Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Політико-правові засади встановлення і діяльності німецького окупаційного режиму в Україні

Встановлення окупаційної влади зумовлювалася успіхами гітлерівців на східному театрі воєнних дій (на той час майже вся Україна була під німецькою окупацією).

В оточенні Гітлера обговорювалося два варіанти організації окупаційної адміністративної влади. Перший варіант, що персоніфікується з А. Розенбергом, рейхсміністром окупованих східних територій передбачав надання права окупованим народам на створення маріонеткової держави, з допомогою якої можна було реалізовувати окупаційні плани. Суть цього плану (за Б. Єржабковою) західні республіки Радянського Союзу (Україна і Білорусь) повинні фактично визнати німецьке верховенство; це було метою

Гітлера - зробити Німеччину домінуючою державою. Згодом Балтійські держави на сході мали повністю злитися з великим німецьким рейхом, а на півдні кавказькі народності повинні були отримати формальну незалежність. Порівняно з могутньою Росією це були малі території і не мали великого значення для Німеччини.

Україна навесні 1941 р. у плані Розенберга щодо німецької окупації розглядалась як одна із найміцніших складових ланцюга держави-сателіту Москви. Він вважав, що Україна станс зручною, родючою і дохідною житницею рейху. У своїх записах Розенберг дав короткий історичний огляд, де стверджував, що Київ є головним варязьких держав - звідси сильний північний колорит, висока працездатність, національна гідність українського народу. У подальших планах він передбачав необхідність встановлення в Україні (за Б. Єржабковою) "самостійної держави, яка буде перебувати у тісному, нерозривному союзі з німецьким рейхом", та її розширення на схід за рахунок російських територій (аж до Волги і ще мала охоплювати Республіку німців Поволжя).

Отже, у проектах А. Розенберга Україна розглядалась як союзник Німеччини і противага Росії. їй (Україні) відводилося першорядне місце у планах ведення війни проти СРСР. Але вже на підготовчому етапі вирішальною була позиція Гітлера, який не поділяв поглядів Розенберга. До другого варіанта, який саме і реалізовувався, схилялася також більшість із оточення Гітлера, в т. ч. і парі" апарат на чолі з Мартином Борманом: повністю заперечувались інтереси українців та інших народів і передбачалась їх нещадна експлуатація. Зокрема, на думку Гітлера, "єдиною правильною політикою є та, яка забезпечує нас (німців) найбільшою кількістю продуктів харчування" (Б. Єржабкова). У підсумку така політика передбачала геноцид українського народу.

Ще у березні 1941 року Гітлер, підкреслюючи суть майбутньої війни, визначав її як війну нещадного знищення, в якій окупаційна влада має бути особливо жорстокою. Головна мста такої адміністрації - зробити господарство окупованих областей придатним для задоволення німецьких потреб (Б. Єржабкова). Воно повинно було забезпечувати продуктами місцевого походження не лише численні німецькі військові корпуси і весь особовий склад, а й відправляти значну їх частину у Німеччину для потреб німецького цивільного населення.

Україна була однією із найважливіших для Рейху серед окупованих східних областей: майже найбільша територія, високоврожайні землі, чудовий регіон постачання продуктів харчування і робочої сили. Вона була повністю окупована німецькими військами і довго залишалася в їх руках як частина великої держави, яку вони змогли завоювати. Відповідно, Гітлер розглядав Україну не як етнічну чи національну територію, а лише як місце реалізації економічних інтересів Рейху.

Всю Україну нацисти розглядали як "лєбенсраум" (життєвий простір) для німецького народу. Планувалось переселити на її родючі землі німецьких колоністів і певну кількість "арійського" населення Данії, Голландії та Норвегії. Українці підлягали частковому знищенню. Оскільки нові поселенці потребували робочої сили, частину українського населення, насамперед селян, передбачалось використати на некваліфікованих роботах.

Ці плани, щоправда, були розраховані на тривалу післявоєнну перспективу (до 30 років). А під час війни головне завдання нацистської влади формулювалося, головно, двома пунктами: а) експлуатація ресурсів окупованих районів на потреби німецької промисловості; б) постачання продовольством німецької армії.

На основі завдань поточної і перспективної окупації німці створили адміністративну окупаційну владу, якою завели систему крайньої експлуатації та народовбивства.

Розроблені згідно з політичними настановами фюрера агресивні плани нацистів щодо СРСР і, зокрема, України, передбачали запровадження нової організації управління і нового адміністративно-територіального поділу захоплених районів. Координацію цього процесу було покладено на рейхсміністерство окупованих східних територій на чолі з А. Розенбергом. Однак призначення на вищі адміністративні посади в структурі міністерства залишалися прерогативою Гітлера.

Апарат міністерства складався з чотирьох головних відділів 1) політичного, на який було покладено завдання розробки політичних принципів і директив з управління окупованими областями. Відділ складався з кількох підвідділів (політики, преси і пропаганди, по роботі серед юнацтва та ін.); 2) управлінського, що займався питаннями організації управління окупованими областями в усіх сферах діяльності (складався з підвідділів: особового складу, внутрішнього управління, юридичний, фінансовий та ін.); 3) господарською, що координував організацію виробництва й використання промислової та сільськогосподарської продукції в окупованих областях (йому підпорядковувались підвідділи загального господарства, промисловості і ремесла, сільського господарства, постачання та ін.); 4) технічного, в структуру якого входили групи, що відали загальними питаннями, водним господарством, будівництвом (промисловим, шляхів) та ін. Така структура міністерства, не зважаючи на зміни на захоплених територіях і повну їх втрату, не зазнала перегляду до кінця війни.

Отже, загарбницькі намагання агресорів обгрунтовувались ідеєю "життєвого простору", людиноненависницькою расовою теорією, необхідністю покінчити з більшовизмом. Скрізь на захоплених територіях фашистські загарбники встановлювали "новий порядок", розглядаючи при цьому населення окупованих територій як дешеву робочу силу, а національні багатства - як військову здобич. Основні напрями окупаційної політики сформувались ще задовго до початку воєнних дій. У ході її втілення вони конкретизувалися і набували дедалі більш злочинного характеру. Не визнаючи за Україною права на державне існування, розглядаючи її як життєвий німецький простір, нацисти провели і відповідне адміністративне розмежування її території.

Схожі статті




Історія держави і права України - Терлюк І. Я. - Політико-правові засади встановлення і діяльності німецького окупаційного режиму в Україні

Предыдущая | Следующая