Філософія історії - Бойченко І. В. - 6.3.3.4. Послідовність ланок механізму методологічного функціонування філософсько-історичної категорії

Саме метод, зв'язок якого з підходом опосередкований (як правило, ще й вченням, певною системою знань, створених на основі даного підходу), і постає внутрішньою, органічною єдністю пізнавального підходу та певних дослідницьких прийомів. Висловлюючись метафорично, метод можна зобразити як своєрідну сіть, "трал", що слугує для "вилову" нових знань. Підхід при цьому задає напрям, вектор від звуження до розширення означеної сіті, а пізнавальні прийоми та засоби утворюють й" смислові вузли. Чільне ж місце серед цих прийомів та засобів належить принципам. Як правило, саме у принципи, засади й різні пізнавальні процедури "переплавляються" усі інші елементи наукової соціальної чи гуманітарної теорії (категорії, поняття, закони тощо) у процесі перетворення означеної теорії (системи) в методологію чи метод, а її елементів - у складові цього методу.

При застосуванні певного методу з метою вирішення пізнавальних або практичних завдань загальний напрям дослідження, заданий відповідним підходом, виступає як момент, підпорядкована (хоч і важлива) характеристика даного методу. Означений підхід тут може модифікуватися, конкретизуватися і специфікуватися завдяки дії принципів і процедур методу. Сфера методологічного впливу пізнавального підходу внаслідок цього уточнюється, а сам підхід набуває належного змістового й структурного оформлення. Відповідно й основоположний та інші принципи, розглянуті у пропонованому ракурсі, здатні виступати не тільки засобами реалізації загального підходу, характерного для методу загалом, а й як вихідний пункт всього підходу (якщо йдеться про основний принцип) та вихідні пункти субпідходів (за інших принципів), що реалізуються в руслі загального підходу. Отже, основний принцип визначає саму суть пізнавального методу, задає загальний напрям дослідницького руху, характеризуючи пізнавальний процес загалом, а дії інших принципів, що конкретизують основоположний принцип, задають силові поля локальних, внутрішніх субпідходів та їх спрямованість.

6.3.3.4. Послідовність ланок механізму методологічного функціонування філософсько-історичної категорії

Зрозуміло, що подібна транзитивність підходів і принципів виражена тим гірше, чим конкретніший метод. Найслабше виявляється підхід у методах, що межують з методиками. Найчіткіше й найдійовіше - у загальних методах пізнання, тобто філософських, загальнонаукових і визначальних, базисних методах спеціальних наук. Скажімо, той чи інший філософський метод грунтується на філософському вченні (системі), воно (вчення) - на певному загальнофілософському підході до осягнення дійсності, а останній, у свою чергу, - на відповідному, основоположному для того чи того філософського напряму, школи чи вчення філософському принципі. Такий принцип не тільки постає основою формування певного загальнофілософського підходу, а й водночас дає можливість сформулювати й обгрунтовувати, використовуючи відповідні філософські категорії, інші, конкретніші, принципи загальнофілософського осмислення соціально-історичної реальності. Кожний із цих принципів, потенційно чи реально, й собі постає як те-оретико-методологічна засада пізнавального підходу з дещо вужчим інтервалом застосовності (субпідходу), а подекуди (на достатньому ступені розробки необхідних пізнавальних прийомів та засобів) і системи та методу філософського вивчення історичного руху суспільства. Сам же принцип щораз формулюється завдяки методологічному використанню тієї чи іншої категорії чи категоріальної зв'язки (тобто закону).

Схожі статті




Філософія історії - Бойченко І. В. - 6.3.3.4. Послідовність ланок механізму методологічного функціонування філософсько-історичної категорії

Предыдущая | Следующая