Цивільний процес України - Харитонов Є. О. - 1. Поняття, підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу. Види заходів процесуального примусу

1. Поняття, підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу. Види заходів процесуального примусу

Цивільне процесуальне законодавство закріплює заходи процесуального примусу і спрямоване на забезпечення виконання правил цивільного судочинства, а також надання суду правових інструментів для впливу на осіб, які порушують встановлені в суді правила.

Учасники цивільного судочинства повинні сумлінно користуватися належними їм процесуальними правами і виконувати процесуальні обов'язки. У випадку зловживання процесуальними правами або навмисного невиконання процесуальних обов'язків до учасників процесу можуть бути застосовані заходи процесуального примусу. Правовий примус - це конкретні засоби впливу, які пов'язані з обмеженням в тій чи іншій формі свободи особи. Цивільний процесуальний примус має бути спрямований на обмеження в певній формі свободи осіб - учасників цивільного процесу. При цьому примус у цивільному судочинстві має місце не тільки в тих випадках, коли певний засіб впливу спрямований на обмеження передбачених законом прав і свобод, а й тоді, коли самим законом обмежується можливість вибору поведінки.

Правовий примус охоплює заходи юридичної відповідальності та заходи захисту (відновлення) правопорядку. Юридична відповідальність полягає у застосуванні заходів правового примусу до правопорушників з метою покарання особи, яка вчинила правопорушення. Заходи захисту (відновлення) правопорядку - не різновид правового примусу, що застосовується для поновлення нормального стану правовідносин через спонукання суб'єктів права до виконання певних обов'язків.

Цивільний процесуальний примус - не сукупність передбачених ЦПК заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконання обов'язків учасниками процесу та належне виконання завдань цивільного судочинства. Процесуальний примус включає різні за ступенем правові обмеження. Крім того, він повинен мати певні межі ефективності в механізмі правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, тобто бути оптимальним за результатами свого правового впливу.

При цьому загальна спрямованість примусу повинна визначатися завданнями судочинства як справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Заходи процесуального примусу застосовуються у разі порушення певних правил цивільного судочинства. Однак їх не можна розглядати як вид відповідальності, а тим більше покарання, оскільки заходи процесуального примусу покликані забезпечити виконання правил цивільного судочинства, а не покарати особу. Тобто заходи процесуального примусу є по суті превентивними заходами, які застосовуються для припинення протиправних дій або для запобігання їх негативним наслідкам.

ЦПК у ст. 90 встановлює підстави та загальний порядок застосування судом заходів процесуального примусу з метою забезпечення виконання особами необхідних процесуальних дій та дотримання правил поведінки в суді. Застосування судом заходів процесуального примусу спрямоване на припинення правопорушення, відновлення порушеного права та забезпечення виконання обов'язків. Заходи процесуального примусу - це процесуальні дії, що застосовуються за ухвалою суду до осіб, які своїми діями або бездіяльністю перешкоджають ефективному розгляду і вирішенню справ.

Підставами для застосування заходів процесуального примусу є: а) порушення встановлених у суді правил; б) протиправне перешкоджання здійсненню судочинства.

Порушення встановлених у суді правил, тобто порушення порядку під час судового засідання, зокрема невиконання розпоряджень головуючого, є підставою для застосування до осіб таких заходів процесуального примусу, як попередження та видалення із залу судового засідання.

Протиправне перешкоджання особами здійсненню судочинства може дістати вияв у різноманітних діях, наприклад у недопущенні учасників процесу до залу судового засідання чи до виступу, неподанні письмових чи речових доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин їх неподання, неприбутті в судове засідання свідка, якого було викликано до суду, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття, тобто йдеться про порушення не конкретних, встановлених законом правил, а про такі дії, що, на думку суду, створюють перешкоди для здійснення судочинства.

Відповідно, ознаками заходів процесуального примусу є такі: 1) це процесуальні дії; 2) право їх застосовувати має лише суд, який розглядає цивільну справу; 3) про їх застосування суд постановляє ухвалу в судовому засіданні; 4) ці дії застосовуються у зв'язку з процесуальними порушеннями осіб - учасників цивільного процесу або інших осіб, присутніх у залі судового засідання (недотриманням встановлених у суді правил або протиправним перешкоджанням здійсненню цивільного судочинства); 5) ці заходи мають особистий немайновий характер, оскільки спрямовані на особу порушника, а не на його майно; 6) вони мають примусовий характер, тобто застосовуються до порушника без його згоди; 7) ці дії спрямовані на забезпечення нормального ходу судового розгляду.

Отже, заходи процесуального примусу є реакцією суду на ті правопорушення, які допустили учасники процесу або інші особи, присутні в залі судового засідання, і які заважають подальшому розгляду справи. Тому їх застосування є виключним правом суду. Застосування заходів процесуального примусу можливе судами всіх ланок судової системи, однак виключно під час судового засідання.

Суд застосовує заходи процесуального примусу негайно після вчинення особою порушення шляхом постановлення відповідної ухвали, яка відповідно до ч. 5 ст. 209 ЦПК заноситься до журналу судового засідання. Така ухвала не впливає на рух справи, а тому не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (ст. 293 ЦПК). Проте заінтересовані особи можуть оскаржити цю ухвалу разом із рішенням відповідного суду.

У ст. 162 ЦПК встановлено обов'язки осіб, присутніх у залі судового засідання. Так, особи, присутні в залі судового засідання, повинні встати, коли входить і виходить суд. Рішення суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі дають пояснення, показання, висновки, консультації тощо стоячи. Відступ від встановлених вимог допускається з дозволу головуючого. Учасники цивільного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку і беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого. Особи, які беруть участь у справі, передають документи та інші матеріали головуючому через судового розпорядника.

Судовий розпорядник також наділений відповідно до ст. 49 ЦПК певними повноваженнями із забезпечення порядку в судовому засіданні. Так, він забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу; оголошує про вхід суду до залу судового засідання, про вихід суду із нього, слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання; приймає від учасників цивільного процесу та передає документи і матеріали суду під час судового засідання; виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта; запрошує до залу судового засідання свідків та виконує розпорядження головуючого про приведення їх до присяги тощо.

Умовно заходи процесуального примусу можна поділити на 2 види: заходи, що призначаються за дії особи (попередження, видалення із залу судового засідання), та заходи, що призначаються за бездіяльність (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, привід).

Крім того, залежно від спрямованості заходи процесуального примусу можна поділити на 2 групи:

1) ті, що застосовуються до порушників порядку в залі судового засідання (попередження і видалення із залу судового засідання);

2) ті, що забезпечують процес доказування (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і привід).

Такі заходи процесуального примусу, як попередження та видалення із залу судового засідання, можуть бути застосовані судом до осіб, які не дотримуються порядку в судовому засіданні або не виконують розпоряджень головуючого. Підставою для видалення особи із залу судового засідання може бути повторне вчинення порушення після того, як суд застосував попередження.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом застосовується до осіб, у яких вони є, але які не подають цих доказів без поважних причин або без пояснення причин їх неподання. Привід застосовується до свідків, які були викликані судом, але не з'явилися в судове засідання без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття.

Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання своїх обов'язків, що є ознакою стимулюючої функції інституту процесуального примусу. Застосування процесуального примусу не є кінцевою метою, воно є засобом для забезпечення виконання тих чи інших процесуальних обов'язків. Так, наприклад, застосування попередження до особи не звільняє її від обов'язку дотримуватися порядку в судовому засіданні, а навпаки, є нагадуванням про такий обов'язок.

Суд не може за одне й те саме порушення особи застосовувати до неї одночасно кілька заходів процесуального примусу, що є важливою гарантією захисту прав, свобод та інтересів особи. Це положення деталізує принцип, закріплений в ст. 61 Конституції, про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Застосування заходу процесуального примусу не виключає можливості застосування до особи заходів юридичної відповідальності, зокрема за прояв неповаги до суду.

Схожі статті




Цивільний процес України - Харитонов Є. О. - 1. Поняття, підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу. Види заходів процесуального примусу

Предыдущая | Следующая