокі удари нанесли Церкви гоніння й різанина в Східній Туреччині під час Першої світової війни, що привело до розсіювання громади по усім світі.

Ефіопська Церква, особливо в останні роки, діяльно допомагає нужденним. Вона робить допомогу біженцям і потерпілим від посухи, під її заступництвом засновано безліч сирітських притулків.

До соціалістичної революції 1974 року, зкинувшої імператора й, що поставила в главі уряду полковника Менгісту Хайле Маріама, Ефіопська Православна Церква була державною Церквою. Незабаром після революції Церква була відділена від держави й більшість церковних земель були націоналізовані. Це послужило сигналом для початку антирелігійної кампанії по всій країні.

Донині сірійські православні продовжують свою мандрівку. В 1950-60-х роках багато хто з них емігрували з Іраку й Сирії в Ліван. В Іраку вони рухалися з північного міста Мосул у Багдад. Найбільші втрати громада понесла в південній Туреччині, де проживає незначне число сирійців. На початку ХХ століття багато православних сирійців емігрували по політичних й економічних причинах у Західну Європу й Америку.

У сирійців сильна чернеча традиція. Кілька монастирів збереглося в провінції Мардін у Туреччині й в інших районах Близького Сходу. Недавно був заснований монастир у Нідерландах, єдиний у діаспорі.

До 1034 року сірійські патріархи перебували в Антіохії, потім вони перебували в монастирі Мар Барсаума (1034-1293 р.), у монастирі Дер ез Запфаран (1293-1924 р.), Хомсе, Сирія (1924-1959 р.) і, нарешті, у Дамаску (з1959 р.).

Богословське утворення в істотному ступені пов'язане з монастирями. Головний богословський інститут патріархії - Сірійська Православна Семінарія Св. Єфрема, заснована в 1939 році в Мосуле (Ірак), але в 1960-х роках перебравшася в Ліван. В 1968 році були відкриті нові факультети в Атшане, біля Бейрута, але громадянська війна в Лівані змусила перенести заняття в Дамаск. Нові відділення семінарії Св. Єфрема в Сайдная, біля Дамаска, минулого освячені сірійським патріархом 14 вересня 1996 року.

Із середини XVII століття до сірійського патріархату належить автономна Церква в і Індії, частина якої називається нині "Маланкарська Сірійська Православна Церква". її настоятель, католикос Мар Василь Павло II, помер у вересні 1996 р. До початку 1998 року його спадкоємець не був обраний. Див.: ІІ. Е. Маланкарська Православна Сірійська Церква.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: СИРІЯ, ЛІВАН, ТУРЕЧЧИНА, ІЗРАЇЛЬ, ІНДІЯ, ДІАСПОРА

ГЛАВА: ПАТРІАРХ ІГНАТІЙ ЗАККА І ІВАС (НАРОДИВСЯ В 1933 РОЦІ, ОБРАНИЙ В 1980 РОЦІ)

ТИТУЛ: СІРІЙСЬКИЙ ПРАВОСЛЛВНИЙ ПАТРІАРХ АНТІОХІЇ Й УСЬОГО СХОДУ

Схожі статті




Історія релігій - Лубський В. І. - Сірійська Церква

Предыдущая | Следующая