Екологія - Васюкова Г. Т. - 9.1. Міжнародна екополітика

План:

- Міжнародна екополітика на урядовому та неурядовому рівнях

- Діяльність урядових та неурядових міжнародних організацій у галузі охорони навколишнього середовища

- Діяльність МСОП

- Діяльність ООН

- Діяльність ЮНЕСКО

- Діяльність Римського клубу

- Діяльність "ЗЕЛЕНИХ"

- Екстраполяційні динамічні і нормативні моделі майбутнього

- Стратегія й тактика виживання людства

9.1. Міжнародна екополітика

Кінець XX століття ознаменувався усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою стало вироблення системи світової екологічної безпеки.

Об'єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи на міждержавному рівні випливає з глобального характеру екологічної кризи та неможливості іншим засобом забезпечити охорону навколишнього середовища.

Екологія у другій половині XX століття поставила перед політикою такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічну безпеку населення. Природа екологічних проблем загальнопланетарна, і її неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Виникло нове явище в розвитку цивілізації - екологічна політика. У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав. Формування екологічної політики розпочалося з 70-х років, коли з'явилася швидка деградація природного середовища в різних країнах світу. Вона призвела до того, що зараз в більш ніж 100 країнах світу створені міністерства або відомства, що спеціально займаються охороною навколишнього середовища. Практично одночасно в усіх країнах світу почалася розробка нормативів якості середовища життя, право людини на користування природним середовищем стало включатися до конституції держав, розвивається природоохоронне законодавство. Поняття екологічного суверенітету почало входити у число державних пріоритетів.

Світова громадськість усвідомила, що людство має загальні глобальні інтереси, без вирішення яких неможливий стійкий розвиток жодної держави. Способи політичного забезпечення охорони навколишнього середовища в різних країнах неоднакові. Лідером у формуванні принципів екологічної політики та її проведення, безумовно, є країни Західної Європи. У сучасній Європі, за французьким вченим Т. Лаво виділяються чотири великих регіони, що відрізняються екологічною політикою, яку вони проводять.

Перший регіон - країни півдня Європи, найменш економічно розвинуті, з аграрною направленістю виробництва.

Вони мають багато складних екологічних проблем та покладаються в їх вирішенні на фінансову допомогу з боку Європейського співтовариства.

Другий регіон - північна Європа, держави якої відрізняються найбільш гармонійним розвитком та раціональним використанням природних ресурсів. Вони успішно вирішують екологічні проблеми, спираючись на традиційно екологізованний світогляд широких верств населення.

Третій регіон - країни північно-західної Європи, що відрізняються високим промисловим потенціалом та сильно забрудненим природним середовищем. Країни цього регіону мають достатньо засобів та коштів і з кінця 80-х років почали проводити енергійну екологічну політику.

Четверта група - країни східної Європи, які відрізняються дуже високим рівнем забруднення середовища та не мають економічних і фінансових засобів для оперативного та стратегічного вирішення екологічних проблем.

Після утворення Європейського Економічного Співтовариства з 1987 року отримує поширення ініціатива Франції в галузі сумісної міждержавної охорони природи. Вона стала поштовхом для створення багатьох видів міждержавних структур. ЄЕС, та потім Європейська рада (ЄР) з 1973 року послідовно розробили та реалізували чотири програми з охорони довкілля. Прийнята практика підготовки в цій галузі спеціальних директив, обов'язкових для країн ЄР. Зараз в галузі екології дають 120 таких директив.

У 1993 році ЄР прийняла новий стандарт (BS 7750) щодо широкого кола продуктів промислового й сільськогосподарського виробництва та діяльності підприємств, відповідно якому більш жорстко регламентуються забруднення навколишнього середовища, витрати енергії на виробництво, створення шумового забруднення. Продукція, що витримує цей стандарт, отримує знак "Зеленого голуба", який дає переваги на ринку товарів. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища відбувається в рамках різноманітних міжнародних урядових і неурядових організацій. Вони різняться за цілями, структурою і функціями. У залежності від характеру співробітництва - двосторонні або багатосторонні, регіональні або субрегіональні. Початок міжнародному співробітництву з проблем навколишнього середовища було покладено в 1913 р. у Берні (Швейцарія), коли вчені 18 країн зібралися на конференцію по міжнародній охороні природи. Але саме по собі міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища розпочалася ще наприкінці XIX століття, воно здійснювалося каналами громадських організацій - Всесвітнього фонду дикої природи та Наукового комітету з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ), Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП).

Протягом останніх десятиріч намітилася чітка тенденція вирішення багатьох питань екологічної безпеки на міжнародному рівні. Стимулюючим поштовхом до міжнародного співробітництва на рівні держав з питань екології та охорони природи стала Стокгольмська конференція 1972 року. Стокгольмська декларація закріпила фундаментальне право людей не тільки на свободу та рівність, але й на адекватні умови життя в навколишньому середовищі тій* якості, яке забезпечує їхню гідність та добробут.

Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища. У1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього середовища України. За його ініціативою в 1991 році був прийнятий закон "Про охорону навколишнього природного середовища" та розпочата розробка пакета законів та законодавчих актів з екологічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного та тваринного світу. Суверенна Україна як учасниця конференції 1992 року в Ріо-де-Жанейро, внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництв, прийняла на себе зобов'язання забезпечувати екологізацію економіки та розв'язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики. Україна бере участь в роботі програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Тільки за період з 1980 року до 1991 року Україна взяла участь у 10 міжнародних актах з охорони природи.

Процеси глобалізації світової економіки одночасно супроводжуються зростанням конкуренції та боротьбою за ринки збуту та джерела сировини. В зв'язку з цим перед Європейським співтовариством стоїть серйозне завдання сприяти прискоренню інтеграції країн Західної та Східної Європи. Цей захід безперечно забезпечить не лише розширення територіального простору до європейських традицій, але й значно підвищить економічний та політичний вплив ЄС в усьому світі. Головні структурні пропорції європейського господарства формувались досить тривалий період часу. Отже, зрозуміло, що економіка країн, які мають статус асоційованих членів ЄС, об'єктивно не може відповідати рівню європейських стандартів та потребує значної фінансової допомоги. До недавнього часу структурні фонди ЄС були недоступні для країн-кандидатів. Однак, наприкінці 1997 року Європейська комісія прийняла рішення розпочати Програму попереднього фінансування для удосконалення структури економіки країн-претендентів до вступу в ЄС з метою прискорення їх інтеграції в європейський простір.

Найбільш вагоме значення в реалізації Програми попереднього фінансування мають такі фонди:

1. ISPA - Instrument for the Structural Policies for Pre-accession. Цей фонд розглядається як інструмент для здійснення координації структурної політики в межах ЄС. Водночас для країн-претендентів пріоритетною сферою фінансової допомоги є галузь транспортної інфраструктури та захист навколишнього середовища, створення умов для відповідності екологічних норм і стандартів європейським вимогам.

SAPARD - Special Action for the Pre-accession for Agriculture and Rural Development. Головним призначенням цього фонду є стимулювання структурних зрушень в межах регіонального розвитку. За рахунок цільового фінансування здійснюється попередня допомога сільськогосподарським районам, ліквідуються так звані "депресивні території", тобто відбувається економічне вирівнювання в межах окремої країни. Додатково фонд сприяє суттєвому зростанню ефективності регіональної економіки, поліпшенню якості товарів, що виробляються, та послуг. Особлива увага приділяється фінансовій підтримці фермерських господарств, заводів по переробці сільськогосподарської продукті, поліпшенню якості їжі тощо. Кінцевою метою фінансування за рахунок коштів SAPARD є створення на регіональному рівні нових робочих місць, відповідність рівня соціального захисту людини в провінційних районах країн-претендентів загальноприйнятим стандартам Європи. Фонд, що діє в межах програми EU PHARE, ставить за мету надання фінансової допомоги адміністративним інститутам країн-претендентів для координації відповідності національного законодавства стандартам ЄС. В цьому ж напрямку здійснюється інвестування у створення сучасних суспільних адміністративних закладів, що реалізують цю програму. Робота ведеться як у центральних містах, так і в провінції, отже, до виконання проектів додатково залучаються і кошти European Social Fund

4. ERDF - European Regional Development Fund своєю діяльністю ставить за мету усунення існуючих регіональних диспропорцій в межах країн-членів ЄС. Фінансова допомога надається менш розвинутим провінціям в основному за рахунок інвестування в об'єкти транспортної інфраструктури, створення однакових умов для існування ринкових інститутів. Країни-члени Європейського співтовариства мають дуже високий рівень економічного розвитку. Однак, навіть у межах ЄС існують відмінності, збереження яких є об'єктивною ознакою демократичного суспільства, що не допускає принципу "зрівнялівки" та існування за рахунок інших. Ліквідація соціальної та економічної диференціації між країнами - членами ЄС безперечно, відбувається за рахунок забезпечення подальшого економічного зростання в межах національного господарства. Разом з цим лише
Країни-члени ЄС мають доступ до структурних фондів Європейського співтовариства, які здійснюють фінансування у відповідних напрямках.

За рахунок коштів ESF - European Social Fund - фінансується створення нових робочих місць на території країн-членів ЄС, покриваються витрати з перекваліфікації безробітних. Особливе значення має надання фінансової підтримки молоді у пошуку роботи в межах територіального простору ЄС, створення для людини (незалежно від статі та національності) рівних можливостей працевлаштування. Метою діяльності EAGGF - European Agriculture Guidance and Guidance Fund - є ефективна робота на регіональному рівні, фінансування економіки відсталих сільськогосподарських районів, збереження фермерських господарств у гірській місцевості та погано пристосованих до цього місцях. За рахунок коштів EAGGF надаються пільгові кредити фермерам, що тільки розпочинають справу. Отже, головним завданням фондує підтримка ефективної структури регіональної економіки та фермерства, що представляє прошарок середнього класу Європи. В межах діяльності FІРО - Financial Instrument for Fisheries Guidance - відбувається фінансування підприємств державного господарства, поліпшення переробки та маркетингу продукції, її реклама. Велика увага приділяється не лише зростанню конкурентоспроможності аграрних секторів виробництва, але й фінансуванню проектів захисту деяких територій, проведенню робіт екологічної спрямованості.

На міждержавному рівні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає в себе екологічний імператив.

Схожі статті




Екологія - Васюкова Г. Т. - 9.1. Міжнародна екополітика

Предыдущая | Следующая