Інформаційна безпека - Остроухов В. В. - 2.3.1. 3 історії "брудних" виборчих технологій і чорного піару на пострадянському просторі

ПР-діяльність, що грунтується на "брудних" технологіях, детермінована властивостями суспільної й особистої свідомості, що проявляються в епоху формування нових суспільних відносин, переоцінки цінностей. Політична культура пострадянського суспільства формувалася в умовах " режиму із загостренням ", коли чорний піар швидко накопичував прийоми маніпуляції.

2.3.1. 3 історії "брудних" виборчих технологій і чорного піару на пострадянському просторі

Датою народження виборчих технологій на пострадянському просторі варто вважати 1989 рік, коли відбулися вибори народних депутатів СРСР. Тоді ж з'явилися й перші фахівці у сфері організації виборчих кампаній. Однак говорити про якийсь істотний вплив виборчих технологій на політичний процес до виборів у Верховну Раду й Державну Думу 1993 року не доводиться головним чином тому, що технології не були затребувані.

Епоха політичних потрясінь і революцій (для України й Росії -1989-1993 роки) завжди характеризується політизацією населення. У такий час панують примітивні підходи до побудови виборчих кампаній: досить чітко позначити свою приналежність до того або іншого політичного табору, яскраво й переконливо представити свою позицію - і кампанія готова. Виборці в такі гострі соціально-політичні періоди готові відстоювати позиції кандидата, що сподобався, ловити кожне його слово. Зайва технологічність передвиборної кампанії в подібних випадках буде виглядати неприродно й може навіть перешкодити. Політтехнологи вважають, що описаний період для розвитку виборчих технологій в Україні й Росії був інкубаційним: технологи й технологи вже з'явилися, але їхня діяльність ще не проглядалася.

Перша проба чинностей відбулася на всеросійському квітневому референдумі 1993 року й українських президентських виборах 1991 року, хід і результати яких мали значення не тільки для загальнополітичного розвитку країн, але й для становлення виборчих технологій. Передвиборна кампанія квітневого референдуму була побудована незвично: організатори не намагалися переконати електорат у правильності позиції депутатів. Замість цього вони, використовуючи прийоми НЛП і сучасні західні технології політичної реклами в ЗМІ, утовкмачували в голови виборців формулу відповідей: ТАК, ТАК, НІ, ТАКІ Референдум був виграний, і допущені вибори в Думу за партійними списками. Квітневий референдум визначив той тип федеральних виборів у Росії, що зберігається до сьогодні, та який багато в чому формує стратегію і тактику загальноросійських виборчих кампаній.

Ця ж стратегія не спрацювала на виборах у Державну Думу 1993 року, коли проурядові партії, що не відчували браку коштів і мали підтримку переважної більшості ЗМІ, були озброєні західними виборчими технологіями, програли вибори. Дослідники пояснюють цю невдачу некритичним перенесенням закордонних виборчих технологій на радикально відмінну російську ситуацію. По-перше, західні технології не враховують мотивацію російських виборців; по-друге, вони споконвічно настроєні на боротьбу двох кандидатів (партій). При цьому голосування більш ніж двох третин виборців запрограмовано ще до початку кампанії самим фактом партійної приналежності конкурентів. Боротьба йде за досить вузький прошарок "рухливих" виборців.

У 1993 році більшість учасників виборів провели кампанії для еліт: говорили речі, які могли сподобатися у владних кабінетах, в управлінських структурах, професорам політичних наук, столичній інтелігентській тусовці, але які були незрозумілі й нецікаві людині "з вулиці". Винятком був В. Жириновський, який говорив мовою простого виборця й ті речі, які виборець хотів почути.

Федеральні вибори 1995-1996 років багато в чому повторили ланцюжок "квітневий референдум - вибори в Держдуму" 1993 року, але у зворотній послідовності. Технологічний рівень політичної реклами в ЗМІ виріс, але змістовно мало що змінилося: більшість учасників не змогли запропонувати продуманої стратегії.

Справжній прорив у становленні технологій організації виборчих кампаній у Росії відбувся в 1996-1997 роках на виборах губернаторів. Вирішальним фактором виявилася технологічність виборчих кампаній. Багато кампаній цього періоду мали яскраво виражений змістовний характер, були ефектними й креативними.

Саме цей період вважається часом народження специфічних виборчих російських технологій. На результаті виборів використання "брудних" технологій майже не відбилося, зате воно справило вплив на кар'єру багатьох фахівців з виборів: істеблішмент остаточно увірував у те, що виборчі технологи мають чарівну зброю перемоги в будь-якій кампанії (брудну, але дуже ефективну).

Перетворення В. Путіна з маловідомого політика в главу держави в 2000 році зробило приголомшуюче враження. Автори його політичної кампанії стали перед широкою публікою у вигляді вершителів доль. Саме в цей час у масовій свідомості закріпилися поняття політ-технологія й політтехнолог, які не мають аналогів в інших країнах. Ці поняття зафіксували народження маніпулятивних технологій і чорного піару в пострадянському просторі.

В Україні найбільш масовий прихід чорного піару був відзначений на виборах 2007 року. Найбільша кількість випадків поширення чорного піару зафіксована в Харківській і Львівській областях. Так, наприклад, у Львівській області були частими випадки роздачі різних листівок, спрямованих проти Блоку Юлії Тимошенко. але водночас зі схвальною оцінкою кандидатури Віктора Ющенка. Крім того, в Харківській області зафіксоване поширення книги про Ю. Тимошенко з негативною інформацією про неї; газети "ТАК" (провокаційно-націоналістичного змісту), а також листівок з портретами Ю. Луценка і Ю. Тимошенко і написом "Кати Кушнарьова". Ці друковані матеріали мали реквізити неіснуючої друкарні. У самому Харкові лунали фальшиві запрошення на зустріч із Ю. Луценком. На цих запрошеннях був напис "ОУН-УПА герля всіх", витриманий у тому ж стилі, як і реклама блоку "Наша Україна - Народна самооборона" (НУНС) - "Закон один для всіх*. У Житомирській області зафіксована роздача нижньої білизни із символікою БЮТ, більше того, роздавали ці речі нібито від імені блоку. Водночас інформації про поширення таких речей у БЮТ не підтвердили. У Чернігові напередодні візиту Ю. Луценка в місті великим тиражем був розповсюджений плакат із зображенням зірки Давида й підписом "Моя передвиборча програма - Давид Жванія". На цьому плакаті також зображений лідер блоку НУНС, що показує непристойний жест. А в Тернопільській області, також напередодні візиту Ю. Луценка, поширювався плакат з написом "Народний самообман" із зображенням стиснутого кулака, що показує виборцям дулю. У Миколаївській області розповсюджувалась листівка-карикатура з віршем "Клятва Януковича братві".

На сьогодні російські й українські виборчі технології переживають своєрідну кризу росту. Не доводиться сумніватися, що розповсюджений сьогодні стиль організації виборчих кампаній ще не раз зміниться під впливом часу.

Тактичні методи організації виборчих кампаній на пострадянському просторі й на Заході розвивалися в прямо протилежних напрямках. Наприклад, у США й Західній Європі сучасні методи політичної агітації через ЗМІ почали запроваджуватися приблизно в 30-х роках минулого століття, причому на тлі вже досить відпрацьованих технологій безпосередньої роботи з виборцями. У Росії й Україні перші вільні вибори відбулися лише в інформаційну епоху. Не дивно, що становлення виборчих технологій у них почалося з агітації через ЗМІ, причому досить швидко(уже на квітневому референдумі 1993 року) технологічний рівень такої агітації став цілком порівнянний із західними зразками.

Виникнення питання про професійну етику журналістів є свідоцтвом становлення виборчих технологій у ЗМІ. Так, восени 2007 р. деякі українські тележурналісти виступили проти поширення замовлених матеріалів і почали акцію "Не продаємося!". Не подавати в ефір такі матеріали привселюдно зобов'язалися 43 ведучі, редактори й кореспонденти телеканалів "1+1", "Інтер", СТБ, "5 канал", "Перший національний".

Учасники ініціативи призвали політиків і бізнесменів відмовитися від купівлі програм і сюжетів на телеканалах. У заяві журналістів було сказано: "Оплачені сюжети в новинах, гості, які купують місця в ефірі, і повністю замовлені телепрограми перестали бути поодинокими прикрими випадками. Вони стають масовим явищем, добре налагодженою індустрією, що витісняє справжні новини, аналіз і дискусії". Ініціативна група виступила за встановлення у всіх медіа таких стандартів: право вибору тем і гостей повинне належати винятково провідним редакторам і журналістам відповідних телепрограм, які під час їхньої підготовки будуть неухильно дотримуватися професійних принципів значимості, актуальності для суспільства й подання йому всіх важливих точок зору; відмова від участі як у створенні, так і в подачі в ефір матеріалів, які мають замовлений характер і порушують професійні стандарти.

Технології безпосередньої роботи з виборцями в цей час перебувають у процесі освоєння. Поки що лише деякі російські й українські кампанії наближаються тут до західних зразків. Однак не доводиться сумніватися, що саме в цьому напрямку має відбутися черговий прорив у пострадянських виборчих технологіях; і партії, і кандидати, які першими зможуть у масовому порядку розпочати безпосередню роботу з виборцями, підуть у різкий відрив від конкурентів.

Чорний піар і "брудні" технології багато дослідників вважають тимчасовим явищем для пострадянського простору, через яке проходили всі країни з вільними виборами. Проте на сьогодні чорній піар є досить значним фактором організації виборчого процесу.

Схожі статті




Інформаційна безпека - Остроухов В. В. - 2.3.1. 3 історії "брудних" виборчих технологій і чорного піару на пострадянському просторі

Предыдущая | Следующая