Цивільний процес України - Логінов О. А. - Розділ 13. Судові рішення

1. Поняття та види судових рішень

Правосуддя у цивільних справах здійснюється шляхом розгляду та вирішення їх у судовому порядку. Розгляд і вирішення справи передбачає встановлення обставин справи, юридичних фактів, що обгрунтовують вимоги та заперечення сторін, фактів, які мають значення для вирішення справи, а також низку процесуальних дій із застосування норм матеріального та процесуального права.

Діяльність суду з вирішення цих питань має владний характер, що дістає вияв у формі судових рішень, які мають чітко встановлену процесуальну форму, обов'язкові для виконання та забезпечені державним примусом. ЦПК передбачено, що судові рішення можуть викладатися у формах рішень, ухвал та постанов.

Рішення суду - це акт правосуддя, ухвалений іменем України, яким вирішується розгляд справи по суті та закінчується судовий розгляд. Цим актом остаточно вирішується питання захисту прав, свобод чи інтересів фізичних, юридичних осіб або держави. Рішенням також закінчується судовий розгляд і у справах про відшкодування шкоди, ухваленим відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р.

Правове значення рішення суду полягає у тому, що з його прийняттям вирішується матеріально-правовий спір, відносини між сторонами набувають ознак визначеності та усталеності, що сприяє нормальному виконанню сторонами обов'язків і здійсненню суб'єктивних прав.

Цивільне процесуальне законодавство виділяє такі види рішень суду: основні, неповні, додаткові та заочні. До різновидів судового рішення відноситься також судовий наказ.

Основні (повні) рішення - це рішення, у яких вирішені всі правові вимоги, які були предметом судового розгляду, та ухвалені безпосередньо після судового засідання. Основні рішення мають відповідати вимогам, встановленим ст. 215 ЦПК, і складаються з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

За певних умов суди можуть ухвалювати неповні рішення, які складаються лише з двох частин - вступної та резолютивної. Ці частини суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вони підписуються всім складом суду і приєднуються до справи. Недотримання вимог щодо змісту рішення суду пов'язано з тим, що внаслідок складності справи складання повного рішення потребує багато часу. У будь-якому випадку складання повного рішення може бути відкладено не більш як на п'ять днів. Відкладення оголошення повного рішення може мати місце лише у виняткових випадках (ч. З ст. 209 ЦПК).

Суд обов'язково повідомляє осіб, які беруть участь у справі, коли вони зможуть ознайомитися з повним рішення суду, що має бути зафіксовано в журналі судового засідання.

Додаткове рішення ухвалюється судом з метою усунення прогалин основного рішення. Наприклад, суд ухвалює додаткове рішення суду в разі невирішення питання про судові витрати в основному рішенні (п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК).

Заочне рішення ухвалюється судом у разі неявки в судове засідання належним чином повідомленого відповідача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, або якщо зазначені ним причини визнані неповажними на підставі наявних у справі доказів (ст. 224 ЦПК). Заочне рішення має відповідати вимогам ст. 215 ЦПК, тобто містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини у визначеній послідовності. При цьому в описовій частині заочного рішення зазначається, що заочний розгляд справи відбувся за відсутності відповідача (всіх відповідачів); у резолютивній частині має бути зазначено крім загального порядку оскарження також строк і порядок подання відповідачем заяви про його перегляд.

Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 ЦПК. Судовий наказ структурно простіший і стисліший, ніж основне (повне) рішення суду. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 103 ЦПК судовий наказ складається лише з двох частин: вступної та резолютивної. У зв'язку з тим, що судовий наказ є, водночас, виконавчим документом, він також має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", і обов'язково містити відомості про дату видачі судового наказу стягувачу, дату набрання судовим наказом законної сили і строк пред'явлення судового наказу до виконання.

Наука цивільного процесу поділяє судові рішення (залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони тягнуть) на: рішення про присудження (одна сторона зобов'язана виконати на користь іншої

види судових рішень

Певні дії або утриматися від їх виконання); рішення про визнання (якими підтверджується наявність або відсутність між сторонами певних юридичних відносин чи обставин); конститутивні рішення (спрямовані на зміну чи припинення правовідносин між сторонами).

Інші випадки закінчення розгляду справи (зокрема закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду) оформляються по-становленням ухвали. Відповідно до ч. З ст. 208 ЦПК постановленням ухвали закінчується судовий розгляд і у справах, передбачених статтями 3896 і 38911 ЦПК.

Ухвалами суду також вирішуються всі питання, пов'язані з рухом справи у суді першої інстанції (про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі), клопотанням і заявами осіб, які беруть участь у справі, а також в інших випадках, передбачених ЦПК.

Статтею 208 ЦПК також передбачено таку форму судового рішення, як постанова. При цьому зазначено, що саме ухваленням постанови закінчується перегляд судових рішень Верховним Судом України. (Див. рис. 18)

Схожі статті




Цивільний процес України - Логінов О. А. - Розділ 13. Судові рішення

Предыдущая | Следующая