Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л. М. - 4. Право Стародавнього Китаю

Правова система Китаю формувалася під впливом двох протиборчих учень - етико-політичних догматів конфуціанства та політико-правових концепцій легізму.

Право Стародавнього Китаю - це, перш за все, кримінальне право. Тут центральне місце посідає карне уложення Тан - "Тан люй шу і", в якому сконцентровано всю філософію права Китаю.

"Тан люй шу і" (карні установлення Тан)

Кримінальний кодекс китайської династії Тан (618-907 роки нашої ери) належить до групи найкрупніших правових пам'ятників світової цивілізації. Це перший з китайських юридичних зводів, що повністю зберігся. Він містить у конкретних нормах основні принципи китайського кримінального права, які згодом лягли в основу всього китайського законодавства та вплинули на правотворчість суміжних з Китаєм країн.

Розроблення та прийняття кодексу

Кодекс розроблено за розпорядженням засновника династії Тан - Гао-цзу (тронне ім'я Гао-цзу носив також засновник династії Хань, колишній селянин Лю Бан). Останній повелів голові Шаншушену (урядовий департамент) Лю-Вень-цзину скласти проект карного кодексу, взяв за зразок Кодекс Кай-хуана (589-600 роки) та Кодекс Да-е (618-617 роки), що були прийняті за династії Суй (581-618 роки). Династія Суй жорстокістю правителя і законів викликала громадські обурення та заколоти. Тому було вирішено переробити зазначені кодекси, радикально їх пом'якшивши (Гао-цзу розпорядився залишити смертну кару тільки за державну зраду, вбивство, грабіж та дезертирство). Однак перероблення цих кодексів не дало позитивних результатів. Комісія танських правознавців розпочала створення нового кодексу, в якому мали бути максимально пом'якшені покарання, а положення кодексу відповідати в першу чергу потребам управління державою.

У 653 році під керівництвом Чжансунь У-цзи, родича імператора, було створено остаточний варіант. Кодекс "Тан люй шу і" складається з 30 цзюанів (цзюань - це окремий сувій з текстом, аналог розділу), 502 статей та 12 розділів:

1) покарання та правила їх застосування (57 статей. Цзюані 1-6);

2) охорона та забезпечення заборон (33 статті. Цзюані 7-8);

3) службові обов'язки та порядок їх виконання (59 статей. Цзюані 9-11);

4) родина та шлюб (46 статей. Цзюані 12-14);

5) державні стайні та сховища (28 статей. Цзюань 15);

6) самовладні мобілізаційні дії (24 статті. Цзюань 16);

7) розбій та розкрадання (54 статті. Цзюані 17-20);

8) бійки та позови (60 статей. Цзюані 21-24);

9) шахрайства та підроблення (27 статей. Цзюань 25);

10) різнорідні кримінальні встановлення (62 статті. Цзюані 26-27);

11) затримання та втечі (18 статей. Цзюань 28);

12) судочинство та тюремне утримання (34 статті. Цзюані 29-30).

Кодекс добре організовано. Розробники забезпечили кожну статтю коментарями, роз'ясненнями, "питаннями" та "відповідями", прикладами.

Філософія кодексу

Право Стародавнього Китаю відрізняється від європейських та багатьох східних правових систем декількома важливими ознаками. Право тут не є освяченим божественним авторитетом. "Винахід" права приписувався "варварам", оскільки останні, на думку китайців, не мали моральних регуляторів поведінки і тому вимушені були вдаватися до зовнішньої примусової сили закону. (За легендою право - "фа" - винайшов варварський народ міао у XXIII столітті до н. е. "Небо" потім винищило цей народ.)

У побуті китайців звернення до права вважалося ганебним. Мешканцю общини слід було дотримуватися риті в, свого роду дхармів, що відповідали його соціальному статусу в суспільстві. Кодифікованого цивільного права Китай узагалі до XX століття не мав, оскільки господарські відносини регулювалися переважно адміністративним шляхом. Що стосується кримінального права, то, як вважалося, у "кращі часи" в ньому не було потреби, оскільки люди керувалися виключно нормами моралі. Лише внаслідок "псування звичаїв" довелося звернутися до "варварського" регулювання суспільних відносин за допомогою норм права. Китаю споконвічно чуже європейське розуміння рівності людей у праві. Кримінальне право Китаю є глибоко становим та найретельнішим чином ранжируваним. Але в цій нерівності парадоксальним чином виражається уява китайських законодавців про моральну справедливість права: застосовувати однакові покарання до різних за моральними достоїнствами осіб несправедливо, і навпаки, застосовувати різні покарання, що є адекватними відносно морально нерівноцінних людей, - справедливо. Рівність, за уявленням китайських правників, полягає у відповідності міри впливу моральному рівню особи. Оскільки "кількість моралі" в людині є тотожною її соціальному рангу, службовому становищу та ступеню спорідненості з носіями більш високого соціального рангу, то і застосування норм права має відповідати ранговому становищу особи. Цей принцип пронизує весь кодекс.

Становлення китайської державно-правової доктрини, у тому числі кримінально-правової, проходило під впливом чотирьох традиційних для Китаю вчень: конфуціанства, даосизму, моїзму та легізму. Усі чотири школи мали за мету привести величезну імперію, яку роздирали соціальні суперечності, династичні війни та народні повстання, до внутрішньої гармонії, до порядку, який став би продовженням і відображенням універсального порядку, заданого Небом. Ставилася мета створити практичну теорію ідеального гармонійного суспільства. Однак шляхи та засоби, запропоновані конфуціанцями, даосистами, моїстами та лепетами, відрізнялися. У конфуціанців - це стереотип поведінки ("Лі"), диктований морально-соціальним боргом "І". "Лі" - ритуал, правило пристойності, церемонія, соціальний аспект, що розуміється в широкому морально-етичному плані. Вищим гарантом порядку та моральних підвалин виступає Небо - сила світобудови, що гармонізує. Небо передає гармонізуючу благодать за спадним принципом: імператорові (синові Неба) - правителеві - старшому чиновникові - старшому в роді - голові родини. Зверху сходить Порядок, знизу - синовня шанобливість, морально-соціальний обов'язок шанувати старших -132 предків, батьків, старших за посадою, імператора та Небо. Авторитет старших та диктована моральним обов'язком синовня шанобливість молодших утворюють гармонію. Будь-яке відступлення від цього порядку веде суспільство до згубного хаосу.

Конфуціанізації китайського права сприяла діяльність філософа та політика епохи Хань Дун Чжун-гу (179-104 роки до н. е.), якого прозвали "Конфуцієм епохи Хань". Він учив, що добре в людині має виявлятися та затверджуватися вихованням, а зле - придушуватися покаранням. Конфуціанізація права, що розпочалася в період Хань, тривала декілька століть і завершилася в період Тан. Кодексу "Тан люй шу і" притаманна етична зорієнтованість, у ньому частими є пояснення і виправдовування норм традиційного приписання моралі та відсилання до пам'ятників давнини.

Злочини і покарання

Тяжкість злочинів у "Тан люй шу і" вимірюється ступенем порушення морального обов'язку. Найтяжчі з них поєднуються в "Десять зол" (Цзюань 1, ст. 6). У кодексі вони характеризуються як "граничне зло". До їх числа належать "Намір Повстання проти", "Намір Великої норовистості", "Намір зради". Ці три види злочинів так чи інакше спрямовано проти держави та влади імператора. Далі йдуть "Злісна норовистість" (нанесення побоїв, намір вбити або вбивство найближчих родичів), "Збочення" (вбивство трьох людей в одній родині, розчленовування, виготовлення отрут, ворожіння), "Велика нешанобливість" (розкрадання ритуальних приладів, предметів імператорського вжитку, нешанобливі висловлювання "про Того, хто в паланкіні", взагалі "поведінка, що не відповідає моральним підвалинам Лі підданого"), "Синовня нешанобливість" (донос на діда, бабку, батька, мати, їх погане забезпечення, порушення строків жалоби і под.), "Ворожнеча" (намір вбивства або продажу далеких родичів, нанесення побоїв чоловікові, донос на родичів), "Порушення обов'язку" (вбивство голови закладу, свого начальника округу, повіту, свого наставника, невиявлення скорботи про смерть чоловіка, нове заміжжя до закінчення жалоби), "Внутрішній Хаос" (залучення до розпусних стосунків родичів, наложниці батька або діда). Велику кількість статей кодексу (33) присвячено злочинам проти порядку управління (особливо це стосується охорони імператорських палацових комплексів, несення караульної служби, охорони кордонів), специфічним злочинам чиновників (хабарництво, привласнення майна з використанням службового становища та ін.). Посадові злочини поділялися на "приватні", тобто особисто корисливі, та "суспільні", що не мали корисливого характеру. Кодекс розрізняє злочини умисні сплановані (вчинені за заздалегідь розробленим планом), умисні несплановані (прямий намір, але без заздалегідь підготовленого плану), неумисні дії ("коли очима та вухами не зумів помітити, а в думках та побоюваннях не зміг передбачити"), помилкові дії. Кодекс передбачає п'ять видів покарань: 1) покарання легкими ціпками; 2) покарання важкими ціпками; 3) заслання; 4) каторжні роботи; 5) смертну кару через удавлення або відсікання голови. Кодекс не містить тілесних покарань та кваліфікованих видів смертної кари. Покарання - від легких ціпків до смертної кари - могли замінюватися штрафами від 1 до 120 цзинів міді (один цзинь -569,82 г) або компенсуватися пониженням у посаді. Однак такі зміни не допускалися відносно злочинів, що входять до "Десяти зол".

Порядок призначення покарань

Це найскладніша та найбільш докладно розроблена частина кодексу. Покарання скрупульозно обчислювалося. Встановлені в ньому санкції являють собою усереднений стандарт і орієнтовані на вільних простолюдинів. Для знатних і особисто залежних покарання могло або пом'якшуватися, або ставати жорсткішим. У кожному окремому випадку злочин розцінювався ситуативно, а міра покарання мала точно відповідати ступеню знатності, ранту, обійманій посаді, родинному стану та багатьом іншим обставинам. Мета покарання полягала у відновленні порушеної злочином гармонії шляхом адекватної компенсації. Покарання мало бути рівним за силою злочину. Якщо злочинець покаявся у вчиненому та усунув заподіяне ним зло, він не підлягав покаранню. Судові функції у період Тан виконувалися повітовою або окружною адміністрацією, для чиновників - тими відомствами, в яких він служив. Злочини, які каралися каторгою або засланням, розглядалися центральними відомствами. Смертну кару міг призначати лише імператор.

Кодекс (Цзюань 1, ст. 7) вказує на "Вісім причин для обговорення", які встановлюють особливий порядок призначення покарань для родичів імператора, наближених до нього, "гідних та шляхетних чоловіків", осіб, що мають "велику доблесть", обіймають посади третього рангу та вище, почесні посади другого рангу, титули знатності першого рангу, представників попередніх династій та тих, "хто старанно працює". У випадках, коли особи перелічених категорій вчиняли злочин, що не тягнув за собою смертної кари, покарання їм знижувалося на один ступінь та могло або замінятися сплатою відповідного штрафу, або компенсуватися пониженням у посаді. У випадках, коли передбачалась смертна кара, урядовий департамент доповідав справу імператорові з проханням дозволу на "обговорення" справи. Після "обговорення" урядовим департаментом матеріали справи знову надсилалися імператорові для "незаперечного вирішення". Однак такий порядок призначення покарання не застосовувався для злочинів, що входили до "Десяти зол". Під час призначення смертної кари імператор за запитами судової палати підтверджував своє рішення або п'ять разів, або три рази, або один раз, залежно від характеру злочину. Призначення та виконання покарання визначалися низкою інших чинників: не можна було призначати смертну кару, якщо злочинець був єдиним, хто мав доглядати за старими або хворими батьками. Саме в таких випадках не можна було призначати заслання, виконувати покарання навесні та влітку, аби не порушити "гармонію життя".

Характерною рисою "Тан люй шу і" є суворе переслідування злочинів проти родинної моралі. Досить сказати, що той, хто доніс на своїх батьків, діда або бабку, підлягав удавленню, навіть якщо донос був правдивим.

Схожі статті




Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л. М. - 4. Право Стародавнього Китаю

Предыдущая | Следующая