Філософія - Данильян О. Г. - 1. Філософська думка в духовній культурі Київської Русі

Філософія України - органічна частина всесвітньої філософії. Проблеми, які вона розглядає, тісно пов'язані з постановкою і теоретичним їх розв'язанням у світовій філософії. Разом з тим історія філософії України відтворює і самобутні підходи і шляхи розв'язання цих проблем, що спираються на національні культурні традиції. Наше звернення до історії вітчизняної філософії має велике пізнавальне значення. Відомо, що без історії немає і теорії. Не вивчивши зміст і етапи розвитку філософської думки в Україні, неможливо повною мірою зрозуміти історію українського народу, особливості формування його духовного світу, його культури та традицій.

Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виокремлюють три періоди: перший - становлення і розвиток філософської думки в Київській Русі; другий-період філософії українського Відродження та Просвітництва і розвитку філософії в Києво-Могилянській академії; третій - період української філософії в культурі романтизму XIX-першої половини XX ст. Погоджуючись із такою концепцією періодизації історії філософії в Україні, мабуть, варто доповнити її четвертим і п'ятим періодами. Четвертий період-від 30-х років XX ст. до кінця 80-х років - філософія радянського періоду, а також філософія української діаспори. П'ятий-період народження культури незалежної України й формування сучасної філософії кінця XX та початку XXI ст.

Отже, мета цього розділу - провести загальний огляд розвитку української філософської думки, починаючи з доби Київської Русі і закінчуючи дослідженнями сучасних вітчизняних філософів.

1. Філософська думка в духовній культурі Київської Русі

Київська Русь - перша східнослов'янська держава, де в межах духовної культури здійснювалося становлення вітчизняної філософської думки. Але визначити "момент" виникнення філософії як такої, звісно, ніхто не може, оскільки її становлення - це тривале накопичення узагальнених знань про довколишній світ.

Можна лише з упевненістю сказати, що для вітчизняної культури у становленні давньоруської філософської думки принципове значення мав процес християнізації Київської Русі (988). Перемога християнства наприкінці X ст. мала своїм наслідком проникнення античних та середньовічних філософських ідей на Русь через Візантійську імперію та сусідню Болгарію. Цей час і є початком розвитку філософської думки у Стародавній Русі.

Другою важливою передумовою виникнення, поширення та розвитку філософських ідей у Київській Русі є писемність. Історики вважають, що писемність на Русі виникає відразу після утворення слов'янської азбуки Кирилом та Мефодієм, тобто з початку X ст., а набуває розвитку і поширення з середини X ст. Про це свідчать, наприклад, тексти договорів, укладених князями Олегом та /горем у 907,911, 944 роках. їх складали грецькою мовою і відразу ж перекладали і писали руською.

Важливим етапом у зародженні філософської думки на Русі є формування літературно-писемної мови, коли у зв'язку з уведенням християнства почався масовий переклад книг.

У давньоруській літературі XI-XII ст. можна виокремити такі напрями: перекладна література та оригінальна. Перекладалися передусім біблійні тексти, твори отців церкви та богослужебна література, потрібні для практичного функціонування нової ідеології. Біблія перекладалася частинами. У ХШ-ХІV ст. був перекладений Новий Завіт та кілька книг Старого Завіту. Повний же переклад Біблії здійснили лише наприкінці XV ст.

Перше місце серед найпоширеніших у Давній Русі перекладених творів посідає твір Іоана Дамаскіна "Джерело знань". Широко був відомий у Давній Русі слов'янський просвітник Іоанн Болгарський (864-927). Він переклав з грецької твори Іоана Дамаскіна, написав кілька своїх творів і склав слов'янський "Шестиднів", тобто тлумачення біблійного оповідання про шість днів утворення світу (за Біблією).

Поширення в Київській Русі набули і збірки висловів давньогрецьких та римських філософів. Однією з таких була збірка "Бджола", де містилися уривки з філософських творів Платона, Аристотеля, Сократа, Піфагора, Демокріта, Епікура, Анаксагора та ін. Завдяки таким творам, як "Повість про царевича Іосафа" та "Повість про Акіра премудрого", Давня Русь знайомилася з філософською думкою середньовічного Сходу.

У XI-XII ст. з'являються й оригінальні твори давньоруських авторів. На перше місце за своїм філософсько-світоглядним значенням слід поставити "Слово про Закон і Благодать", написане першим руським за походженням митрополитом Іларіоном. У формуванні світоглядних ідей велику роль відігравали і такі твори, як "Послання до Фоми" Клименты Смолятича (сер. XII ст.), "Слово про терпіння та любов" Феодосія Печерського (бл. 1036-1074 рр.), "Златоуст" і "Торжественник", а також "Притча про людську душу і тіло" Кирила Туровського (бл. 1130-1182 рр.), "Слово" та "Моленія" Данила Заточника (кінець XII - поч. XIII ст.). В основу майже всіх руських літописів, що розповідають про початкову історію Русі, покладено літописне зведення, що називається "Повість временних літ". Не можна не згадати. і твір "Слово о полку Ігоревім" (1187). Це не тільки видатний літературний пам'ятник, а й джерело філософських поглядів етапу становлення державності східних слов'ян.

Мислителі, письменники, публіцисти були не тільки серед осіб духовного звання, хоча саме вони переважають у середньовічний період. Значним культурним діячем Київської Русі серед мирян, безсумнівно, є князь Київський Володимир Мономах, автор "Повчання". Це один із небагатьох текстів, де поданий етичний кодекс поведінки мирян.

Ми перелічили основні пам'ятки писемної культури Київської Русі, хоч далеко і не всі. До нас дійшло 424 рукописи ХІ-ХІ 11 ст. А загальна кількість рукописних книг часів Київської Русі може становити від 31,5 до 130-140 тисяч томів.

У всіх цих працях знаходять свій вияв особливості, що становлять основу філософської культури Київської Русі. Які ж це особливості?

По-перше, для філософської культури Київської Русі характерний синкретизм, тобто нерозчленованість. Річ у тім, що в культурі Давньої Русі не існувало ще розподілу між різними сферами духовної діяльності людини. Кожен твір тієї епохи для нас є водночас пам'яткою і історії, і літератури, і філософії.

По-друге, для філософської думки тієї епохи характерна різноманітність підходів до розв'язання тих чи інших проблем. Вона розвивається не як монолог, обмежений православною догмою, а як поліфонія (багатоголосся) різних позицій.

По-третє, для філософської думки того періоду характерна теїстичність, тобто розвиток під егідою церкви, церковного світогляду. Однак, будучи теїстичною, вона не була теологічною. Як це розуміти?

Річ у тім, що давньоруські книжники здебільшого були не теологами, не релігійними проповідниками, а політиками. їх непокоїли передусім соціально-політичні та етичні проблеми. Проте їх праці створювалися під значним впливом релігійної ідеології. Тож філософська культура того періоду є теїстичною, але не теологічною.

По-четверте, для філософської культури Київської Русі характерна етизація. Це означає, що розгляд будь-яких проблем здійснювався книжниками з позиції етики: через конфлікт сил добра і зла.

По-п'яте, для філософської думки періоду становлення характерна історіософічність. Тобто центральною проблемою філософської думки Київської Русі була проблема вироблення уявлень про людську історію.

Які ж філософські питання були в центрі уваги київських "книжників"?

Насамперед давні русичі намагалися відповісти на питання: що таке філософія? їх цікавив комплекс проблем, що стосувався світобудови. Вони прагнули з'ясувати глибинні джерела людської історії, знайти відповідь на питання: "Звідки пішла земля Руська?". їх захоплювали загадки людського буття. Напружений пошук відповідей на ці та подібні питання становив зміст філософської думки Київської Русі.

Отже, можна стверджувати, що вже в епоху розвитку Київської Русі були закладені підвалини філософського мислення, сформульовані основні поняття та категорії, засвоєні і творчо пристосовані до руської дійсності елементи візантійської, а через неї грецької та східної філософської культури.

Подальший розпад Київської держави, міжусобиці, перенесення шляхом обману в 1169 р. єпископом Федором митропольної кафедри до міста Володимир негативно вплинули на розвиток духовної культури та філософської думки на Русі. Та Русь чекали ще більші випробування, а саме - татаро-монгольська неволя, що відкинуло її розвиток на сотні років. Мине час, і Києво-Печерський "патерик" у XV ст. зі співчуттям та гордістю пригадає колишню міць Київської Русі, духовну стійкість русичів у роки монолітної країни.

Схожі статті




Філософія - Данильян О. Г. - 1. Філософська думка в духовній культурі Київської Русі

Предыдущая | Следующая