Філософія - Подольська Є. А. - Специфіка ціннісного ставлення до світу. Діалектика аксіологічних максим

Як будь-яка реалія буття, що має життєво-смилове значення для людей, діяльність стає предметом не тільки об-'єктивуючого раціонально-теоретичного пізнання, але й ціннісної, духовно-практичної свідомості, що виробляє певне ставлення до цих реалій, передбачає їх певну оцінку. Для розуміння діяльності людини необхідно враховувати специфіку мотивуючих поведінку людини та організуючих взаємовідносини між людьми потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Саме Ціннісний підхід дозволяє обміркувати значення одержаних знань для людини і суспільства, розкрити зв'язок аксіологічних (ціннісних) та практичних аспектів пізнання та діяльності.

Аксіологія ( від грець. axios - цінність, і logos - слово, поняття) - філософське вчення про буття істинних цінностей, які виступають засадами цілепокладальної та оцінкової діяльності людини, що дозволяє їй вести творче та гармонійне існування в світі.

Аксіологія є важливим і завершальним розділом метафізики, оскільки саме вона, з одного боку, торкається ціннісних домінант людського світогляду, його граничних смислів і цілей, а з другого - закладає засади під такі аксіологічні дисципліни, як етика, естетика, філософія культури, філософька антропологія тощо.

Макс Шелер вважав, що аксіологія намагається розібратися в ordo amoris - "порядку любові", відповідно до якого людина вибудовує свій унікальний шлях у світі, до чогось прагне і чогось уникає у нескінченому ланцюгу актів вільного вибору.

Ціннісне буття людини, який би ситуативний та суб'єктивно-вольовий характер воно не мало, неможливе поза предметами, процесами і подіями навколишнього світу.

Потреба - стан взаємодії суб'єкта (особи, соціальної групи, суспільства в цілому) із суб'єктивними умовами його існування, що він відчуває як нестачу чогось необхідного для підтримки життєдіяльності, яке виступає в якості джерела і збуджувача активності. Потреби детермінуються генетико-біологічними факторами, але головним чином - соціально-економічними та соціокультурними умовами існування людей, характером і змістом їх діяльності, рівнем їх соціокультурного розвитку та менталітетом. Процес задоволення, реалізації потреб виглядає як Цілесмислова діяльність людей у певних соціально-економічних, політичних та культурних умовах.

Потреби становлять єдину, цілісну систему і за різними критеріями типологізуються на:

- Біологічні та соціальні;

- Усвідомлені та неусвідомлені;

- Матеріальні та духовні;

- іНдивідуальні та групові;

- Раціональні та ірраціональні;

- Реальні та Ідеальні;

- Очікувані та Такі, що сталися, відбулися, та ін. Виділяються потреби:

- згідно зі сферою діяльності - потреби в праці, пізнанні, вірі, спілкуванні, сексі, відпочинку;

- залежно від функціональної ролі - домінуючі та Периферійні, стійкі та Ситуативні;

- за суб'єктом діяльності - індивідуальні, групові, колективні, суспільні.

До потреб належать не тільки корисні та необхідні для життя предмети та явища, а й шкідливі для здоров'я та соціального статусу; проте вони використовуються людьми з звичкою, традицією або через задоволення, яке можна отримати (тютюно-паління, вживання алкоголю, наркотиків тощо).

А. Маслоу визначив ієрархію потреб: основні фізіологічні потреби в харчуванні, безпеці та захисті; психологічні потреби приналежності, ухвалення, любові; потреби в самореалізації. Причому тільки перші важливі для підтримки життя і повинні здійснюватися для задоволення наступних.

Існування людських потреб вказує на можливість виявлення універсальних функціональних передумов для виживання будь-якого суспільства. Згідно з концепцією базисних людських потреб (basic human needs) усі людські істоти мають загальні Фундаментальні потреби, включаючи здоров'я та автономію, на тих засадах, що вони є людьми. їх задоволення - необхідна попередня умова повноцінної участі в соціальному житті. Альтернативною точкою зору є тлумачення людських потреб як відносних, що відрізняються індивідуальними або культурними перевагами.

На основі задоволення потреб, що виникли раніше, розширюється коло нових потреб, а діяльність людини стає ба-гатограннішою. Таке зростання потреб характерне для періоду активної соціалізації особистості. Крім потреб у їжі, одязі, житлі, відпочинку, виникають та розвиваються нові нагальні потреби - в інформації, освіті, спілкуванні, участі в суспільному, політичному, культурному, релігійному житті. Причому зростання потреб передбачає насамперед саме духовні потреби.

На основі задоволення потреб у певних умовах породжуються нові потреби, які додають нових, додаткових імпульсів розвитку матеріального та духовного виробництва, покликаного створювати цінності, необхідні для задоволення як старих, так і нових потреб.

Виділяються Світоглядна, збуджувальна, пізнавальна та оцінювальна функції потреб, тобто різні способи їх виявлення в суспільстві та поведінці особистості.

Оскільки потреби є рушійною силою діяльності, то необхідно їх диференціювати, розрізняти, щоб свідомо впливати на їх формування та інтенсивність розвитку:

- залежно від інтенсивності відображення об'єктивної нестачі виділяють Надумані та Реальні потреби;

- за характером благ вони поділяються на матеріальні та Духовні;

- за спрямованістю виділяють відтворювальні та Творчі;

- за результатом задоволення розрізняють потреби розумні та Нерозумні, шкідливі та Нормальні.

Розрив між матеріальними та духовними потребами, розвиток перших на заваді іншим призводить до психології меркантилізму, споживацтва. Вузькість, неповноцінність та надщерб-леність потреб веде до зниження трудової активності, духовно-моральної бідності.

Отже, Потреба - це процес, що виникає під впливом порушення внутрішньої рівноваги організму, процес, який спрямовує та збуджує до дій, які відновлюють цю рівновагу. З появою потреби у індивіда виникають певні труднощі, напруженість організму, який інтенсивно "переживає", не одержуючи задоволення.

Завдяки свідомості "висвічується" об'єкт потреби, від емоційного моменту (переживання чогось, як необхідного, прагнення до оволодіння ним) відбувається перехід до раціонального - пошуку шляхів реалізації потягу, розв'язання протиріччя між наявними і необхідними умовами життєдіяльності. Потреба, таким чином, є і Переживання, і знання, являє собою єдність Емоційного і раціонального. Отже, потреба в процесі свого розвитку проходить такі СтадІї:

- становлення (виникнення);

- напруженість (або функціонування у стані незадоволення);

- пізнання і оцінка;

- задоволення (зняття).

Таким чином, розвиток здійснюється у формі заперечення заперечення.

Конкретно-історичний розгляд системи потреб дозволяє виявити залежність її змісту і структури від місця, яке посідає суб'єкт у системі суспільних відносин. Видається перспективним виділення двох різних за своїми психологічними механізмами та моральними засадами способів розвитку індивідуальних потреб - екстенсивного та інтенсивного. Своєрідний механізм самозростання потреб пояснює широкі можливості їх екстенсивного розвитку і планомірного збільшення. Іде не "якісний розвиток" потреб, а їх кількісне зростання, поширюється їх предметний зміст і сфера поширення, з'являються нові способи та форми їх задоволення. Інтенсивний же шлях грунтується не на появі якісно нових потреб, а на їх "перегрупуванні", "центруванні" одних навколо інших, які соціально більш масштабні і морально більш високі. Цей шлях забезпечується процесами самовиховання і внутрішньої активності особи з притаманними їм моральною мотивацією та саморегуляцією. Саме з інтенсивного шляху розвитку потреб випливає морально-психологічний зміст закону підвищення потреб.

Потреби складають ту реальну підставу, на якій формуються інтереси особи. Потреби та інтереси детермінують доцільну діяльність свідомості, втілюються в системі мотивації, закріплюються в установках і ціннісних орієнтаціях особи, які обумовлюють напрям діяльності, її соціальну активність.

Інтерес (лат. Іпівгвзі - має значення, важливо) - емоційна, підвищена увага людини до будь-якого об'єкта та явища.

Інтерес, як і потреба, виявляє об'єктивне та суб'єктивне ставлення людини до умов свого існування, тому в реальній дійсності вони тісно переплетені. У співвіднесенні з об'єктивно значущим предметом потреба виступає основою інтересу, породжує його. Різниця між потребою та інтересом полягає в тому, що інтерес пов'язаний із соціальною діяльністю, необхідною для задоволення потреб. Потреби ж являють собою умови, необхідні для існування людини. Інтерес завжди спрямований на предмет, не існує безпредметних інтересів.

Якщо об'єктивна сторона інтересів пов'язана з умовами життя, з економічними відносинами, то суб'єктивна - з усвідомленістю інтересів; проявляється вона у відповідності або невідповідності цілей діяльності особистості вимогам соціальних законів.

Соціальні інтереси - це реальні причини дій, звершень, які формуються з їх відмінностями за становищем та роллю в суспільному житті. Інтереси групи формуються на основі інтересів її членів як цілісність, що відбиває спільні, подібні риси об'єкта, всього соціального стану окремих індивідів. Відмінності соціальних інтересів пов'язані з відмінностями соціальних статусів і ролей різних соціальних груп та особистостей. Протилежність соціальних інтересів може стати основою соціальної напруги, соціальних зіткнень. Для забезпечення динамічного розвитку суспільства, пом'якшення соціальної ситуації важливо враховувати весь комплекс соціальних интересів особи, соціальних класів, етнічних груп тощо.

Соціальний інтерес, з одного боку, є безпосереднім збуджуючим мотивом діяльності людини, який зумовлює її дії, а з іншого боку, інтерес - дещо Об'єктивне, що не залежить від волі та свідомості людини.

Інтерес - це не просто соціальний стан, а стан, що рефлексуєть-ся у свідомості та переходить у дію. У такому розумінні соціальний інтерес є одночасно і об'єктивним відношенням, і суб'єктивним збуджувачем, тобто єдністю об'єктивного і суб'єктивного.

У Структурі соціального інтересу виділяють чотири основні моменти:

- соціальний стан суб'єкта або сукупність його зв'язків із суспільством;

- ступінь усвідомлення стану;

- мотиви діяльності, спрямовані на певні об'єкти інтересу;

- сама дія, що являє собою ствердження суб'єкта в об'єктивному світі. Таким чином, соціальний інтерес відображує соціальній стан суб'єкта та визначається саме ним.

Виходячи з того, що суспільні відносини проявляються у вигляді соціальних інтересів, можна зробити висновки:

- по-перше, соціальні інтереси завжди мають своїх носіїв, тобто належать конкретним суб'єктам, що вступають у взаємовідносини;

- по-друге, соціальні інтереси за своєю природою об'єктивні, є виявленням ролі відповідних суб'єктів у системі суспільного розподілу праці, їх зв'язку з певним типом суспільного присвоєння;

- по-третє, суспільні відносини, виявляючись у соціальних інтересах, набувають характеру рушійних сил соціального розвитку.

Ціннісна орієнтація - утвір ідейно-цільового плану, який має організуючий, регулюючий та направляючий характер, включає когнитивний, емоційний та поведінковий компоненти. Вона являє собою один із фундаментальних компонентів менталітету, який розкриває багатство складових людської більшості.

Менталітет Складається століттями з накопичення традицій, цінностей, переваг, переконань, оцінок, заперечень і т. п. Це Глибинне, особисте ядро людини, народу, яке детермінує їх ставлення до світу, їх творчість, свободу, відповідальність. Проблему людини не можна редуціювати до проблеми виживання, оскільки вона пов'язана з проблемою виявлення цілей, інтересів, прагнень окремих людей і всього людства як цілісної системи. Проблема цінностей уже вийшла за рамки наукового і філософського людинознавства і виявилася в найвищій мірі життєвою проблемою, бо під сумнів поставлено саме існування людини та її цивілізації. Ніколи ще системи цінностей, яких дотримується людство, держави, нації, соціальні групи, індивіди не виступали такими факторами їх розвитку, від яких значною мірою залежить не просто зміст і напрям людської історії, а й те, буде ця історія мати продовження чи вона обірветься. Проблема цінностей нині має прямий вихід до глобальних проблем.

При збільшенні антропогенного навантаження на навколишнє середовище, поглибленні суперечностей між еволюційно-генетичними можливостями людей і середовищем їх життя призводить до того, що адаптивні спроможності суспільства можуть виявитись вичерпаними. Необхідна ціннісна регуляція діяльності щодо мети і засобів. У даному контексті оціночний підхід як співвідношення своєї діяльності з навколишньою дійсністю має важливе методологічне значення, оскільки без зміни ціннісних орієнтацій цивілізація не спроможна вижити.

Зараз з усією гостротою перед наукою стоїть завдання розвитку логіки і методології систематичної оптимізації взаємовідносин людини і навколишнього середовища. Оскільки наукові знання поліфункціональні, їх застосування може бути і на користь, і на шкоду, то подальший розвиток науки повинен контролюватись усіма цінностями культури. Оскільки активність людини сама по собі може бути і конструктивною, і деструктивною, то адекватна постановка і вирішення проблем активізації творчих потенцій людини, створюючої, а не руйнівної її активності, посилення її моральної та суспільної відповідальності може забезпечити умови для подальшого прогресу людства. Наше суспільство особливо потребує ціннісного мислення, переходу від наукової констатації та каузального пояснення до пізнання того, що "повинно бути", що значуще, необхідне. Такий розгляд об'єкта не тільки як предмета пізнання (виявлення "суттєвого"), але і як предмету людської дії (встановлення "належного") відповідало б вимогам гуманізації людини і світу.

Щоб людство могло рухатись по шляху суспільного прогресу, недоторканим повинен залишатись принцип пріоритету загальнолюдських цінностей, які відповідають родовій суті та індивідуальним особливостям особи. При такому положенні взаємовідносини людини, суспільства, природи матимуть стабільний, гуманістичний характер.

Схожі статті




Філософія - Подольська Є. А. - Специфіка ціннісного ставлення до світу. Діалектика аксіологічних максим

Предыдущая | Следующая