Філософія історії - Бойченко І. В. - СТАНИ СУСПІЛЬНІ

- традиційні, відносно замкнуті соціальні групи доіндустріального суспільства, що різнилися спадковими: юридично фіксованим статусом, правами, обов'язками та моральними нормами. У соціальній структурі доіндустріального суспільства С. с. пов'язані з класовим поділом, але їх чисельність переважає, як правило, чисельність класів через різноманітність форм і засобів позаекономічного примусу. Формування С. с. - тривалий процес, перебіг якого варіювався у різних суспільствах і пов'язаний з формуванням і закріпленням у праві майнової нерівності та соціальних функцій. Порівняно з кастами як своєрідною вихідною становою формою, де принцип спадковості абсолютний, у С. с. цей принцип не є єдиним - належність до певного С. с. може купуватися, даруватися верховною владою тощо. У Європі класичним зразком станової організації є Франція - з XIV ст. до Великої французької революції - з поділом на ієрархізовані С. с. духовенства, дворянства і третій стан. Кожен С. с. надсилав своїх представників у органи станового представництва - Генеральні штати, мав свої чітко окреслені права, привілеї та обов'язки (скажімо, перші два С. с. були звільнені від державних податків, мали переважне слово доступу до державних посад, свій стиль життя тощо). У слов'ян становий поділ досить чіткого вираження набув у Росії, де формування С. с. триває з середини XVI ст., з початку об'єднання руських земель в єдину державу (від напочатку строкатого й дрібного станового поділу до поступового зміцнення стану дворянства і одночасного збільшення неповноцінності інших С. с). З часів Маніфесту про вільність дворянства (1762) й Жалуваної грамоти дворянству (1785) у Росії встановився становий поділ на дворянство, духовенство, селянство, купецтво і міщанство, що проіснував до Лютневої революції 1917 р. В Азії поділ на С. с. набув різноманітних форм - від жорсткої кастової системи в Індії до майже повної відсутності станових ознак у Бірмі. З переходом до індустріального суспільства, в міру того, як ієрархія спадкових, з особистісними моментами, залежностей поступається місцем юридичній рівності всіх перед законом, поділ на С. с руйнується, зберігаючись лише у залишковій формі.

СТАТУС СОЦІАЛЬНИЙ

(лат. status - стан, становище) - 1) співвідносне становище індивіда чи групи у соціальній системі, яке визначається суспільними (економічними, соціальними, політичними, професійними, кваліфікаційними, освітніми тощо) та природними (раса, нація, стать, вік) ознаками; 2) соціальна позиція, яку посідає людина завдяки успадкованим ознакам (етнічне чи соціальне походження) - природний, приписовий С. с. - або ж досяжний власним зусиллям С. с; 8) сукупність прав, привілеїв, моральних норм і обов'язків індивіда чи соціальної групи, що пов'язана з виконанням певної ролі соціальної (як динамічного аспекту, способу) реалізації С. с; поведінкою, очікуваною відповідно до становища у суспільстві; 4) позиція індивіда чи соціальної групи, яка визначається громадською думкою через співвіднесення з панівною системою цінностей і набуває значення відповідного соціального престижу.

С. с слід відрізняти від статусу особистого, тобто становища, яке посідає людина у первинній групі, залежно від оцінки її як людської істоти. Спочатку С. с тлумачився як правове становище юридичної особи. У значенні загальносоціологічної категорії поняття С. с. уперше вжито Г. Д. С. Мейном і конкретизовано у працях Р. Лінтона та Ф. Меріла. З'ясовуючи проблему С. с, дослідники спираються й на доробок М. Вебера, який довів, що стратифікація суспільства визначається значною мірою не лише економічними чи політичними, а й соціальними та психологічними показниками, стилем життя. Кожна людина, як показав Лінтон, має певний С. с, згідно з яким посідає певне місце у суспільній ієрархії і водночас суміщає у собі декілька С. с, постаючи як син, чоловік, батько, робітник, філуменіст тощо. У випадках виникнення суперечності між цими статусами, індивід змушений віддавати перевагу якомусь із них; для опису подібної ситуації іноді запроваджується поняття маргінального статусу. Розробка і використання поняття С. с дає змогу краще розуміти життєвий шлях людини і особливості соціальної структури, сприяє піднесенню ефективності соціального управління, виховних та освітніх процесів.

Схожі статті




Філософія історії - Бойченко І. В. - СТАНИ СУСПІЛЬНІ

Предыдущая | Следующая