Гроші та кредит - Михайловська І. М. - 7.4. Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світі сучасних монетарних теорій

Сучасна економічна думка, незалежно від конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства. Відмінності у поглядах окремих теоретиків стосуються лише ступеня та методів реалізації такого впливу. Одні з них, назвемо їх умовно кейнсіанцями, вважають, що такий вплив повинен бути прямим, безпосередньо спрямованим на окремого економічного суб'єкта, індивідуалізовано стимулювати відповідну його поведінку. Інші, назвемо їх умовно монетаристами, вважають, що економічні суб'єкти за природою своєю "запрограмовані" на високоефективну діяльність у ринковому середовищі, спроможні самостійно забезпечити найбільш доцільну поведінку з позицій окремого індивіда та суспільства в цілому. Тому державі немає потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних суб'єктів, а свій вплив на економіку вона повинна звести до гарантування їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.

Сьогодні для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Цілі політики:

> забезпечення певного рівня економічного зростання;

> забезпечення максимальної зайнятості;

> контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

> урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає використання заходів, які умовно можна розділити на чотири групи:

> структурна політика;

> політика конкуренції;

> соціальна політика;

> кон'юнктурна політика.

Кон'юнктурна політика Реалізується через вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу й використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

Заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:

> заходи фіскальної політики;

> заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

> заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею суспільних функцій.

Грошово-кредитна політика Зводиться до економічного Регулювання через механізми Зміни пропозиції(маси) грошей Та їх ціни (процента) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму й темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

> експансійна;

> рестрикційна.

При Експансійній політиці відбувається зростання Пропозиції

Грошей, яке може бути Неконтрольоване, довільне. Наслідком такої політики стає інфляція, у зв'язку з чим її ще називають Політикою інфляції.

Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м 'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику називають політикою дезінфляцп.

У Політиці грошово-кредитної рестрикції допускається Різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко "дорожчають", сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін та економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву Політики рефляції.

Пряме втручання Держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються нечасто, як виняток.

Сутність монетарної політики виражає визначення її як комплексу взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей та заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.

Грошово-кредитна політика України в перехідний період пройшла складний шлях розвитку. Необхідно зробити спробу оцінити характер її на окремих етапах розвитку під кутом зору відповідності основним положенням кейнсіанської та монетаристської концепцій.

На першому етапі (1991-1994 рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський нахил. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові, цілі, що визначалися здебільшого політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і запровадження ринкових методів господарювання, проголошені як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися під час прийняття тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління у господарські процеси, в переважно "ручному" управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

У цей період явно перебільшувалася роль та можливості держави в регулюванні економіки, переоцінювалися можливості фіскально-бюджетного механізму у вирішенні всіх соціально-економічних завдань - тактичних і стратегічних, доводилась доцільність та ефективність прямого втручання державних органів в економічні процеси. Оскільки такі методи управління економікою в нових умовах не спрацьовували, економічне життя країни виявилося некерованим і опинилося у вкрай складному становищі: ринки розбалансовані, державні фінанси підірвані, бюджет непомірно дефіцитний, сфера обігу переповнена зайвими грошима, виробництво швидко скорочувалося.

Кейнсіанський підхід проявлявся також у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці - жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994 рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів (висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяльності комерційних банків - через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо).

З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:

O у загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;

O у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску й переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;

O у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу.

Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у напрямку посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося.

Схожі статті




Гроші та кредит - Михайловська І. М. - 7.4. Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світі сучасних монетарних теорій

Предыдущая | Следующая