Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 2. Предмет, форма та сторони договору

Предметом договору дарування, згідно зі ст. 718 ЦК, можуть бути не лише рухомі (у тому числі гроші та цінні папери) та нерухомі речі, а й майнові права - як ті, котрими дарувальник вже володіє, так і ті, що можуть виникнути у нього в майбутньому (наприклад, у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності). Але при цьому слід пам'ятати, що деякі майнові права (ті, що нерозривно пов'язані з особою їх володільця) не можна ні подарувати, ні відчужити будь-яким іншим чином. До таких майнових прав належить, зокрема, право на одержання аліментів, пенсії, інших виплат, що мають особистий характер, а також право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. Також необхідно зважати на те, що певні майнові права, наприклад сервітути, не можуть бути предметом самостійного відчуження (тобто передаватися окремо від речі, яку вони обслуговують). Так само і права, що втілені у цінних паперах, можна подарувати лише разом з самим цінним папером (їх дарування відповідно до вимог ст. 197 ЦК здійснюється шляхом передання цінного паперу на пред'явника або ж вчиненням індосаменту, якщо цінний папір є ордерним).

Загалом же подарувати можна будь-яке майно за умови, що воно не вилучене з товарообігу і може перебувати у власності особи, якій воно дарується. Тобто слід додержуватись спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на деякі види майна - наприклад, на вогнепальну зброю, об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури тощо (див. Додаток № 2 до постанови Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1991 р.). Дарування речей, обмежених в обігу, не повинно порушувати їх спеціального правового режиму.

Форма договору дарування визначається залежно від виду майна, що є предметом договору, а також від ціни дарунка. Так, відповідно до ст. 719 ЦК, в усній формі, у тому числі й шляхом вчинення сторонами конклюдентних дій, можуть укладатися договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення (слід зауважити, що вартість таких речей у законі не обумовлено - отже, вона може бути будь-якою). За таких обставин збігається момент укладення договору та його виконання. У простій письмовій формі має бути укладений договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (при цьому, якщо письмову форму при укладенні зазначених договорів недодержано, вони вважаються нікчемними, оскільки це прямо передбачено у ч. 3 ст. 719 ЦК). Також згідно з ч. 4 ст. 719 ЦК, письмової форми потребують договори дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, але дана правова норма, на відміну від попередньої, не має імперативного характеру, бо передання такої речі за усним договором теж може бути правомірним (за умови, якщо судом не буде встановлено, що обдаровуваний заволодів нею незаконно), - тобто у разі виникнення спору з цього приводу, суд повинен з'ясувати законно чи ні обдаровуваний набув річ).

Винятково у нотаріальній формі має бути укладено договір дарування нерухомої речі, причому незалежно від суб'єктного складу договору (нагадаємо, що за положеннями ст. 244 ЦК УРСР до форми договорів дарування нерухомого майна застосовувались правила ст. 227 ЦК УРСР, які, в свою чергу, вимагали нотаріального посвідчення договору лише у випадку, коли однією зі сторін був громадянин). Також слід звернути увагу на необхідність додержання спеціальних правил при даруванні майна, що є у спільній власності (наприклад, майна, набутого подружжям за час шлюбу): згідно з ч. 2 ст. 369 ЦК розпорядження таким майном (у тому числі й відчуження шляхом дарування) може здійснюватись лише за згодою усіх співвласників, яка у разі вчинення відповідного правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, має бути висловлена письмово й також нотаріально посвідчена. При цьому також необхідно враховувати положення п. 173 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/S, згідно з яким укладання одним із подружжя зі сторонньою особою, зокрема договору дарування щодо своєї частки у спільній сумісній власності подружжя можливе лише за умови її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном відповідно до вимог ст. 67 Сімейного кодексу України. Посвідчення нотаріусом таких договорів здійснюється із дотриманням правил розділу 2 вказаної Інструкції, присвяченого врегулюванню питань посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності. Також у нотаріальній формі повинен бути укладений договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесяти кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (зараз ця сума дорівнює 850 грн). Така сума нині є досить незначною, а тому, на наш погляд, встановлення для дарування на таку суму нотаріальної форми є недоцільним.

На усі вищевказані випадки поширюється загальне правило, встановлене у ст. 220 ЦК, за яким недотримання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору тягне за собою його нікчемність.

Правила цивільного законодавства про форму договорів дарування мають поширюватися і на ті угоди, що укладаються між подружжям, батьками і дітьми та між іншими близькими особами. Проте у юридичній літературі радянського періоду висловлювалися думки про необов'язковість застосування правил цивільного законодавства про форму угод, що укладаються між такими особами, зокрема між подружжям. Обгрунтовувалося це тим, що правила про нотаріальне посвідчення договору дарування розраховані на регулювання відносин учасників цивільного обороту, і тому їх не можна повною мірою застосувати до майнових відносин подружжя, зумовлених їхніми особистими взаємовідносинами. З цим не можна погодитися, оскільки, як правило, договори дарування між громадянами зумовлені особистими зв'язками, особливо між подружжям, батьками і дітьми та іншими родичами. Важко припустити, що ця обставина не була відома законодавцеві, який не зробив ніяких винятків для таких осіб з правил про форму угод дарування.

Необов'язковість належного оформлення угод між подружжям чи іншими близькими особами позбавила б суд у багатьох випадках можливості встановити між ними реальну наявність договірних відносин. Це б давало можливість подружжю легко уникати відповідальності за особистими боргами або очікуваної конфіскації майна, оскільки дружина-боржник або один з подружжя, який вчинив злочин, завжди міг заявити, що належна йому частка у майні або його особисте майно вже раніше було подароване іншому з подружжя. Насправді таке майно продовжувало б перебувати у їхній спільній власності або роздільній власності дружини-боржника.

Отже, правила цивільного законодавства про форму угод дарування мають застосовуватися незалежно від характеру взаємовідносин їх суб'єктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 720 ЦК сторонами у договорі дарування можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади. Проте слід звернути увагу, що згідно з ч. 3 ст. 720 ЦК, юридичні особи можуть відчужувати своє майно за договором дарування лише у випадку, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено в їх статутах (за винятком укладення договору пожертви - дарування майна для досягнення обдаровуваними особами певної, наперед обумовленої мети). Зазначене положення спрямоване на захист майна підприємницьких товариств від марнотратства. Захищаючи ж таким чином майно підприємницьких товариств, цивільне законодавство водночас захищає і інтереси їх учасників (засновників), а також, певною мірою, і інтереси кредиторів цих товариств. Разом з цим у цивільному законодавстві не передбачено будь-яких обмежень щодо прийняття дарунку юридичними особами.

Також з метою захисту інтересів дітей та осіб, над якими встановлена опіка чи піклування, у ч. 2 ст. 720 ЦК зазначено, що батьки (усиновлювачі) та опікуни не мають права дарувати майно дітей чи підопічних. Але опікуни можуть приймати майно у подарунок від імені осіб, над якими встановлено опіку, а піклувальники - давати згоду підопічним на прийняття дарунка. У разі якщо прийняття дарунка не відповідає інтересам підопічного, особи, що здійснюють опіку чи піклування, можуть відмовитися від такої пропозиції. Заборона на укладення батьками (усиновлювачами) й опікунами договорів дарування майна їх дітей чи підопічних є винятком із загального правила, що міститься у ст. 177 Сімейного кодексу України, а також у п. 40 вищезгаданої Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до якого правочини за малолітніх, які не досягли 14 років, а також від імені фізичних осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними, вчиняють батьки (усиновлювачі) або опікуни.

Схожі статті




Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 2. Предмет, форма та сторони договору

Предыдущая | Следующая