Етика - Тофтул М. Г. - Термінологічний словник

Альтруїзм (лат. alter - інший) - моральний принцип, що проголошує співчуття до інших людей, безкорисне служіння їм і готовність до самозречення в ім'я їх блага і щастя.

Анімізм (лат. anima - душа, дух) - віра в існування духів, одухотвореність предметів, у наявність душі у людей, рослин, тварин.

Антропоморфізм (грец. anthrôpos - людина і morphë - форма) - наділення людськими якостями явищ природи, предметів, тварин.

Аскетизм (грец. askëtes - навчений, борець) - зречення радощів життя, відлюдництво, умертвління плоті задля досягнення моральної досконалості.

Біологічна (істинна) смерть - незворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах організму.

Благо - все, що має для людини позитивне значення.

Вегетаріанство (пізньолат. vegetahus - рослинний) - вчення і спосіб життя, які не допускають вживання в їжу м'яса тварин.

Веди (санскр. - священне знання) - найдавніша пам'ятка індійської літератури, сукупна назва пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань, приписів, правил, богословських навчань, есхатологічних міркувань.

Вівісекція (лат. vivus - живий і sectio - розтин) - операції на живих тваринах з метою вивчення функцій організму, дії на нього різних речовин, розроблення методів лікування тощо.

Гедонізм (грец. hedone - насолода) - спосіб обгрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, який зводить зміст моральних вимог до однієї мети - одержання насолод.

Герменевтика (грец. hermeneutikos - пояснюю) - теорія, мистецтво інтерпретації змісту основних моральних понять, суджень, відповідного тексту загалом.

Гетерономна (грец. heteros - інший і nomos - закон) етика - етика, що грунтується не на власних принципах, а на запозичених з інших наук.

Гідність - особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність.

Гуманізм (лат. humanos - людяний) - принцип етики, що став і принципом моралі, основою якого є переконання в безмежних можливостях, здатності до вдосконалення людини, вимога свободи і захисту її гідності, визнання права людини на щастя, проголошення задоволення її потреб та інтересів кінцевою метою суспільства.

Даосизм (кит. - школа дао) - філософське вчення Давнього Китаю про всезагальний і невидимий закон всього існуючого - дао, якому підпорядковуються природа, суспільство, поведінка і мислення індивідів.

Дихотомія (rpeu. dichotomia, від dicha - на дві частини і готе - переріз) - поділ вихідного поняття на два суперечні видові поняття.

Джайнізм - релігійно-філософське вчення, згідно з яким до тих пір, поки душа "засмічена" тонкою матерією, вона, за законами карми, повинна постійно мандрувати, набуваючи нових існувань, і лише звільнившись від матерії шляхом правильного пізнання й аскетизму, досягає спасіння.

Добро - найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає сам о цінним, а не слугує засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.

Евдемонізм (грец. eudaimonia - блаженство) - спосіб обгрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, за якого досягнення щастя вважається головною метою життя і основою моральних вчинків.

Евтаназія (грец. еп - благий, добрий і thanatos - смерть) - приведення безнадійно хворого до смерті.

Евтимія - благий стан душі, який не зводиться лише до задоволення, хоч і містить його.

Екзистенціалізм (лат. existentia - існування) - суб'єктивістське вчення, основним завданням якого є встановлення змісту людського існування, безпосередньо даного індивіду як його переживання свого "буття-у-світі", через яке відкривається буття світу.

Екологічна (грец. oikos - оселя, середовище і logos - слово, вчення) етика - галузь етичних знань, предметом якої є моральне ставлення людини до живої і неживої природи.

Емпатія (грец. empatheia - співпереживання) - позараціональне пізнання людиною внутрішнього духовного світу інших людей, що грунтується на співпереживанні.

Есхатологія (грец. eschatos - останній, крайній і logos - слово, вчення) - релігійне вчення про кінцеву долю світу і людини.

Етика (лат. ethika, від грец. ethos - звичай) - філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.

Етика бізнесу - складова етики ділових відносин, яка досліджує особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької, комерційної діяльності і формулює для цієї сфери відповідні рекомендації.

Етика медпрацівників - галузь етичної науки, яка досліджує об'єктивні основи, сутність, специфіку, структуру й основні функції моралі працівників медичної сфери діяльності.

Етична освіта - процес інтеріоризації людиною етичної теорії в особистісні знання і переконання.

Євгеніка (грец. eugenes - породистий) - наука, що вивчає, розробляє шляхи і методи активного впливу на еволюцію людства, вдосконалення його природи.

Йога (санскр. - зв'язок, з'єднання, зосередження, зусилля) - вчення і метод управління психікою і фізіологією людини, що має на меті досягнення стану "звільнення" свідомості від зовнішніх впливів, неспокою, страждань і досягнення нірвани, "блаженства самопізнання".

Заповідь - повеління, що належить авторитетній особі або приписується їй.

Звичай - вид суспільної дисципліни, яка історично (і стихійно) склалася і поширилася в суспільстві чи колективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватися індивіди, групи, суспільство загалом.

Ідеалізм - напрям у філософії, який визнає первинність ідеї,

Духу.

Ініціація (посвячення) - передання племінних норм життя поколінню, що досягло повноліття.

Інтеріоризація (лат. interior - внутрішній) - формування внутрішніх структур людської психіки шляхом засвоєння зовнішньої соціальної поведінки.

Каяття - зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки й свідомості.

Клінічна (грец. klinike - догляд за лежачим хворим) смерть - стан організму людини, за якого в неї відсутні видимі ознаки життя (серцебиття, дихання) і згасають функції центральної нервової системи, але зберігаються обмінні процеси.

Конформізм (лат. conformis - подібний, відповідний) - пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Конфуціанство (нит. - школа вчених-книжників) - етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, життя сім'ї й управління державою.

Кордоцентризм (грец. kardia - серце) - властиве ментальній свідомості українців прагнення пов'язати ентузіастичні настанови людини з її чуттєвою сферою, охопити в обмеженому безмежне, відносному - абсолютне.

Кувада (франц. couvade - висиджування яєць) - обрядова імітація батьком родового акту при народженні дитини.

Левірат (лат. levir - дівер, брат чоловіка) - звичай, згідно з яким вдова зобов'язана чи має право вийти заміж за брата свого померлого чоловіка.

Легізм (лат. legis - закон) - давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.

Локаята (санскр. Лока - спрямований тільки на цей світ) - давньоіндійська система матеріалізму, що пояснювала світ взаємодією чотирьох елементів (землі, води, вогню і повітря), проголошувала матеріальний світ єдиною реальністю, а метою людського існування - насолоди.

Магія (грец. mageia - ворожба) - сукупність уявлень та обрядів, заснованих на вірі у можливість впливу на навколишній світ через надприродне (фетишів, духів) завдяки чаклунським дійствам.

Матеріалізм (лат. materialis - речовинний) - напрям у філософії, який виходить з того, що буття є первинним, а свідомість, мислення - вторинним, похідним, що світ є матеріальним і пізнаваним.

Матерія - об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості.

Метаетика (грец. meta - після, через і ethos - звичай) - наука про об'єктивні підстави існування різних моральних і етичних систем.

Міліцейська (поліцейська) деонтологія (грец. deon (deontos) - потрібне, необхідне і logos - слово, вчення) - розділ етики, що розглядає проблему обов'язку працівників органів внутрішніх справ, сферу моральних вимог до них.

Міф (грец. mythos - розповідь, переказ) - наївно-символічне уявлення людей про світ.

Мова етики - дискурсивний (логічний, розсудковий) засіб інтерпретації мови моралі, завдяки якому у процесі з'ясування змісту термінів і висловлювань моралі відбувається осягнення природи, сутності і проявів моралі.

Мова моралі - засіб передавання людьми своєї моральної позиції, вираженої в оцінно-нормативних висловлюваннях, які мають недискурсивний, тобто інтуїтивний характер.

Модальність (лат. modus - міра, спосіб) - характеристика або оцінка висловлювання, що відповідає тій чи іншій точці зору; певний спосіб ставлення людини до власного висловлювання.

Моїзм - філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мораль (лат. moralis - моральний, від mos (moris) - звичай, воля, закон, властивість) - система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

Моральна вимога - найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності.

Моральна відповідальність - характеристика особистості з погляду виконання нею моральних вимог.

Моральна діяльність - особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку, подібно до виробничої, наукової, художньої.

Моральна норма - однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації; вияв моралі як форми суспільно? свідомості.

Моральна практика - сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.

Моральна самооцінка - результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів І моральних якостей.

Моральна свідомість - вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.

Моральна спонука - чуттєва форма, в якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку.

Моральна справедливість - співвідношення кількох явищ з точки зору розподілу блага і зла між людьми.

Моральна якість - відносно стійкі ознаки поведінки людини, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).

Моральне правило - Імперативне положення, яким керуються у співжитті, праці, поведінці.

Моральний вибір - акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається щодо системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.

Моральний вчинок - добровільна дія, що об'єктивно відповідає моральній вимозі.

Моральний ідеал (франц. ideal, від грец. idea - ідея) - найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими доброчесностями. кожна з яких максимально досконала.

Моральний кодекс (лат. codex - книга) - звід моральних норм і правил, які необхідно виконувати.

Моральний мотив (лат. moveo - приводити в рух, штовхати) - внутрішня, суб'єктивно-особистісна спонука до дії, зацікавленість в її реалізації і орієнтація на моральні чинники.

Моральний намір - рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату.

Моральний самоконтроль - сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонук.

Моральний сором - збентеження, ніяковіння за недостойну поведінку.

Моральні відносини - ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на найвищі вселюдські цінності.

Моральність - реальна поведінка людей і відповідна діяльність.

Нірвана (санскр. - заспокоєння, згасання) - найвище блаженство.

Неопозитивізм - сучасний філософський напрям, у центрі уваги якого перебувають породжені розвитком сучасної науки актуальні філософсько-методологічні проблеми: роль знаково-символічних засобів наукового мислення; відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки; природа і функції математизації та формалізації знання тощо.

Оптимізм (лат. optimus - найкращий) - світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє.

Паралогізм (грец. paralogismos - хибний умовивід) - ненавмисно неправильно побудоване міркування.

Патерналізм (лат. paternus - батьківський) - система моральних норм, яка передбачає покровительство, опікунство і відповідні очікування щодо поведінки людей різних соціальних станів.

Песимізм (лат. pessimus - найгірший) - пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині І в майбутньому.

Плацебо (лат. placebo - поправлюсь) - лікарська форма, що містить нейтральні речовини і застосовується для вивчення ролі навіювання в лікувальному ефекті конкретних ліків або для контролю при дослідженні ефективності нових лікарських препаратів тощо.

Прагматизм (лат. pragma - справа, дія) - філософська течія, яка, ігноруючи об'єктивну основу понять, ідей, теорій, норм, оцінює їх, беручи до уваги лише їх практичну ефективність.

Презумпція (лат. praesumptio, від praesumo - передбачаю, вгадую) невинуватості - демократичний правовий принцип судочинства, згідно з яким підозрювана чи обвинувачувана у вчиненні злочину особа вважається невинуватою доти, доки її винність не доведена у передбаченому законом порядку.

Принцип (лат. principium - начало, основа) - основа певної сукупності (чи усіх) фактів або певної (чи будь-якої) системи знань.

Прогрес (лат. progressifs - рух уперед, успіх) моралі - процес становлення людського в людині, формування гуманістичних стосунків між людьми.

Провіденціалізм (лат. Providentia - передбачення, провидіння) - розуміння причин суспільних подій як вияву волі Бога.

Професійна етика - вчення про професійну мораль.

Психоаналіз - авангардна теорія, зосереджена на дослідженні психічного несвідомого (несвідомих психічних процесів і мотивацій).

Редукціонізм (лат. reductio-повернення, відновлення) в етиці - зведення вищого (моральних стосунків між людьми) до нижчого (поведінки тварин).

Рефлексія (лат. reflexio - вигин, відображення) - осмислення людиною власних дій та їх закономірностей, самопізнання, що розкриває духовний світ людини; у психології - самоаналіз, роздуми людини (часом надмірні) про власний душевний стан.

Самовладання - один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямовувати діяльність на розв'язання свідомо поставлених моральних завдань.

Свобода - здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об'єктивної необхідності.

Скептицизм (грец. skeptikos - недовірливий) - античне філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обгрунтування норм поведінки.

Смисл (сенс) життя - морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона зіставляє себе і власні вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

Совість (сумління) - вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку власних вчинків.

Сорорат (лат. soror - сестра) - звичай епохи родового ладу, згідно з яким чоловік брав шлюб одночасно чи послідовно з кількома рідними чи двоюрідними сестрами. Пережитком цього звичаю є одруження вдівця з молодшою сестрою померлої дружини (в Індії, деяких країнах Африки тощо).

Софізм (грец. sophisma - судження, придумане хитро, розумно) - міркування, що здається правильним, проте в ньому навмисно допущена логічна помилка для надання видимості істинності хибному твердженню.

Справедливість - загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між Індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини та її невід'ємні права.

Стоїцизм (грец. sto - портик (галерея з колонами в Афінах, де Зенон, засновник Стої, навчав філософії)) - філософське вчення, згідно з яким світ-космос перебуває в нескінченній пустоті, будучи живим сферичним тілом, розумною істотою, що організовує всі свої частини в доцільно упорядковане ціле.

Судова етика - галузь юридичної етики, яка досліджує комплекс моральних заборон і дозволів, зумовлених специфікою розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, адміністративних справ.

Тальйон (лат. talio - помста, що досягається завдаванням однакової шкоди) - первісний звичай, який регулював відносини між кровнородинними колективами і зобов'язував родичів при здійсненні помсти керуватися нормами простої рівності.

Теологія (грец. theoiogia, від theos - бог і lagos-слово, вчення) - сукупність релігійних доктрин про сутність і діяння Бога, що грунтуються на текстах, які вважаються божественним одкровенням.

Томізм (лат. Thomas - Фома) - напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму і здорового глузду.

Тотемізм (англ. totemism) - віра у спорідненість груп людей (роду, племені) з конкретними видами тварин, рослин, явищами природи.

Фаталізм (лат, fetalis - наперед визначений долею) - визнання панування над суспільством і людиною невідворотних сил, які наперед визначають їх долю.

Фетишизм (португ. fetiso - амулет) - віра в існування надприродних властивостей матеріальних об'єктів.

Фройдизм - сукупність шкіл, представники яких витлумачували різноманітні процеси і явища, що стосуються людини і суспільства, на основі психоаналізу.

Футурологія (лат. futurum - майбутнє і грец. logos - слово, вчення) - наука про майбутнє людства.

Чесноти (доброчесності) - окремі позитивні моральні якості людей; загальна моральна характеристика особистості.

Честь - особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке враховує її репутацію.

Щастя - стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

Юридична (лат. juridicus - судовий) етика - різновид теорії професійної моралі, в якому принципи й категорії загальної і професійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в юридичній сфері.

Схожі статті




Етика - Тофтул М. Г. - Термінологічний словник

Предыдущая | Следующая