Філософія - Данильян О. Г. - 3. Розвиток суспільства і динаміка соціальних процесів

Розгляд суспільства з погляду його змін і розвитку припускає пошук відповідей на такі питання: які сили або фактори розвитку суспільства є рушійними; які є основні форми, в яких відбувається соціальний розвиток; у якій динаміці розвивається суспільство і соціальні процеси.

Першим є питання про рушійні сили, або джерела змін, що відбуваються в суспільстві.

У соціальній філософії під рушійними силами розвитку суспільства розуміють істотні, необхідні, довгостроково діючі чинники, що забезпечують його розвиток.

Щодо вирішення цього питання серед філософів немає спільної думки. Прихильники натуралістичних концепцій пов'язували розвиток суспільства зі зміною природних основ соціального життя, кліматичними, біологічними і навіть космічними факторами (Шарль Луї Монтеск'є, Володимир Вернадський, Лев Гумільов). Послідовники марксистської соціологічної теорії і філософи-технократи (Уолт Ростоу, Збігнєв Бжезинський та ін.) визначальну роль у суспільному розвитку відводять матеріальному виробництву, прогресу техніки і технологій. Інші філософи пов'язували процес соціального розвитку зі змінами в культурному житті, системі духовних цінностей (Огюст Конт, Пити-рим Сорокін та ін.).

Як це часто буває, істина знаходиться десь посередині. Усі перелічені фактори, безумовно, впливають на розвиток суспільства. Причому економічні, духовні і природні фактори якнайтісніше переплетені і не можуть розглядатися незалежно один від одного.

Важливе місце в теорії суспільного розвитку посідають питання, пов'язані з визначенням форм переходу суспільства з одного стану в інший. Як правило, цей перехід здійснюється революційним або ж еволюційним шляхом і в суспільстві реалізується за допомогою реформ.

Революція - це стрибкоподібний перехід суспільства і держави з одного якісного стану в інший, від одного суспільно-політичного ладу до іншого, а еволюція (у вузькому розумінні цього слова) - процес безупинного, поступового нагромадження в суспільстві чи в його підсистемах (економічній, політичній, соціальній і т. д.) кількісних змін. У суспільстві можуть відбуватися різні революції: у продуктивних силах, науці і техніці, у свідомості і культурі. Якісні зміни в суспільних відносинах здійснюються в процесі соціальної революції. Соціальна революція є способом вирішення суперечностей, що назріли в суспільстві, і, на відміну від еволюції, являє собою стрибок, що приводить до виникнення нової якості - нових суспільних відносин. Згідно з теорією марксизму соціальні революції є не тільки закономірним явищем у суспільному житті, але і бажаним, оскільки, виконують роль "локомотивів історії".

Однак не всі філософи згодні з такою оцінкою. Наприклад, Арнольд Тойнбі вважає соціальну революцію симптомом занепаду цивілізації і гальмом у розвитку суспільства. Таку ж точку зору поділяли Микола Бердяєв і Володимир Соловйов, які стверджували, що революція як форма соціальної дії є неефективною, марною, пов'язаною з колосальними витратами і з усіх поглядів поступається еволюційним формам розвитку.

Досвід розвитку людства, і особливо Росії, переконливо доводить слушність їхньої думки. Як правило, революційні перетворення в суспільстві неминуче призводять до періодів економічного безладдя, занепаду, погіршення матеріального становища значних груп населення. Крім того, вони супроводжуються стражданнями і загибеллю людей. Соціальні революції необхідні і морально виправдані тільки в тому випадку, коли вони спрямовані проти тоталітарних і диктаторських режимів, усунення національного гноблення і коли еволюційний шлях розвитку суспільства з якихось причин став неможливим.

Проблема динаміки розвитку суспільства і соціальних процесів, починаючи з Огюста Конто, знаходиться в центрі уваги більшості провідних філософів, соціологів. Саме Конт вперше розробив соціологічну концепцію соціальної статики і соціальної динаміки. Соціальна статика, на його думку, відбиває умови і закони функціонування суспільної системи. А соціальна динаміка описує закони розвитку і зміни соціальних систем.

Значний внесок у дослідження динаміки соціальних систем зробив Толкотт Парсонс. Розглядаючи проблему соціальної зміни, він грунтується на принципах системного аналізу, виробленого класичною кібернетикою. Зокрема, він виходить з того, що суспільство як система має стійкість, здатність до самовідтворення, що виявляються у сталості і стабільності її основних структурних елементів. Якщо в певний момент, унаслідок якихось факторів, порушується співвідношення сил, що підтримують рівновагу системи (зростає вплив якоїсь групи, формується новий склад державних органів і т. ін.), відбувається зміна рівноваги. Соціальна система в цілому, її структурні елементи залишаються при цьому незмінними і швидко відновлюють втрачену рівновагу. Пристосування системи до умов, що змінилися, здійснюється за рахунок внутрішніх резервів, вона інтегрує в собі нові утворення, залишаючись у цілому незмінною.

Другим видом зміни, за Парсоном, є зміна структури, яку він розуміє як ситуацію, за якою тиск на систему зсередини чи ззовні стає настільки вагомим, що вона робиться нездатною відновити втрачену рівновагу. У цьому випадку, щоб зберегти цілісність суспільства, підвищення його адаптивної здатності, відбувається трансформація його найважливіших структурних елементів (соціальних ролей, інститутів, організацій). Модифікації зазнають цілі підсистеми - економічна, політична, система цінностей і т. д. Отже, за Парсоном, зміни соціальних систем можуть: 1) не приводити до структурних перетворень або 2) приводити до структурних перетворень.

Поява концепцій самоорганізації соціальних систем дозволила уточнити деякі підходи, що склалися в період модерну, тобто "класичної" соціально-філософської думки. Зокрема представники постмодерну вважають, що соціальна система в реальному історичному процесі приводить до впорядкованості структур соціального простору, до балансу суспільних сил, соціальних інститутів, характеру соціальної комунікації через перехідні стани суспільства, які характеризуються невпорядкованістю, розбалансуванням сфер їхньої взаємодії. Перш ніж дійти рівноваги, кожна підсистема суспільства або окремий її елемент проходять структурну перебудову, вибираючи оптимальний для даного моменту режим діяльності. Саме такі процеси характерні для соціальних систем, що трансформуються від тоталітаризму до іншої форми соціально-політичного буття, до яких належить і Україна.

До найважливіших категорій концепції самоорганізації соціальних систем, що розкривають сутність динаміки соціальних процесів, належать: дисипативна структура, хаос, нестійкість, аттрактори, біфуркація та низка інших.

Центральне місце в теорії динамічних систем, що останнім часом усе ширше використовується при аналізі соціальних і політичних процесів, у тому числі й у перехідний період, посідають категорії аттрактор і біфуркація.

Під атрактором (від лат. attractio - тяжіння) у літературі, присвяченій системам, які самоорганізуються, мають на увазі силу, що направляє розвиток системи за певною траєкторією (тимчасовою послідовністю). Водночас атрактори не є силами в класичному розумінні цього слова, оскільки їхня дія, яка змінює динамічні якості системи, поширюється на систему в цілому, а також за межі конкретного положення цієї системи. При виході системи за межі певних величин вона з одного набору атракторів переходить на інший, тобто входить у новий динамічний режим. У точці переходу системи від одного динамічного режиму на інший відбувається біфуркація (від лат. bifurcatio - роздвоєння, поділ).

Один із найбільших фахівців з даної проблеми, автор книги "Століття біфуркації", Ервін Ласло під біфуркацією розуміє певну фундаментальну характеристику в поведінці складних систем, що зазнають високого ступеня тиску і напруги. Під впливом цих чинників системи переходять від динамічного режиму одного набору атракторів, звичайно більш стійких і простих, до динамічного режиму набору більш складних і "хаотичних" атракторів.

Процес біфуркації, підкреслює Ервін Ласло, показує, що "...коли система виштовхується за свій поріг стабільності, вона входить у фазу хаосу - необов'язково фатального для неї: це може бути і передумовою до нового розвитку. У життєздатних системах хаос відступає перед більш високими формами порядку. Однак відношення між докризовим і післякризовим порядком ніколи не буває лінійним - це не відношення просто причини і наслідків. Розвиток неврівноважених систем, оскільки він відбувається через процес біфуркації, є стрибкоподібним і нелінійним".

Розгортаючи далі свою концепцію, Ласло робить важливий висновок про те, що соціальні, економічні і політичні системи сучасності складні, нестабільні і шляхи їхнього розвитку повинні рано чи пізно біфуркувати. До того ж біфуркації більш чітко висловлені, відбуваються частіше і розвиваються драматичніше, коли системи, що їх переживають, близькі до порогових значень своєї стабільності, тобто ведуть "небезпечний спосіб життя". Причин переходу до такого порогового, а потім і нестабільного, хаотичного стану може бути декілька: по-перше, це вплив недостатньо засвоєних чи невдало застосовуваних технічних нововведень, що їх Е. Ласло називає Т-біфуркаціями; по-друге, їх можуть спровокувати внутрішні і зовнішні соціальні конфлікти (війни, завоювання, революції, класові та етнічні колізії) - це С-біфуркації; по-третє, явища нестабільності можуть викликати різкий занепад соціально-економічного порядку в цьому суспільстві під впливом зростаючої кризи, що призводить до Б-біфуркацій. У XX ст. людство пережило дві найбільші хвилі біфуркації, перша з яких була викликана "деколонізацією" країн Азії, Африки і Латинської Америки, а друга - політикою "гласності" М. Горбачова.

Такі підходи сучасних філософів до динаміки соціальних процесів особливо важливі при розгляді процесів, характерних для перехідних суспільств, до яких належить і Україна.

Висновки

1. Суспільство в широкому розумінні - це відокремлена від природи частина матеріального світу, що являє собою історично розвинену форму життєдіяльності людей, основою якої є людська праця, суспільне виробництво. У вузькому розумінні - це певний період історії людства.

2. Суспільство являє собою найскладнішу з відомих систем об'єктивної реальності, що охоплює сукупність соціальних об'єктів і суб'єктів, їхніх властивостей і відносин, які утворюють цілісний соціальний організм.

3. Як один із елементів об'єктивної дійсності суспільство підлягає всім загальним закономірностям її розвитку. Це з одного боку, а з другого - це особлива, специфічна частина дійсності, що характеризується, крім загальних закономірностей, своїми власними. Таким чином, і пізнання суспільства, суспільних явищ мас свою специфіку.

Схожі статті




Філософія - Данильян О. Г. - 3. Розвиток суспільства і динаміка соціальних процесів

Предыдущая | Следующая