Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 2. Правова природа ренти і відмежування від суміжних конструкцій

Правова природа договору ренти та його місце в системі договорів. У цивілістичній доктрині і правозастосовній практиці неоднозначно вирішуються питання правової природи і відмежування рентного договору від суміжних договорів. Особливість рентного договору зумовлена його двоєдиною спрямованістю (метою) - передачею права власності на майно та отримання рентних платежів. У зв'язку з цим правова природа договору ренти полягає у визнанні рентних платежів еквівалентом, що не піддається будь-якому об'єктивному обліку (калькуляції), та породженою відсутністю ціни і строку невизначеністю загального розміру зустрічного виконання, що з'ясовується лише на день смерті чи припинення діяльності набувача ренти.

Договір ренти слід розглядати самостійним видом договору, який передбачає відмежування рентного зобов'язання від суміжних договорів.

Одним з актуальних питань теорії і практики є відмежування рентного зобов'язання від купівлі-продажу. Відмінні ознаки ренти від купівлі-продажу зумовлені алеаторним характером зустрічного виконання зобов'язання в рентному договорі.

На відміну від договорів купівлі-продажу або міни, які зазвичай опосередковують акти еквівалентного товарообміну, договір ренти пов'язаний з ризиком того, що розмір рентних платежів може виявитися більшим або, навпаки, меншим від вартості відчуженого під виплату ренти майна.

За договором ренти платник ренти, який є покупцем лише в певному сенсі, виплачує за майно (як товар) не певну, відому грошову суму (ціну) чи завідомо оцінене сторонами відшкодування, а невизначений загальний обсяг рентних платежів, оскільки зобов'язання виплачувати ренту діє або безстроково, або строково.

Договір ренти спрямований не стільки на отримання майна у власність (цим він лише починається), скільки на матеріальну допомогу стороні (отримувачу ренти) її контрагентом (платником ренти).

У літературі неоднозначно вирішується питання щодо відмежування довічної ренти від різновиду купівлі-продажу з розстрочкою платежу, що в правозастосовній практиці отримали назву договорів купівлі-продажу з умовою довічного утримання. В останньому випадку йдеться про правочини відчуження майна, що є результатом розвитку зобов'язального права, все більша деталізація якого приводить до вступу учасників у договірні відносини, які покладають обов'язок з вчинення не однієї, а кількох дій, і передбачають виникнення у сторін не за одним, а за кількома зобов'язаннями (у вузькому значенні цього поняття). Зазначені договори купівлі-продажу містять два види зустрічного виконання зобов'язання - сплату ціни і надання довічного утримання, які як з юридичного, так і з економічного погляду не рівнозначні. Головне зустрічне надання (сплата ціни) вчиняється під скасувальну умову додаткового зустрічного виконання зобов'язання.

Відмінність довічної ренти від так званої купівлі-продажу з умовою довічного утримання полягає не у відмінностях форм періодичних платежів, а в алеаторному характері зустрічного виконання, спричиненого неможливістю визначення загальної суми зустрічного надання і припустимістю зміни ціни товару (загальної суми рентних платежів) залежно від настання певного випадку (смерті) при ренті, а не від показників, що зумовлюють ціну товару в купівлі-продажу (собівартість, затрати тощо).

Ризик у договорі ренти покладається на невизначену сторону (залежно від різниці між обсягом платежів на момент смерті та ціною майна, відчуженого під виплату ренти), а не на покупця (його спадкоємцю, правонаступників тощо) за договором купівлі-продажу.

У разі смерті (припинення діяльності) кредитора (продавця, отримувача ренти, відчужувача) рентне зобов'язання припиняється (за аналогією з ч. 2 ст. 755 ЦК України), а зобов'язання за договором купівлі-продажу припиняється лише в тому випадку, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора відповідно до вимог ч. 2 ст. 608 ЦК України.

Договори купівлі-продажу з умовою довічного утримання не відповідають вимогам ЦК України про встановлення ціни товару.

Відповідно до ст. 691 ЦК України ціна за договором купівлі-продажу має встановлюватись у договорі в конкретній сумі або може підлягати зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо).

Визначення остаточної ціни за оплатним зобов'язанням залежно від настання в майбутньому випадкової обставини не підпадає під поняття невстановленої у договорі ціни, згідно з вимогами ч. 3 ст. 691 ЦК України, і охоплюється договором купівлі-продажу лише при здійсненні строкових біржових правочинів, які набувають статус біржових за умови дотримання правил біржової торгівлі.

Наведене дає підстави для висновку про те, що договори купівлі-продажу з умовою довічного утримання за своєю природою не можуть визнаватися непоіменованими з огляду на суперечності суті зобов'язання купівлі-продажу і підлягають кваліфікації як удавані угоди, що приховують договір ренти, оскільки плата за проданий товар і платежі на довічне утримання входять до складу єдиного зустрічного виконання і охоплюються зобов'язанням за договором безстрокової ренти за плату.

Отже, рентою мають визнаватися будь-які договори відчуження майна в обмін на зустрічне вчинення довічних або на певний строк періодичних платежів у грошовій, натуральній, інших, визначених законом формах, що достроково припиняються зі смертю або припиненням діяльності юридичної особи-платника ренти (набувача).

Відмежування договору ренти від договору довічного утримання зумовлене визнанням їх самостійними видами договорів, кожен з яких регулюється окремою главою ЦК (глави 56 і 57). ЦК України, на відміну від ЦК РФ, не визнає довічне утримання різновидом ренти.

Зазначені договори мають відмінності в предметі, суб'єктному складі, правах і обов'язках, строках чинності та правових наслідках розірвання договорів, що істотно відрізняють їх один від одного.

Порівняно з договором довічного утримання, договір ренти має більш широкий за сферою предмет рентного зобов'язання (тобто рентний капітал і ренту). Рентним капіталом і рентою можуть бути будь-які майно і відчужувані об'єкти цивільних прав. За договором довічного утримання відчужуваним під довічне утримання майном може бути лише нерухоме майно, його відчужувана частина або рухоме майно, яке має значну цінність, і при цьому вони можуть передаватися лише в обмін на надання довічного утримання (матеріальне забезпечення у вигляді житла, харчування) та (або) догляду (опікування) у вигляді необхідної допомоги, послуг.

Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути лише фізична особа, тоді як одержувачем ренти за договором може бути також і юридична особа.

Набувачу ренти забороняється відчужувати майно, передане за договором довічного утримання (догляду), на відміну від обов'язку платника ренти отримати згоду на відчуження подібного майна за договором ренти.

Договір довічного утримання (догляду) завжди є безстроковою угодою, чинність якої поставлено в залежність від настання випадку (смерть відчужувача). і не може бути строковим договором, на відміну від договору ренти, який може бути як безстроковим, так і строковим.

У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, що не передбачено нормами ЦК про ренту, згідно з якими одержувач ренти отримує грошову компенсацію.

Схожі статті




Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 2. Правова природа ренти і відмежування від суміжних конструкцій

Предыдущая | Следующая