Цивільний процес України - Логінов О. А. - 3. Зміст рішення суду та вимоги до нього

Згідно із законом рішення суду викладається у письмовій формі і має відповідати вимогам щодо його змісту, передбаченим ст. 215 ЦПК, а саме - обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

У вступній частині рішення зазначаються: час і місце його ухвалення; повне найменування суду, що його ухвалив; прізвище та ініціали судді (суддів - за колегіального розгляду) і секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі (при цьому вказуються всі особи, які згідно зі ст. 26 ЦПК належать до складу осіб, які беруть участь у цій справі, а не лише ті, які фактично брали участь у розгляді справи); предмет позовних вимог (у тому числі первісного, зустрічного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами), який зазначається виходячи з вимог закону, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, і підстав заявленої вимоги (п. 9 постанови ВСУ від 18.02.2009 р. № 14).

Описова частина рішення має містити інформацію щодо змісту і підстав позовних вимог відповідно до позовної заяви; внесених змін до підстави чи предмета позову, розміру позовних вимог, якщо вони мали місце. В описовій частині суд повинен узагальнено викласти: позицію відповідача - чи визнає він позов, а якщо визнає, то повністю чи частково, у разі заперечень - у чому суть заперечень проти позову; пояснення осіб, які беруть участь у справі; висновки органів державної влади або місцевого самоврядування, якщо вони брали участь у справі, а також зазначити докази і обставини, для встановлення яких вони досліджувалися.

У мотивувальній частині рішення зазначаються дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також про оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК). У цій частині рішення мають міститися: обгрунтування кожного доводу сторін по суті позову; посилання на закони та інші нормативно-правові акти матеріального права, у відповідних випадках - на норми Конституції, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10,11,60,212 та 214 ЦПК (статті 224-226 - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін. У разі необхідності повинні наводитися посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягають застосуванню у даній справі (п. 12 постанови ВСУ від 18.02.2009 р.№14).

У певних випадках у мотивувальній частині рішення суд зазначає про урахування: рішень КСУ про офіційне тлумачення Конституції та законів України, які підлягають застосуванню у даній справі та при вирішенні питання про відповідність Основному Закону України нормативно-правових актів, якими сторони доводять свої вимоги чи заперечення; постанов Пленуму ВСУ з питань тлумачення норм процесуального та матеріального права, які підлягають застосуванню у даній справі.

Резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог. Резолютивна частина рішення суду має важливе значення, оскільки в ній стисло та у остаточному вигляді представлені висновки судового розгляду.

Зокрема, зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; 2) висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; 3) розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; 4) вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; 5) конкретні дії, які відповідач повинен вчинити, та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права; 6) розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК; 7) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 8) у яких межах допускається негайне виконання рішення суду.

У зв'язку з тим, що у формі рішення ухвалюється той судовий акт, яким справа вирішується по суті, закон забороняє включення до резолютивної частини рішення висновків з процесуальних питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в цій частині неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог у самостійне провадження або про закриття провадження за ними, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал, які постановляються у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлятися одночасно з рішенням.

З метою запобігання виникненню неясності при виконанні рішення у його резолютивній частині зазначаються точне та повне найменування юридичної особи, прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, стосовно яких суд вирішив справу.

У разі вирішення справи за позовами про визнання наявності або відсутності тих чи інших правовідносин суд при задоволенні позову зобов'язаний у необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення правові наслідки, які тягне таке визнання (наприклад про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним, анулювання свідоцтва про право власності в разі задоволення позову про витребування майна від добросовісного набувача тощо).

Крім додержання вимог щодо форми та змісту рішення суду має бути законним і обгрунтованим. Зазначені вимоги до рішення є нероздільними, невідповідність рішення хоча б одній з них нівелює його значення як правосудного.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Якщо існують суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до ч. 4 ст. 8 ЦПК норми, що мають вишу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той із них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму ВСУ, що містяться у постанові № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р.

Отже, умовами визнання рішення суду законним є: застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; правильне тлумачення закону.

Обгрунтованість судового рішення - це його правильність з фактичного боку. Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду повинно відповідати й іншим важливим вимогам, а саме: вичерпності, визначеності та безумовності.

Вичерпними є рішення, які містять відповідь суду на всі передані на його вирішення правові питання. Визначеними є рішення, у яких чітко вирішено питання щодо змісту прав та обов'язків сторін, спір між якими був предметом судового розгляду. Безумовність означає, що висновки, викладені в рішенні, не включають умови, які поставили б його виконання у залежність від їх настання.

Схожі статті




Цивільний процес України - Логінов О. А. - 3. Зміст рішення суду та вимоги до нього

Предыдущая | Следующая