Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л. С. - 8.1. Зародження системи національної політичної економії у Німеччині

8.1. Зародження системи національної політичної економії у Німеччині

Критичне переосмислення деяких основоположних принципів класичної школи пов'язане з ідеями ще одного напрямку в економічній науці, який сформувався у першій половині XIX ст. Представники цієї течії звернули увагу на надмірну абстрактність і необгрунтований універсалізм класичної школи, що претендувала на розкриття єдиних і загальних для всіх часів і народів "природних" законів, які управляють господарчими процесами. При такому підході зовсім не враховуються особливості історичного розвитку окремих країн, їх національно-культурні традиції, конкретні умови, у яких формуються господарські інститути і способи їх функціонування. У противагу індивідуалізму класичної школи висувалося поняття нації як єдиного господарського організму, економічні та правові дії якого підпорядковувалися не егоїстичним інтересам особистості, а колективним завданням і цілям, які в різних націй можуть бути різними, а тому вивести єдині принципи і закони, які б в однаковій мірі застосовувалися до всіх, неможливо.

Подібні погляди були близькі представникам тих країн, що відстали у своєму економічному розвитку і не могли конкурувати з більш розвинутими у промисловому відношенні державами. Для них визнання загальних економічних законів означало виправдання їхньої відсталості, що була наслідком неминучих "природних" процесів, так само як і передові позиції більш розвинених країн. Твердження, що кожна країна розвивається за своїми законами, посіяло надії на можливість рівноправних відносин, усуваючи фатальну приреченість на економічну відсталість.

Сприятливим грунтом для поширення такого роду ідей виявилася Німеччина, що у першій половині XIX ст. була країною політично роздробленою й економічно слаборозвиненою, обплутаною мережею феодальних пережитків. Прагнення до подолання відсталості і більш динамічного розвитку знайшло відображення в поглядах представника прогресивної національної буржуазії Фрідріха Ліста (1798-1846). Свої ідеї він виклав у книзі "Національна система політичної економії" (1841), де, полемізуючи з класичною школою, відстоює право кожної нації на специфічний характер розвитку. Теоретичним обгрунтуванням цього є його вчення про стадії економічного розвитку. Кожна нація проходить у своєму русі ряд послідовних етапів. Ліст виділяє п'ять таких стадій: мисливську, пастушу, землеробську, землеробсько-мануфактурну, землеробсько-мануфактурно-торгову. Різні країни в даний момент можуть перебувати на різних стадіях розвитку, а тому їхні економіки не можуть підпорядковуватися єдиним універсальним законам. Відповідно до цього повинна будуватися й економічна політика держави, що враховує особливості тієї стадії; на якій перебуває країна, щоб щонайкраще вирішити головне завдання - сприяти розвитку продуктивних сил нації. Так, торгові взаємовідносини країн, які перебувають на одній стадії розвитку можуть дотримуватися принципу вільної торгівлі. Але для країн, які перебувають на різних стадіях, цей принцип не підходить, тому що менш розвинута країна свідомо програє, не витримуючи конкуренції з боку промислово більш розвинених країн. У цій ситуації для неї більш придатною буде протекціоністська політика, яка захищає молоду вітчизняну промисловість від іноземної конкуренції. Ліст однак бачить і негативні наслідки протекціонізму, який створює пільгові умови вітчизняним виробникам, що послабляє для них стимули пошуку найбільш ефективних варіантів економічних рішень. Тому він веде мову про "виховний протекціонізм", який підтримує національну промисловість лише доти, поки вона не зміцніє і не досягне того ж рівня, що і її іноземні конкуренти. Після цього стає можливим і доцільним повернутися до політики вільної торгівлі. Свої висновки Ліст намагається підкріпити докладним описом господарської історії європейських країн, чому присвячена значна частина його книги. Звернення до економічної історії стає важливим аргументом в обгрунтуванні закономірностей господарського життя.

Цей підхід був сприйнятий, розвинутий і в кінцевому рахунку оформлений в особливий напрямок в економічної науці, який одержав назву історичної школи. Його представники, професори німецьких університетів, не просто сприйняли ідеї Ліста про стадійність господарського розвитку і про специфічний для кожної нації характер економічних відносин, але й узагальнили їх у понятті "історичного методу в політичній економії". Написані ними праці не тільки містять багатий фактичний матеріал з історії господарських форм і інститутів, але і претендують на принципово новий методологічний підхід до аналізу економічних явищ. Суть його полягала у відмові від методу наукової абстракції як способу пізнання і заміні його описом еволюції господарських процесів у різних народів. Тільки простеживши виникнення, розвиток і послідовну зміну різних форм господарської організації суспільства можна зрозуміти, що являє собою економіка. При цьому стає очевидним, що кожна країна неповторна у своєму розвитку і те, що доцільно для однієї, стає безглуздим для іншої. Тому безглуздо говорити про створення єдиної, загальної для всіх економічної теорії.

Ф. Ліст був прихильником ліберальних ідей (у тій їхній частині, що стосувалась розвитку капіталістичної промисловості) і реформ, перешкодою для яких, на його думку, була внутрішня митна політика Німеччини (в країні існували митні кордони між окремими державами конфедерації).

Вивчаючи економічні погляди Ліста, слід зосередитись на таких напрямках його вчення:

> заперечення космополітизму (науки про те, як людство в цілому може досягти високого рівня добробуту) і необхідність переходу до

"істинної політекономії" (науки про те, якого типу політики має дотримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою);

> доведення похідного характеру приватних інтересів від суспільних;

> розуміння категорії "продуктивні сили", змісту, напрямків і можливостей реформування;

> розуміння конкуренції як протиборства національних інтересів (він називає їх "приватними інтересами націй").

Формулюючи економічну програму розвитку німецької економіки Ф. Ліст наголошує на необхідності застосування мобілізаційної моделі, яка передбачає на першому етапі її закритість (автарктичність, самодостатність). Важливими пунктами економічної політики він вважає високий рівень освіти та "індустріальне виховання нації", а інвестиційну доктрину розглядає не орієнтовану на економічні стимули, а як складову загальнонаціональної політики.

Отже, Ліст визнавав політичну економію наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації, що суперечило класичній економічній науці, яка вивчала проблеми загальноцивілізаційного розвитку, його стимули та закономірності.

Основний об'єктивний закон розвитку суспільства, на його думку, полягає в тім, "що численні покоління, що настають одне за одним, поєднують свої сили, щоб досягти єдиної мети, і розподіляють у певному розумінні між собою зусилля, котрих потребує досягнення цієї мети". У цьому визначенні відбивається методологія Ліста, історична та національна водночас. Вона інша, ніж у класиків, які всі покоління розподіляли за формаціями, прив'язуючи їх за допомогою їхніх приватних інтересів до форми власності і в такий спосіб визначаючи основний економічний закон суспільного розвитку (за Смітом і Рікардо - отримання максимального прибутку).

Схожі статті




Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л. С. - 8.1. Зародження системи національної політичної економії у Німеччині

Предыдущая | Следующая