Економічна теорія: Політекономія - Базилевич В. Д. - РОЗДІЛ III. ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Глава 15. НАЦІОНАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО І ВІДТВОРЕННЯ

Національний дохід не примножується розподілом.

Яцек Войрох

Макроекономіка - це розділ економічної теорії, в якому досліджується функціонування національної економіки як єдиного цілого.

На національному рівні функціонує величезна кількість економічних суб'єктів, і кожен з них досягає певних економічних результатів, які досить суттєво відрізняються один від одного. У зв'язку з цим досліджувати національну економіку за індивідуальними поведінковими функціями суб'єктів та індивідуальними результатами їх економічної діяльності неможливо. Саме тому аналіз національної економіки грунтується на основних агрегованих макроекономічних показниках: валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національний дохід та ін. Навіть суб'єкти аналізу будуть агрегованими: сектор домогосподарств, підприємницький сектор, сектор державний та сектор іншого світу (закордон).

Інакше кажучи, макроекономічний підхід досліджує сумісну (спільну, суспільну) діяльність усіх економічних суб'єктів та результат цієї сумісної діяльності.

§ 1. Зміст, види та пропорції національного (суспільного) відтворення

Процес виробництва на окремих підприємствах може припинятись чи продовжуватися (з перервами чи безперервно), у масштабах же національної економіки виробництво має постійно повторюватись і відновлюватись, оскільки виробництво є основою забезпечення існування людини. Оскільки людство не може існувати, не споживаючи продуктів виробництва, воно не може перестати виробляти.

Виробництво - це процес суспільного відтворення, якщо його розглядати не як окремий акт, а як процес, що постійно повторюється.

Суспільне відтворення - це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва - продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлюваними, та залучення нових невідновлюваних ресурсів, а також через відновлення та розвиток Форм і методів організації праці.

Розрізняють такі види суспільного відтворення; просте, звужене та розширене (рис. 15.1).

Рис. 15.1. Види суспільного (національного) відтворення

Просте відтворення - це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення - це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є явищем тимчасовим. Звужене відтворення спостерігалося в 90-х роках XX ст. в перехідній економіці України.

Розширене відтворення - це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

У зв'язку з тим, що економіка, як і інші форми матерії та духу, розвивається хвилеподібно, протягом тривалих періодів можна спостерігати просте, звужене і розширене відтворення.

Основною проблемою відтворення Є дотримання пропорцій:

- між виробництвом і споживанням;

- між підрозділами національного виробництва;

- між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва;

- між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромадженням;

- між споживанням і нагромадженням (заощадженням);

- між заощадженнями та інвестиціями та ін.

Стисло охарактеризуємо кожну з цих пропорцій.

Звісно, люди виробляють для того, щоб споживати. Споживання може бути виробничим і невиробничим (кінцевим споживанням домогосподарств). Виробниче споживання є моментом безпосереднього процесу виробництва, оскільки виробити новий продукт означає спожити ті ресурси, з яких виготовляється (народжується в процесі виробництва) цей продукт. Наприклад, виробництво вершкового масла передбачає виробниче споживання молока, устаткування та праці людей, які займаються виробництвом масла.

Невиробниче (безпосереднє) споживання за своїм змістом е знищенням виробленого продукту. Люди, споживаючи їжу, одяг, послуги, знищують продукт. Але це знищення є процесом відтворення життя людини, її здібностей до найманої праці та інших здібностей. Споживаючи, люди створюють сім'ї, народжують дітей, виховують їх, навчають, готують їх до здійснення господарської діяльності після досягнення працездатного віку. Відтворення найманого працівника, таким чином, відбувається за межами підприємства.

Отже, споживання за межами виробництва забезпечує відтворення ресурсу "праця".

Але для здійснення процесу виробництва на національному рівні необхідно відтворити спожитий фізичний (реальний) капітал.

Фізичний капітал - це Непрямі Блага в формі засобів виробництва, які використовуються для виробництва прямих благ у формі предметів споживання (речових товарів та послуг). Найманий працівник приводить у рух фізичний капітал, а фізичний капітал є визначальним чинником, що впливає на продуктивність праці найманого робітника.

Особливість Відтворення фізичного капіталу полягає в тому, що, на відміну від ресурсу праці, яка не існує відособлено від власника, фізичний капітал існує виключно відособлено як від того, хто його створює (найманого працівника), так і від його власника. Відтворюється цей ресурс у процесі виробництва основного й оборотного капіталу на підприємстві із залученням іншого фізичного капіталу та найманої праці. Це не означає, що кожне підприємство виробляє для себе капітал у тій формі, яка задовольняє його виробничі потреби. Як правило, в умовах суспільного поділу праці ми спостерігаємо зворотний процес. Наприклад, устаткування для хлібозаводу створюють машинобудівні підприємства, борошно виробляє комбінат з виробництва борошна і т. ін.

Для того, щоб зрозуміти процес суспільного (загальнонаціонального) відтворення, ми маємо абстрагуватися від цих багатогалузевих зв'язків, зосередитись на питанні дотримання пропорції між виробленим і спожитим продуктом. У різних моделях суспільного відтворення є певні особливості цієї пропорції. Розглянемо їх нижче. Слід зазначити, що згідно з системою національних рахунків (СНР), яка діє нині, весь обсяг виробленого валового національного продукту має отримати попит, тобто його мають купити і спожити чотири макроекономічні суб'єкти: домогосподарства (С), підприємницький сектор (і?), державний сектор ((?) та інший світ (ИЕ = Е - 2), де ИЕ - чистий експорт; Е - експорт; 2 - імпорт.

Оскільки споживання на макроекономічному рівні має два різновиди: виробниче і невиробниче, то виділяють два основних підрозділи виробництва:

I підрозділ - виробництво засобів виробництва, яке включає:

- виробництво засобів виробництва для виробництва засобів виробництва;

- виробництво засобів виробництва для виробництва предметів споживання,

II підрозділ - виробництво предметів споживання.

Між цими двома підрозділами теж мають дотримуватись певні пропорції.

Оскільки витрати одних суб'єктів є водночас доходами інших, важливим є дослідження пропорції між затратами на виробництво та доходами від його реалізації. Частина виробленого і реалізованого валового доходу країни споживається, а не спожита домогосподарствами частина використовується удвох напрямках: на відшкодування спожитого фізичного капіталу та на нагромадження.

Неспожита частина національного доходу утворює заощадження. В економіці важливо забезпечити дієвість механізму перетворення заощаджень на інвестиції. Якщо обсяги заощаджень та інвестицій не збігаються, це може призвести до відхилення обсягу національного виробництва від потенційного рівня.

Виділяють також інші важливі для стабільного розвитку економіки пропорції. Ці пропорції можуть формуватися стихійно в процесі саморозвитку економічної системи завдяки абсолютній гнучкості цін, процентної ставки, заробітної плати (неокласична теорія) чи завдяки впливу на них ринкових сил та інститутів в особі уряду, профспілок, спілок підприємців тощо (кейнсіанська та інституціональна теорії).

Схожі статті




Економічна теорія: Політекономія - Базилевич В. Д. - РОЗДІЛ III. ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Предыдущая | Следующая