Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л. М. - Сеньйоральна, станово-представницька та абсолютна монархії у країнах Західної Європи

Церква відіграла особливу роль в історії середньовічної держави. На момент виникнення варварських королівств християнство близько двох століть було офіційною релігією Римської імперії. З духовної общини церква перетворилася на соціально-політичну організацію зі своєю ієрархією. Теократична доктрина розглядала церкву як єдину організацію, якій належить право бути посередником між Богом та людьми. "Варварські" королі приймали ортодоксальне християнство заради підтримки церкви. Так, Карл Великий спирався на церкву з метою політичної консолідації Франкської імперії. У 800 році папа Лев ПІ проголосив Карпа імператором Римської імперії. В особі імператора франків церква одержала захисника своїх значних земельних володінь та імунних прав. Імператор узаконив церковну десятину. Християнська церква стала великим земельним власником. їй належали близько 1/3 оброблюваних земель. У VII столітті оформлюється церковна юрисдикція: встановлюється церковний імунітет священнослужителів (заборона світського втручання у справи церкви). Пізніше церква набуває права сеньйорального суду стосовно підвладного населення, залежних станів, васалів. Одночасно християнська церква перетворюється на незалежну, автономно керовану централізовану політичну і духовну організацію. Державні справи стали розглядатися римськими папами як один з найважливіших аспектів діяльності церкви.

У Х-ХІ столітті християнська церква переживає занепад. По-перше, претензії західної церкви на особливу політичну роль викликали негативне ставлення візантійських імператорів і східного духівництва. У1054 році єдина християнська церква розділилася на західну (римсько-католицьку) і східну (греко-католічну, чи православну). По-друге, з розпадом імперії Каролінгів католицька церква потрапляє в залежність від світської влади. Так, германський імператор Оттон І, який прагнув відновити Римську імперію, добивається права інвеститури - призначення і затвердження у сані ієрархів церкви (єпископів, а фактично пап).

У XI-XII столітті відбувається "папська революція". Починаючи з Григорія VII, римські папи активно претендують на керівництво всім християнським світом. Католицька церква перетворюється на надтериторіальну, загальноєвропейську "монархію" зі своїми політичними, фінансовими, дипломатичними, судовими органами. За умов феодальної роздробленості католицька церква була найбільш стабільним інститутом феодального суспільства, що зміцнювало її авторитет. Посиленню церковного впливу на світські справи сприяло впровадження у 1204 році Іннокентієм II особливого церковного ордену - інквізиції для боротьби з єретиками, ворогами церкви і релігії, а також для захисту устоїв християнства. Інквізицію було віддано в руки "малоймущих" орденів (переважно домініканців). Інквізитори наділялися необмеженими повноваженнями і підпорядковувалися безпосередньо папі. На випадок спротиву інквізиторам місцеві єпископи і світська влада могли бути піддані прокляттю.

Таким чином, католицька церква стала основним інститутом, який санкціонував соціально-політичну систему феодалізму.

Сеньйоральна, станово-представницька та абсолютна монархії у країнах Західної Європи

Сеньйоральна монархія - це форма феодальної держави, побудованої за принципом сюзеренітету-васалітету, У країнах Західної Європи сеньйоральна монархія була поширена з IX до XII століття. Передумови для виникнення сеньйоральної монархії створювалися у процесі формування феодальних стосунків. Вона передбачала роздрібнення верховної влади або злиття верховної влади із земельною власністю. Володар сеньйорії поєднує приватні права власника землі з державними правами на осіб, які проживають на його землі. В адміністративній системі феодальної держави головну роль відігравали органи сеньйорального управління. Центральна влада наділяла феодалів особливими правами - імунітетами, внаслідок яких сеньйорія вилучалася з ведення державної влади в судових, податкових, адміністративних справах. Це призводило до фактичного розподілу країни на значну кількість незалежних і напівзалежних володінь. Останні об'єднувалися договірними васальними обов'язками (між феодалами, між феодалами та селянами). В основі соціально-правових відносин знаходилися особистісні зв'язки, побудовані на принципах патронату. За умови постійних воєн і слабкої державної влади виникала потреба в захисті і покровительстві більш слабких соціальних суб'єктів сильнішими. Тому соціально незахищений суб'єкт довіряв себе владі більш сильного. У відповідь володар брав на себе майже всі права і обов'язки державної влади стосовно підвладного (судові, охоронні, адміністративні функції).

Земельна власність мала умовний характер. Земля, одержана від того, хто стояв вище у феодальній ієрархії, покладала на володаря особисті обов'язки. Феодальне землеволодіння зумовлювалося або оброком (селянським утримуванням), або службою (феоди). Недодержання цих умов слугувало підставою для втрати володіння, що позбавляло власність абсолютної свободи розпорядження. Розвиток феодального імунітету призвів до розширення прав васалів на землю і обмеження їхніх обов'язків перед сюзереном. Подрібнення великих сеньйорій привело до послаблення центральної королівської влади і фактичного розпаду єдиних держав на декілька сеньйорій. Основна маса васалів не підкорялася королю (принцип "васал мого васала - не мій васал"), влада якого ставала номінальною і поширювалася лише на територію його домену. Король сприймається як "перший серед рівних", з'являється практика обрання короля верхівкою феодалів з додержанням династичного принципу. За умов панування натурального господарства, політичної децентралізації феодальна роздробленість призвела до економічного зміцнення окремих сеньйорій, оскільки феодали ефективніше здійснювали функції державної влади стосовно підвладного населення. Класична сеньйоральна монархія утворилася у Франції. Особливістю Німеччини став період феодальної роздробленості, який затягнувся. В Англії сеньйоральна монархія відзначалася збереженням авторитету королівської влади, яка обмежувала феодальний імунітет. Під час норманського завоювання Англії король Вільгельм оголосив себе верховним власником землі і зобов'язав усіх землевласників принести йому васальну присягу. В результаті цього в Англії рано оформилася верховність королівського правосуддя щодо феодальних судів.

Схожі статті




Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л. М. - Сеньйоральна, станово-представницька та абсолютна монархії у країнах Західної Європи

Предыдущая | Следующая